Гайдари. 24 березня 2023 року

Починаючи з безумного загострення війни внаслідок удару Московії по більшій частині України у лютому 2022 року, я жодного разу не виїжджав в польові поїздки по роботі. Один раз їздив у Тимченки на колесі, один раз їздив у Гайдари на день бабака... Ось, вирішив повернутися до нормальної роботи. Наприкінці березня — на початку квітня в Гайдарах має починатися нерест сірих ропух. Останні дні були теплими, і я вирушив перевірити, чи почався нерест і як загалом йдуть справу у добре знайомих мені місцях.

Було дуже тепло — близько 17°C. Втім, через кілька днів очікують на похолодання. Незрозуміло, у якому стані популяція сірих ропух на Іськовому ставі. Ми вивчали її динаміку методом мічення та повторного вилову починаючи з 2000 року. Великі проблеми у популяції почалися у 2020 році. Це стало наслідком пересихання ставка. У 2021 популяцій ще була жива, з'явилася надія, що вона збережеться. Що було 2022 — не знаю. І ось — весна 2023...

Багато років поспіль я їздив у Гайдари на нерест ропух і жаб, проводив там практику, просто їздив відпочивати. Тепер був розрив у часі. Я зробив спробу повернутися, хоча б частково. Відчуття — як від повернення «додому», хоча, звісно, дім мій у Харкові. 

Дорога у достатньо поганому стані — розрізана ярами...

Там, де колись починався Іськів став — невелика калюжа

Нікого в ній не знайшов, лише водомірки

Колесо надає дивну мобільність. Як би я без нього жив?

Маркер початку нересту ропух — цвітіння мати-й-мачухи, підбіла звичайного. Квітне! 

На поїлці для худоби — ще лід. Ропух нема.

Сам ставок очистився від льоду

Тварин небагато. Кружляють крижні

Води малувато...

Верба

Це відьмині мітли; чомусь їх тут багато

Ще нещодавно увесь цей старий пліт був у воді

Скоріше за все, відсіля вода відступить

Пух рогозу розносить вітер. Він чіпляється за будь-що...

Через цю трубу робилися спроби поповнювати ставок водою

Гусяча цибулька (зірочки маленькі)

Плями на воді утворює вітер

Старе та молоде. Пройде час, і ці молоді розетки перетворяться на старі колони, а від цих колон не залишиться нічого

На цій сосні була кузня дятла

Статична картинка, по якій можна реконструювати історію. Автомобіль обломив гілку і розчавив її у колії

Коряків яр. Тут усе у льоді

Єдина амфібія, яку я побачив: самиця гостромордої жаби

Тепло поступово вигризає шматочки льоду

Сонце пробивається крізь хмари та відбивається у воді

Колись тут було чутно голоси ропух, часничниць та гостромордих жаб. Поки що — лише комахи та птахи

Скільки разів у житті я підходив та під'їжджав до воріт біостанції!

Чому багато років поспіль я приїжджаю на біостанцію, шукаю ропух, фотографую первоцвіти? І не набридло...

В цю поїздку я думав про те, що для кожного з нас «я» — це історія, яку ми про себе розповідаємо, у тому числі самі собі. Зрозумів, наскільки велике значення в моїй історії про мене самого відіграють Гайдари. Усі ключові етапи життя, починаючи з першого курсу, пов'язані з цим місцем.

На наступних кадрах — два «моїх» дома, передостанній та останній. Передостанній ледве видно через гілля. Кілька років ми жили тут дивною комуною. Відносини з моїми студентками, а потім аспірантками та співробітницями, з якими ми тут працювали й відпочивали, вже не повторяться. Олена та Оля захистили дисертації в Україні (але зараз за кордоном), Алена і Настя уїхали раніше і захищалися вже за кордоном. Так, як було тоді, вже не буде. 

Будинок розрізала велика тріщина; відремонтувати його майже неможливо: він поїхав по схилу. Дивишся на нього, згадуєш, що тут було, і розумієш, що воно пішло назавжди. Заходити туди неприємно: руїни на тому місті, де ми з родиною колись були щасливі. Боюся, що з нашим довоєнним життям — те ж саме.

А це — «новий» будинок, за водонапірною станцією. Звісно, він не новий; це старий будиночок радіофаку. Він чекає на оновлення і ремонт. Зараз там наслідки панування мишей, сліди того, що минулого року він не використовувався за призначенням. Його можна довести до стану, коли в ньому буде приємно жити (вже не такою комуною, як колись), але для цього має налагодитися нове життя. Чи вистачить на це сил? Побачимо... 

Уся біостанція чекає на студентів. Це — перлина нашого факультету, одна з опор біологічної освіти. Спочатку важкий удар по нашій нормальній роботі наніс ковід, потім ще один, набагато болісніший — війна. Перенесемо, звісно, й це... 

Ремонт їдальні довести до кінця не встигли — хоча й зараз вона є функціональною

На будинку Іваницького — вивірка, яка поцупила десь шматок хліба

Чим для мене важливі ці плити на стежці з верхнього двору на нижній? Я брав участь у їх викладанні!

Студентом, тридцять вісім років тому, навесні 1985 року... 

Я б встромив ножа ріжучою кромкою донизу...  

А напівпаразитична омела — молода та свіжа!

Легендарне місце — бесідка любові

Донець розлився

Ціле життя пройшло тут...

Що роблять воєнні, коли десь опиняються? Закопуються у землю. На біостанції залишилися сліди їх тимчасового перебування

Наша лабораторія

Не можу не радіти тому, що ще відбиваюся у склі. Ще довго так буде, цікаво? 

Коли відновиться робота локатора?

Червоноклопи — «москалики» гинуть під колесами транспорту, а потім приходять висмоктувати рідину від загиблих сородичів. І також гинуть під колесами 

Просто так. Біля повороту на Старі Гайдари...

Дивні часи настали. Що далі буде?