Лица: Майдана, антимайдана, милиции. Зарисовки на площади Свободы 7 апреля 2014

Вчора ввечері харківська обласна адміністрація була захоплена проросійськими мітингувальниками. Вчора були і масові бійки в місті, і спроби «корінних харківчан» викликати мера з театру Шевченка (з міською радою переплутали, не знають, де шукати), і спокійна здача «Білого дому» нападникам, і чергове підняття російського прапора над головною адміністративною будівлею Харкова. Зранку я відправив дружину в пологовий будинок (домовившись, що якщо її залишать народжувати, вона мене «виверне», а сам поїхав на площу. Там збирали горожан і повідомляли, що людей мало.

Приехав. І, правдиво кажучи, передчасно розслабився. Діти малюють український прапор. Одразу зустрів друзів. Фейсбучний друг, майже не знайомий раніше «вживу», впізнав мене, а потім навіть розповів про свої дослідження внутрішньоорганізмного відбору клітинних клонів у рослин (дуже цікаво!). Наче добре і безпечно…

Нижні поверхи «Білого дому» (ОДА) захоплені сепаратистами. Вони ж у вході і під будівлею. Потім кордон міліції. За ним — нормальні горожани. «Майдан».

Хтось з прапорами. Хтось на велосипедах. Хтось просто так, як ми: вийшов висловити незгоду з діями зрадників, що закликають російські війська

Під адміністрацією — цікава колекція прапорів

Ким треба бути, щоб виходити під знаменем з портретом Сталіна?

Майдан співає гімн

Обличчя різні. Я особливо не вибирав

Дівчата у вінках…

Між Майданом і антимайданом — міліція

Міліція тримає вільну смугу, по якій гуляють начальники, журналісти і фотографи

Майдан розбився на групки, які обговорюють ситуацію

Сил міліції, здається, достатньо, ще й нові підходять. У захисті…

У мене склалося відчуття (як потім виявилося — помилкове), що ситуація цілком мирна

Це — наочна агітація з одного боку…

…а це — з іншого. До речі, це саме ті люди, які вимагали поваги, а не терору, через півгодини пішли бити ломами «ворогів» — тих, хто стояв з українськими прапорами

А ось тепер — просто погляньте в обличчя…

Харківчани? Гастролери?

Правда, цікаві зразки зустрічаються?

А ось обличчя з іншого боку… Алік, курити шкідливо!!!

Я не фільтрував фотографії з обличчями. Правда, інші? І ось тут ми розслабились. Я покликав колег, які стояли з ранку, попити кави в університет. Пішли, я заварив одну за одною три‑чотири джезви, випили, пішли назад. І ось тут виявилось, що поки ми ходили, сепаратисти з‑під ОДА напали на майдан. Вийшов ряд молодців із закритими обличчями, з бітами і залізними палками. Вільно пройшли через ряд міліції і напали на тих, хто стояв з українськими прапорами. Били без жалості. Міліція стояла і дивилась. Коли міліціонерів питали, чому вони не втручаються, вони відповідали, що у них немає жодних наказів. Ось як описує події мій колега, Олександр Акулов (він теж виклав на своїй сторінці у Фейсбуці фотографії, зроблені в тому ж місці і в той же час): «Настало призначений сепаратистами час – 12 годин. Нас ставало все більше. Їхні ряди поповнювалися значно слабше. Стало зрозуміло, на чиїй стороні Харків. Стало зрозуміло, що сценарій руйнується. І це незважаючи на робочий день (понеділок), самоорганізацію людей, вчорашнє показове побиття, застереження Авакова, що все під контролем… І до цього часу ситуація почала змінюватись кардинально. Під ОДА різко збільшилась кількість російських прапорів, з’явилися люди в масках з бітами, ланцюгами, монтирками. Багато в татуюваннях. Багато в оранжевих касках і з бронежилетами. А тепер знову подивіться на обличчя. Близько години дня стало зовсім очевидно, що якщо нічого не вжити, то людей з українськими прапорами стане катастрофічно багато. Багато дізнаються про те, що відбувається, у багатьох закінчиться робочий день. А ж треба приймати рішення про незалежність, треба кликати Путіна «рятувати від ненависних бандерників»… І тоді відбувається найстрашніше. Кілька бойовиків вибігають на нашу сторону дороги і влаштовують показову провокацію. Я не очікував цього. До того ж через скупчення людей не зрозумів, що саме сталося. Але там почали когось бити. Туди переміщується і без того невелика група міліціонерів і чоловіки Євромайданівці. І в цей час гуртки бойовиків заходять збоку і починають бити беззбройних людей з українською символікою. Без урахування статі і віку. На всіх них бронежилети, каски, нарукавники. Озброєні бітами, монтирками, ланцюгами. У деяких травматичні пістолети. У людей летять вибухові пакети і порожні пляшки з горілки… Міліція поводиться дивно. Нікого з нападників навіть не намагаються затримати. У кращому випадку допомагають розганяти побитих і нападників. Багато просто стоять і дивляться. Коли якась жінка звернулася до одного мента за допомогою, він відповів: «Ви продалися американцям, нехай вони вас і захищають». Народ намагається сховатися в метро, але по гучномовцю оголошують «Шановні пасажири, станція метро закрита. Просимо пройти до виходу». У підсумку багато змушені рятуватися або в бік Госпрому, або вниз по Сумській. Бойовики нагло підбігають і біжать за ними. Міліція знову нікого не затримує… Таким чином чисельно невелика група бойовиків за сприянням ментів розганяє проукраїнський мітинг. Багато побитих з нашого боку. Через деякий час чисельність міліції збільшується, бойовики відступають до будівлі ОДА. Площа знову оточується ланцюгом ментів (на цей раз зі щитами і в касках). Але від нашого мітингу залишилися жалюгідні крихти, а сепаратисти ликують і починають підвищувати риторику. Типу Донеччину проголосив незалежність. Тепер наша черга… Ментам пофіг…» А ось цитата звідси (і там теж багато фотографій): «Один хлопець відкрив вогонь з травматичного пістолета. Група проукраїнських активістів затримала стрілка і передала в руки міліції. Однак «правоохоронці» його одразу відпустили». І, нарешті, ось текст колишньої випускниці біофаку, Інни Роменської. Він спочатку з’явився у Фейсбуці, а потім поширився в ЗМІ. Інну я зустрів одразу після описаного розгону. Ось, після цих посилань повернусь до свого розповіді. Кошмар, який ми пропустили, закінчився. Нападники розігнали Майдан і пішли до «Білого дому». Швидкі забрали поранених. І тут, попивши каву, прийшли ми…

Ось. На площі — нікого з українськими прапорами, всі — або з кумедними знаменами, або під прапором країни‑захопника

Єдиний український прапор — у куті біля входу в метро

Ми все ж знову пішли на площу

Ситуація вже зовсім інша

Міліція (здається, не слабкі такі дядьки) ходить, ніби нічого не сталося

Сепаратисти розширили свою зону

По краях — суперечки. І аргументи — майже одні й ті ж. «— Чому ви хочете, щоб на нашу країну напало інше держава?» «— Владу захопили бендерівці, які хочуть заборонити російську мову і вбивати росіян! Нас захистить Росія!» «— Звідки ви знаєте, що бендерівці хочуть когось вбивати?» «— Це всім відомо! Подивіться, який кошмар вони влаштували! Якби не російські брати і Путін, нас би вже вбили!»

І жодного когнітивного дисонансу!

Минуло трохи часу, і Майдан регенерував. Правда, тепер серед майдановців виявилося багато антимайдановців

Ще міліція… Шляхом іде, начальники попереду. Забігаючи вперед, скажу, що і від другого нападу сепаратистів вона не захистила

Міліція оточила Майдан з чотирьох сторін

Всередині роздають і «колорадські» стрічки,…

…і українські

Ну і що, скажете, вони боялися нападників? Ні, не повинні були. Тоді навіщо вони потрібні?

Сліди нападу…

І все по новому колу. На цих фотографіях «Білий дім» ще білий. Зараз, ввечері, коли я викладаю фотографії, він уже почорнів: його закапали

Переконавшись, що Майдан захищений шеренгами міліції, ввечері я поїхав. Приїхав додому і дізнався, що було нове нападення. Міліція знову нічого не могла вдіяти і з інтересом спостерігала, як сепаратисти б’ють людей за українські прапори. А ввечері сепаратистів відтіснили з ОДА (здається, судячи за словами стрімера‑сепаратиста, це зробила полтавська міліція). Сепаратисти підпалили адміністрацію. Полтавська і сумська міліція змогли потушити будівлю. А потім підходила харківська міліція і, під захват сепаратистів, пустила їх назад. Міністр внутрішніх справ сказав, що все під контролем. І що, у такому випадку, нас чекає завтра?