Участь Батурина

Мене не покидає відчуття, що ми наближаємося до чергової критичної точки в нашій історії (точки біфуркації, якщо хочете).

Після формального здобуття незалежності у 1991 році наша країна довго залишалася в глибокій залежності від московської імперії. Уявіть собі: човен був пришвартований до баржі та рухався з нею як єдине ціле. Начебто канати, що прив'язували його, вже від'єднані, але він ще продовжує рухатися поряд із важкою баржею. Але ось між ними пробиваються цівки води, він починає віддалятися... його намагаються схопити, притягнути на місце і при цьому відштовхують…

Об'єднанню України значною мірою сприяла сама Московія — своєю грубою силою, захопленням Криму та війною на Донбасі. В Україні безліч людей відчувала свій зв'язок із колишньою метрополією. Я сам дуже вдячний тому науковому досвіду, який отримав у дев'яностих роках минулого століття в Москві, в Інституті біології розвитку, і на початку нульових нинішнього століття в Пітері, в Інституті зоології. Не на образу київським зоологам, такої можливості для роботи, співпраці та підвищення кваліфікації вони надати не могли. Якби не імперський гонор метрополії, я так би й залишався проросійським громадянином України.

До речі, саме на московське замовлення ми зробили у 2006-2008 роках курс «Екологія. Конструювання біосфери». Говорячи сучасною мовою, це був «інтегрований курс», і він, напевно, був найкращою роботою в моєму житті. Нічого; зараз я намагаюся цю роботу переплюнути та перевершити — і, ви ще побачите, у нас із моїми колегами вийде!

У 2013-2014 я явно і відкрито підтримав вимогу асоціації з ЄС та Майдан. Мій цікавий досвід був пов'язаний зі спробою пояснити, що відбувається на Майдані, читачам московської «Комп'ютерри». Яка хвиля злоби, зверхності та зневаги (схожої на зневагу колонізатора до недолюдини-аборигена) обрушилася на мене тоді! До речі, і з самою Комп'ютеррою в моєму житті виявилося пов'язано дуже багато. Протягом якогось часу це був, напевно, найінтелектуальніший журнал з усього, що видавалося на пострадянському просторі; я пишаюся, що був його автором та колумністом. Тим цікавіше бачити, як Комп'ютерра виродилася до мишей. Мені зрозуміло, що це виродження покотилося з анексії Криму — і, природно, нинішні читачі того, що залишилося від журналу, нізащо не погодяться зі мною.

Як не дивно, тепер мені зрозуміло, що Майдан значною мірою підштовхувала сама Московія. Для них це мав бути привід продемонструвати, що Україна — failed state, а потім покінчити навіть із формальною незалежністю моєї країни або її великої частини. Москва сама розігрівала прагнення України самій визначати свою долю — і прорахувалася.

Багато людей, з якими я спілкуюся, люблять лаяти нинішню українську владу та персонально Порошенка. Зубожіння, брехливість, кумівство… Підстав говорити про зубожіння, як мені здається, особливих немає, а тупа брехливість та нахабне кумівство дістали й мене. І все ж я не бачу підстав для заламування рук, і не через оптимізм, а, скоріше, через власний песимізм. У 2014 році я оцінював перспективу вистояти перед атакою імперії, утримати економіку від хаосу та зберегти мирне життя в Україні (а не обрушити всіх нас у якусь ХНР) як украй малоймовірну. Уявіть собі, вийшло! Поки… І мені, звісно, дуже хочеться, щоб виходило й далі.

Але зі збереженням мирного життя на переважній частині країни ми потрапили в пастку. Ми забули, що в нашій країні — війна. Нам пояснюють, що якби не баригі, які заробляють на внутрішньоукраїнському конфлікті, давно настав би мир. Тим, хто розуміє, що це — нахабна брехня, спосіб підтримки наступальної війни, з часом набридає її спростовувати. І ось знову чути голоси — та гаразд, стільки років жили разом із росіянами, і ще поживемо… Деякі з промосковських політиків демонструють таку людяність. Є речі й важливіші, ніж зациклення на національному питанні...

І ось тут, я думаю, треба згадати про Батурин. Якщо не знаєте — почитайте, що сталося в цьому місті у 1708 році. Це була резиденція гетьмана Мазепи. За Мазепи, три століття тому, Україна, як і зараз, спробувала відірватися від Московії. Коли армія Петра І під командуванням Меншикова захопила Батурин, вона знищила всіх мешканців, незалежно від віку та статі. Когось просто вбили, над кимось познущалися перед убивством. Це було частиною заходів, спрямованих на повернення України під контроль Москви.

Як і за часів Мазепи, Україна йде з-під московської залежності. Для гинучої імперії це стане нестерпним ударом. Кремлівська влада впевнена, що повернення України — умова їхнього виживання. Саме тому українське питання стало основним питанням московської політики, саме тому вони готують своє населення до війни з нами.

Так ось. Нам приготовлено долю Батурина. Можливо, у зв'язку з тим, що часи стали м'якшими, це буде не тотальна різанина, а вибіркове знищення всіх, хто ризикує мати власну думку. Утім, досвід зачисток Чечні показує, що наші північні брати не зупиняються перед середньовічною жорстокістю й у наш час.

Нам приготовлено долю Батурина. Треба усвідомити це, тримати в пам'яті та діяти, виходячи з можливості такого сценарію. І найважливіше в такій ситуації — йти, не зупиняючись.

Коли нам нагадують про велику російську культуру, коли нас підштовхують до співпраці з найкращими представниками російської інтелігенції, коли нас умовляють згадати про світлі сторони Радянського Союзу та нашої молодості в ньому — нам готують долю Батурина. Я відчуваю повагу до культури, яка дала Рахманінова, Буніна та Мандельштама; вона дуже важлива для мене. Тільки давайте не будемо вдавати, що нинішня Московія є правонаступницею цієї культури. Ні, звісно; вони розтоптали цю культуру. Це культуру зраджую не я, відгороджуючись від Москви; її зрадила сама Московія. Я дуже вдячний науці, частиною якої були Даревський та Воронцов і є Расніцин та Шишкін. Спроба повернути Україну за будь-яку ціну руйнує і цю науку теж. На жаль, політику Московії визначають ті, хто готують нам долю Батурина.

Мені цілком властиве специфічно українське ставлення до влади: згадувати про неї, тримаючи дулю в кишені. Наприклад, найгрізніші розпорядження про негайний перехід у викладанні на українську мову я спокійно саботував. Розпорядилися? і добре… Річ у тім, що мені простіше висловлювати складні думки тією мовою, якою я володію найкраще. А ось цього року сам перейшов на викладання українською. Перша лекція була жахлива, друга, сподіваюся, краща. Студенти зазнають додаткових складнощів — і саме в цьому причина, чому я не робив це раніше. А тепер, коли я порівнюю додаткові складнощі для себе та для студентів з тим, що нас очікує, якщо нас зможуть зачистити як Батурин, — я приймаю інше рішення. Нічого, звикнемо.

На жаль, усі наші рішення треба приймати, враховуючи можливість «сценарію Батурина». Я і про викладання, і про вибори, і, загалом, про плани на подальше життя...

І, до речі, російськомовні навчальні матеріали на моєму сайті, на Батрахосі, будуть замінюватися українськими. Російські, у більшості випадків, підуть в нікуди — що ж робити... Російські читачі ж нехай вчать українську або йдуть, куди їм заманеться.

Геть від Москви!

Д.Ш.