Евромайдан в Харькове 24 ноября 2013. Вместе с Захаровым или вместе со Швайкой?
Фотоотчет о массовом мероприятии, совмещенный с печальными рассуждениями о неоднородности встретившихся на нем людей. Но, все-таки, надежда остается живой!
Я — не любитель масових заходів, але вважав правильним відвідати харківський "Євромайдан". Перед виходом пояснив усе у Фейсбуці; для простоти скопіюю це пояснення і тут.
Дорогі харків’яни!
Ви знаєте, мені зараз вкрай не до речі кудись вибиратися з дому. Я не люблю скандувати кричалки в натовпі з подачі масовиків-витівників. Професійні активісти здаються мені дивною компанією. Страшно сказати... Шевченко, біля пам’ятника якому збирається мітинг, — не мій кумир. Так, ще я не вірю, що від вступу в Європу на нас проллється манна небесна.
Але все ж я зараз поїду на мітинг на підтримку євроінтеграції. Це один зі способів донести свою думку щодо приводу, який я вважаю принциповим. Скільки часу там пробуду — не знаю; ймовірно, небагато. Але побувати там треба!
Закликаю вас до мене приєднатися. Там зустрінемося!
Власне кажучи, це вже другий мітинг на цьому тижні (і з часів Помаранчевої революції 2004 року), на який я виходжу. Перший проходив у вівторок, перед "Білим домом". Людей було зовсім мало (кілька сотень; п’ять осіб від нашої лабораторії і ще двоє з нашої кафедри складали помітний відсоток від числа тих, хто мітингував). Був там недовго: стало соромно викрикувати речівки, та і дитину з садка треба було забирати. Тоді мені пощастило: я пішов якраз вчасно, щоб не почути виступаючого, який розповідав про жидомасонів і сіоністську змову.
Але і цього разу вважав правильним поїхати. Біля метро на площі — групка комуністів, що розповідають про дружбу з Росією. Я, до речі, теж двома руками за дружбу з Росією, але схильний вважати, що дружба може бути лише між рівноправними партнерами.
А ось і мітинг. Харків, насправді, живе своїм життям, і масовий захід захоплює лише його невеликий шматочок
Перший, кого бачу, підходячи до мітингу — нардеп Швайка, який дає пояснення пресі. Швайка очолює харківську "Свободу" — партію, в програмних документах якої передбачена дискримінація людей залежно від їх національності. Ось уже, європейські цінності! Куди я потрапив?
Біля пам’ятника намагаються налагодити мікрофони (до речі, нічого до пуття не було чути). Дядьки з вусами та дівчата з квіточками.
Ця дівчина на обох мітингах виконувала на скрипці оду "До радості" на слова Шиллера, яка стала гімном Євросоюзу (5-ту частину 9-ї симфонії Бетховена, між іншим). Бетховен перевертається в труні...
Ідеологічний продукт в асортименті
Я спочатку прочитав "Україна — не Європа" і здивувався. Підійшов ближче...
А-а-а-а... "Україна — це Європа"!
Іконографіка, що переконує в перспективності асоціації з ЄС
Частина тих, хто прийшов, щільно обступила пам’ятник, частина ходить навколо і спілкується
У мене є абсолютно неполіткоректний критерій, за яким можна оцінити цікавість якоїсь групи людей. Скільки там дівчат, на яких приємно дивитися? На мітингу таких було дуже небагато. Хоч і вихідний, публіка в основному літня
Журналіст за роботою
А добре виглядає, правда? Це редактор МедіаПорту. Працюють професійно, мабуть, професійніше за всіх інших тут, включаючи організаторів мітингу
А ось те, про що я задумався на мітингу. Думаю, що можна назвати, хто це. Євген Захаров, математик, голова Харківської правозахисної групи, член Гельсінської групи. Скільки я про нього знаю, — людина, яка намагається жити по совісті.
Ми з ним "друзі" у Фейсбуці, колись обмінялися парою реплік. Я посоромився підійти, познайомитися вживу і потиснути руку. Принаймні, мені ясно, що брати участь у чомусь разом з Захаровим — не соромно
Недалеко від нього — свободівець Швайка. До нього один за одним підходять "побратими" з якими він вітається за руку. На моє переконання, ця компанія може лише компрометувати порядну людину. Юрист. Як народний депутат — частина владного механізму (на відміну від Захарова, якого двічі прокатили на виборах омбудсмена).
Так, "Свобода" зараз виступає за євроасоціацію. Вони наполегливі, їх підтримують (ймовірно, і ті, хто використовує їх як опудало). За віддаленістю від європейських цінностей вони знаходяться приблизно на одному рівні з комуністами.
Порозглядав людей, з якими спілкується Захаров і з якими спілкується Швайка. "Швайківські" очевидно молодші і енергійніші. "Захарівські", за зовнішнім виглядом, незрівнянно порядніші. Думаю, що об’єднання настільки різних людей за однією справою — тимчасове явище.
Ходив по мітингу, шукав знайомих, обмінювався враженнями і надіями. Мені хочеться вірити, що Янукович набиває собі ціну і шанс на підписання асоціації ще не втрачений. А навіть якщо втрачений, треба показати, що це наслідок рішень корумпованої верхівки нашої держави, а не здорової частини громадян.
Зустрів чимало знайомих (півторамільйонний Харків зовсім невеликий). Ой, різні люди! За моїми припущеннями, цілі, які вивели сюди моїх співгромадян, іноді виявляються діаметрально протилежними. Для когось важливі цивілізаційні цінності. Хтось сподівається, що бюрократи в Європі змусять українську владу виконувати українські ж закони (наприклад ті, які стосуються освіти і науки, і працівникам цих сфер почнуть нормально платити). Хтось з моїх знайомих (якщо я правильно розумію) сподівається, що внаслідок європейського вибору України стане начальником, заткне рот незгодним і примусить усіх робити те, що він вважає правильним. Хтось хоче втекти подалі від радянського минулого.
Я, до речі, припускаю, що якщо Україна підпише договір з ЄС, нас будуть чекати непроста смуга. Але все ж — це цивілізаційний вибір, точка біфуркації. З ЄС мені зрозуміла перспектива. З Росією — ні. Росія хвора на імперський синдром. Я буду дуже радий, якщо Україна увійде в ЄС, а потім туди вольється і оновлена Росія.
Але виходить, що європейський вибір — певною мірою міф, який кожен розуміє по-своєму. Бажане майбутнє у тих, хто зібрався на цій площі, різне, і, якщо наша спільна сьогоднішня мета буде досягнута, протиріччя негайно виплеснуться назовні.
Ну що ж. Отже, так тому і бути. Я сподіваюся залишитися на тій стороні, де буде Захаров, а не на тій, на якій опиниться Швайка.
