12 апреля. Ольховая балка

З півночі на територію міста Харкова втікає річка Харків. Ось вона вся (крізь очерет видно протилежний берег). Проте тече вона широкою заплавою.

Ось вона - заплава річки Харків. Західна, права (за ходом річки) частина корінного берега піднесена, на ній - чудовий дубовий ліс. Височина прорізана балками. Найвідоміша з них - Вільхова, яка тягнеться (приблизно) від Руської Лозової до Черкаських Тишків. У ній простяглася низка з 7 ставків. Трохи південніше, ближче до міста, у заплаву Харкова виходить Добра балка. Там один ставок.

Увесь північний масив лісів, що підходять до Харкова, був позбавлений сірих жаб. У 1994 році одна добра людина випустила на моє прохання порцію сірих жаб у найвищий ставок у Вільховій балці. Цю вибірку жаб йому зібрав я на Іськовому ставку. Проточна вода розселила жаб до найнижчого ставка, і нині у Вільховій балці їх безліч. Кілька років тому ми спостерігали, як ці жаби почали заселяти ставок у Добрій балці. Це рідкісна нагода спостерігати ранні фази розвитку популяцій.

Поверхня заплавних плес річки Харків - у мошках. Схоже, це вони виплоджуються. Скоро тут буде весело.

Ми проїхали височиною північніше Вільхової балки й спустилися в неї вузенькою дорогою (майже стежкою) у заростях терену. Цю світлину я зняв, коли ми вирішували - спускатися, чи ні, прорвемося, чи застрягнемо. Прорвалися. Але через те, що цей спуск був по-справжньому суворим, повертатися ми спробували нижньою дорогою. Що вийшло - побачите.

Унизу - краса.

На ставках - теж. Це нерестовий казан гостромордих жаб. Поверхня води всіяна самцями у шлюбному забарвленні. Вони співають хором. Я намагався записувати їхній спів, стоячи у бродовому костюмі в ставку по груди у воді, але вийшло не дуже добре: я дихав як паротяг, і ці звуки записалися на відео. Тому, щоб створити правильне враження, додам інший запис, зроблений на березі.

На записі добре чути пташині голоси, а далі - хор гостромордих жаб, що нагадує кипіння води. І на передньому плані - «хрокання» часничниць.

Фотографувати нерестовий казан можна лише здалеку. Коли наближається людина, жаби з характерним булькітливим звуком пірнають на глибину й відпливають убік. Щоб їх наловити, потрібно обережно стояти на самому місці нересту й чекати, коли жаби почнуть потроху випливати.

Натомість сірі жаби набагато менш обережні.

Самець гостромордої жаби схопив самця сірої жаби (який тримає «правильну» самку в амплексусі) за ногу.

Кладки гостромордих жаб трохи виступають з води.

Пара сірих жаб в амплексусі...

... і самці, що очікують самок.

Загальний вигляд нерестовища гостромордих жаб.

А цей самець реалізує іншу стратегію. Він співає не на нерестовому казані, а осторонь, наодинці. Але саме з цього боку можуть приходити самки.

Здається, золотий карась.

Розмножуються в цей час не лише амфібії.

Часничниць у заростях ми чули, але не побачили. Кумки поводилися тихіше, але кілька штук нам трапилися.

Ну а тут я просто перевернув кумку догори ногами.

Як гармоніює покровительне забарвлення спини кумки із загальним тлом її місцеперебувань!

А це - проміжок між найостаннішим, сьомим згори, ставком, і шостим, у якому ми ловили гостромордих жаб.

Подивившись, що відбувається у Вільховій балці, ми поїхали в Добру. Нижньою дорогою. І тут, несподівано, суперводій зробив помилку. «Нива» сіла на обидва мости. За цим настало тривале копирсання в багнюці з домкратом і колодами. На жаль, без пуття.

Загалом дорога була проїзною, але в деяких місцях на колії траплялися глибокі ями. Це - слід від висохлої калюжі на цій колії. А ми влетіли на ділянці, де ями були залиті водою.

Протягом якогось часу ми намагалися підняти машину, засовуючи під неї колоди. Мене в цей час неабияк тішило, що, тягаючи колоди, я лежу в лікарні (ну, точніше, перебуваю на денному стаціонарі в кардіологічній лікарні, у відділенні артеріальної гіпертонії). За якийсь час стало зрозуміло, що ми нічого не вдіємо. Довелося викликати «швидку допомогу» з Харкова.

Добре, що нам було чим зайнятися, очікуючи машину, яку ми викликали.

Найвеселіше було, коли цей монстр почав буксувати, намагаючись виїхати з колії. Але, на щастя, буксував він недовго.

«Ниву» ми витягли, коли вже сутеніло. Від поїздки в Добру балку довелося відмовитися.