Екологія: біологія взаємодії. Додаток IV. Персоналії

Аллен (Allen J. A.) Джоел Асаф (1838–1921) – американський зоолог, теріолог, орнітолог. Досліджував екогеографічні закономірності, одну з яких згодом було названо його ім'ям (правило Аллена). Запропонував зональну схему районування суші. Спостерігаючи мінливість усередині одного виду, висловив ідею про існування підвидів.

Альварес (Alvarez L. W.) Луїс Волтер (1911–1988) – американський фізик. Брав участь у розробці радіолокаційних систем, атомної бомби. Припустив, що вимирання динозаврів наприкінці крейдяного періоду було наслідком зіткнення Землі з астероїдом.

Арістотель (384–322 до н. е.) – давньогрецький вчений, вихователь Олександра Македонського. Заклав фундамент основних наук, зокрема, біології. Описав понад 500 видів тварин, створив їх першу класифікацію. Сформулював проблему пояснення доцільності організмів – центральну проблему біології.

Бейтс (Bates H. W.) Генрі Уолтер (1825–1892) – англійський ентомолог, мандрівник. Відкрив явище мімікрії та дав йому пояснення (1862). Одним із перших увів у науку поняття «біологічного розмаїття».

Беклемішев Володимир Миколайович (1890–1962) – радянський зоолог. Займався зоологією безхребетних, екологією, порівняльною анатомією безхребетних, паразитологією та епідеміологією. Показав значення в еволюції двосторонньо-симетричних тварин. Засновник школи медичних паразитологів та ентомологів.

Бер Карл Максимович (1792–1876) – естонський дослідник природи, ембріолог. Вивчав ембріональний розвиток багатьох видів тварин. Вперше описав яйцеклітину ссавців. Автор закону зародкової подібності (закону Бера). Завдяки своїм іхтіологічним роботам вважається одним із засновників популяційної екології.

Берг Лев Семенович (1876–1950) – радянський географ і біолог. Основні напрями досліджень: іхтіологія, лімнологія, гідробіологія, географія, теорія еволюції. Розробив вчення про ландшафти; розвинув вчення В.В. Докучаєва про природні зони; дав класифікацію сучасних та викопних риб. Критик класичного дарвінізму, творець теорії номогенезу – еволюції на основі закономірностей.

Бергман (Bergmann C. G. L. Ch.) Карл Георг Лукас Крістіан (1814–1865) – німецький гістолог, фізіолог та ембріолог. Сформулював екогеографічну закономірність, названу його ім'ям (правило Бергмана).

Берталанфі (Bertalanffy L. von) Людвіг фон (1901–1972) – австрійський біолог-теоретик. З 1949 працював у США та Канаді. Висунув першу у сучасній науці узагальнену системну концепцію, завдання якої – розробка математичного апарату опису різних типів систем, встановлення ізоморфізму законів у різних галузях знання («Загальна теорія систем», 1968).

Богданов (Маліновський)

Бойль (Boyle R.) Роберт (1627–1691) – англійський фізик, хімік, енциклопедист, один з найбільших вчених та богословів свого часу. Займався проблемами біології, медицини, фізики та хімії, виявляв інтерес до філософії, теології та мовознавства. Виділив хімію в самостійну науку, започаткував аналітичну хімію.

Брундтланд (Brundtland GH) Гро Харлем (народилася 1939) – екс-прем'єр-міністр Норвегії, міжнародна діячка. Очолювала МКНСР (Міжнародну комісію з навколишнього середовища та розвитку Генеральної Асамблеї ООН), що представила у 1987 році доповідь, присвячену перспективам розвитку цивілізації наприкінці XX та XXI століть.

Бюффон (Buffon G. L. L.) Жорж Луї Леклерк (1707–1788) – французький дослідник природи, автор 44-томної «Природної історії» – енциклопедії зоології та ботаніки того часу, в якій висловив ідеї про змінюваність видів з часом.

Вавілов Микола Іванович (1887–1943) – радянський ботанік, генетик і селекціонер. За його участю було організовано збирання селекційного матеріалу по всьому світу та створено світову колекцію культурних рослин. Сформулював закон гомологічних рядів у спадковій мінливості (1920); встановив центри походження культурних рослин (1926); створив учення про імунітет рослин до інфекційних захворювань (1919); теоретично обґрунтував принципи селекції рослин (1934). Репресований за неправдивим обвинуваченням, загинув в ув'язненні.

Ван Вален,  Лей (Leigh Van Valen) 

Вейсман (Weismann A.) Август (1834–1914) – німецький зоолог, еволюціоніст. Основні напрями досліджень: спадковість та індивідуальний розвиток. Автор концепції безперервності «зародкової плазми». Експериментально показав неуспадкованість наслідків травм, заперечував успадкування набутих ознак. Засновник неодарвінізму.

Вернадський Володимир Іванович (1863–1945) – російський та радянський біогеохімік, мінеролог. Основоположник геохімії, в рамках якої досліджував закономірності будови та складу Землі, круговороту елементів у земній корі. Обґрунтував планетарне значення активності живих організмів (1923). Автор учення про біосферу. Один із творців (зокрема, спільно з Тейяром де Шарденом) вчення про ноосферу.

Вілсон (іноді Уілсон; Wilson E. O.) Едвард Осборн (1929–2021) – американський біолог. За вузькою спеціальністю – мирмеколог. Вважається батьком соціобіології – науки, що вивчає еволюцію поведінки генетично. Разом з Р. Мак-Артуром (1967) описав r-і K-стратегії адаптації.

Віттекер (Whittaker R.H.) Роберт Хардінг (1920–1981) – американський еколог, фітоценолог. Займався питаннями класифікації та ординації рослинних угруповань. Відстоював позиції прихильників континуальності рослинного покрову. Першим обґрунтував поділ організмів на п'ять царств: прокаріоти, протисти, гриби, рослини, тварини. Заперечував теорію моноклімаксу, вважав, що клімакс є мозаїчним (його концепція найбільш близька до теорії поліклімаксу).

Воддінгтон (Waddington C. H.) Конрад Хел (1905–1975) – англійський ембріолог, еволюціоніст. Вивчав розвиток птахів та ссавців, еволюційну генетику. Автор поняття «епігенетика» та концепції епігенетичного ландшафту.

Воллес (Wallace A. R.) Альфред Рассел (1823–1913) – англійський біолог і мандрівник. Один із засновників зоогеографії. Створив схему зоогеографічного районування земної суші (1876). Незалежно від Ч. Дарвіна розробив теорію еволюції внаслідок дії природного відбору. Автор поняття «дарвінізм».

Вольтерра (Volterra V.) Віто (1860–1940) – італійський математик. Основні напрямки роботи присвячені диференційним та інтегральним рівнянням, теорії пружності, функціональному аналізу та теорії множин. Працював над удосконаленням дирижаблів. Запропонував моделі для опису внутрішньовидової взаємодії, які за своєю суттю близькі до моделі Лотки.

Воронцов Микола Миколайович (1934–2000) – російський зоолог, еволюціоніст, еколог і генетик. Запропонував теорію хромосомного видоутворення, широко застосував у систематиці ссавців хромосомний, генетичний та різні молекулярно-біологічні методи. Сформулював принцип нерівномірності темпів еволюції органів однієї системи та принцип компенсації функцій.

Гаузе Георгій Францович (1910–1986) – радянський мікробіолог. Основні напрями досліджень: пошук антибіотиків та механізмів їх дії на молекулярному рівні. Займався питаннями класифікації актиноміцетів. В результаті експериментів з лабораторного вирощування інфузорій у 1931–1935 рр. підтвердив отримані на математичних моделях висновки В. Вольтерри, названі законом конкурентного виключення.

Геккель (Haeckel E. H.) Ернст Генріх (1834–1919) – німецький зоолог, еволюціоніст, антрополог і філософ. Активний прихильник дарвінізму, творець перших (часто недостатньо обґрунтованих) філогенетичних «дерев». Розробив теорію походження багатоклітинних (теорія гаструли, 1866) та сформулював біогенетичний закон, що встановлює зв'язки між онто- та філогенезом. Запропонував термін «екологія» (1866).

Гекслі (Huxley Th. H.) Томас Генрі (1825–1895) – англійський зоолог, палеонтолог, еволюціоніст. Прибічник Ч. Дарвіна, більше за будь-кого поширював дарвінізм. Розробив основи класифікації хребетних, розвинув положення про єдність будови їхнього черепа. Довів морфологічну близькість птахів та плазунів, описав зв'язок медуз та поліпів.

Глізон (Gleason H. A.) Генрі (1882–1975) – американський геоботанік. Розробив індивідуалістську концепцію рослинного угруповання. Зробив важливий внесок у сучасні уявлення про безперервність рослинного покриву.

Глогер (Gloger C. W. L.) Костянтин (1803–1863) – польський і німецький орнітолог. Встановив екогеографічну закономірність, яка згодом отримала назву «правило Глогера».

Грайм, Джон John Philip Grime

Гольдшмідт (Goldshmidt R.) Річард (1878–1958) – німецький генетик і зоолог, з 1936 року в США. Основні напрямки досліджень: цитологія та гістологія найпростіших, генетика статі. Запропонував концепцію макромутацій, які змінюють характер розвитку організмів і призводять до розвитку «багатообіцяючих потвор», що стала однією з основ неосальтаціонізму (уявлення про стрибкоподібний характер еволюції).

Гулд (Gould St. J.) Джей Стівен (1941–2002) – американський палеонтолог та еволюціоніст. Автор енциклопедичних зведень з теорії еволюції. Виступив із критикою синтетичної теорії еволюції, один із авторів концепції переривчастої рівноваги.

Гумбольдт (Humboldt F. W. H. A. von) Фрідріх Вільгельм Генріх Олександр фон (1769–1859) – великий німецький дослідник природи, географ і мандрівник. Основоположник географії рослинності та екологічної географії рослин. Обґрунтував ідею закономірного зонального поширення рослинності на поверхні Землі (широтна та вертикальна зональність), описав «фізіогномічні типи» (життєві форми) рослин. Підсумкова праця життя – багатотомна монографія «Космос», яка синтезувала досягнення природознавства на той час у цілісній картині світобудови..

Ґете (Goethe J. W.) Йоганн Вольфганг (1749–1832) — видатний німецький поет, а також автор робіт з багатьох галузей біології, медицини, фізики та геології. Прихильник трансформізму, один із творців морфології.

Ґрінелл (Grinnell J.) Джозеф (1877–1939) – американський зоолог, еколог, біогеограф. Вперше вжив поняття «екологічна ніша», маючи на увазі під ним просторове місце, характерне для виду в екосистемі (1917).

Дарвін (Darwin Ch. R.) Чарльз Роберт (1809–1882) – англійський дослідник природи. У 1831–1935 році здійснив кругосвітню подорож. В 1858 повідомив про свою теорію еволюції (одночасно з повідомленням про подібні висновки А. Уоллеса), а в 1859 опублікував книгу «Походження видів». У книзі «Походження людини та статевий відбір» (1971) поширив висновки своєї теорії на людину. Ймовірно, крім Аристотеля ніхто не вплинув на розвиток біології так, як Дарвін.

Де Фріз (De Vries H.) Гуго (1848–1935) – голландський ботанік і генетик. Вивчав явища осмосу, плазмолізу та деплазмолізу в рослинних клітинах. Одночасно з Карлом Корренсом та Еріхом Чермаком перевідкрив закони Г. Менделя (1900). Автор мутаційної теорії еволюції.

Докучаєв Василь Васильович (1846–1903) – російський ґрунтознавець та агроном. Очолював роботи зі складання ґрунтової карти європейської частини Росіської імперії та дослідження чорноземних ґрунтів, їх класифікації, походження, поширення. Дав наукову класифікацію ґрунтів, засновану на генетичному принципі.

Емпедокл (бл. 490 – бл. 430 рр. до н. е.) – давньогрецький філософ. Вважав, що організми виникли завдяки випадковим поєднанням органів, а до нашого часу дожили лише вдалі поєднання. Це можна вважати першою аналогією ідеї природного відбору.

Жеріхін Володимир Васильович (1945–2001) – російський біолог, палеонтолог. Основні напрями досліджень: біоценотичні фактори еволюції, природа та походження основних наземних біомів, біотичні кризи, їх механізми та фази, проблема зміни фауністичних комплексів на межі мезозою та кайнозою.

Зюсс (Sues E.) Едуард (1831–1914) – австрійський геолог. Вперше обґрунтував поняття «біосфери» як географічної оболонки Землі, зайнятої життям. Ввів значну кількість понять у геології та історичній біогеографії.

Йогансен (Johannsen W. L.) Вільгельм Людвіг (1857–1927) – датський генетик. Його досліди, у яких було доведено неефективність відбору в чистих лініях, стали однією з причин кризи класичного дарвінізму. Автор понять «ген», «генотип», «фенотип», вперше згадав поняття «популяція» у значенні, близькому до сучасного.

Капиця Сергій Петрович (1928–2012) – російський і радянський фізик, телеведучий. Автор феноменологічної математичної моделі гіперболічного зростання чисельності населення Землі.

Клементс (Clements F. E.) Фредерік Едвард (1874–1945) – американський еколог рослин. Розробив організмістську концепцію рослинної спільноти. Сукупність рослинності та тваринного світу запропонував назвати біомом (1916). Обґрунтував динамічну концепцію рослинних сукцесій (1916). Ввів поняття «екотон» (1936), що означає відносно різку перехідну зону між спільнотами.

Ковалевський Володимир Онуфрійович (1842–1883) – російський зоолог і палеонтолог; основоположник еволюційної палеонтології Займався вивченням палеонтологічної історії ссавців, зокрема копитних.

Красилов Валентин Абрамович (нар. 1937) – радянський та російський палеонтолог. Дослідження присвячені вивченню флори палеозою-кайнозою, палеоекології, теорії еволюції. Автор екосистемної теорії еколюції.

Кюв'є (Cuvier G. L. Ch. F. D.) Жорж Леопольд Кретьєн Фредерік Дагобер (1769–1832) – французький зоолог, порівняльний анатом, палеонтолог. Заклав основи порівняльної анатомії та палеонтології. Створив вчення про типи тварин, описав взаємний зв'язок (кореляцію) різних частин тіла тварин. Прихильник сталості видів, своїм авторитетом загальмував поширення еволюційних поглядів. Запропонував теорію катастроф, що пояснює історичну зміну видів.

Лавлок (Lovelock J. E.) Джеймс Ефраїм (1919–2022) – англійський та американський еколог; після роботи в НАСА оголосив себе «вільним вченим». Творець гіпотези Геї, один із лідерів сучасного природоохоронного руху.

Лавуазьє (Lavoisier A. L.) Антуан Лоран (1743–1794) – французький хімік. Один із засновників сучасної хімії та хімічної номенклатури. Дав визначення поняття «хімічний елемент». Описав три групи організмів, що відрізняються своєю роллю в кругообігу елементів у природі (відповідають сучасним продуцентам, консументам та редуцентам). Займався вивченням дихання; припустив, що воно подібне до горіння і є основним джерелом теплоутворення в організмі тварин.

Ламарк (Lamarck J. B. P. A. de Monet) Жан Батіст П'єр Антуан де Моне (1744–1829) – французький дослідник. Розділив тварин на безхребетних та хребетних, разом із Г.Р. Тревіранусом запровадив термін «біологія», вжив поняття «біосфера». Сформулював положення про роль середовища у виникненні різноманіття форм живих істот. У книзі «Філософія зоології» (1809) запропонував першу еволюційну концепцію, що включала уявлення про походження одних видів з інших в ході історичного вдосконалення.

Левенгук (Leeuwenhoek A. van) Антоні ван (1632–1723) – голландський оптик і натураліст. Створив однолінзові мікроскопи, що давали збільшення більше, ніж у 200 разів. Вперше описав і замалював найпростіші, плісняві гриби, частини тіла комах, структуру тканин тварин. Серед його відкриттів – інфузорії, бактерії, сперматозоїди, тихоходи (тип Tardigrada)..

Лем, Станіслав Stanisław Herman Lem

Леонардо да Вінчі (da Vinci L.) (1452–1519) – живописець, скульптор і вчений, універсальний геній епохи Відродження. Створив чудові анатомічні малюнки, зробив ряд анатомічних відкриттів (наприклад, довів, що серце людини складається із чотирьох камер).

Лотка, Альфред Alfred James Lotka

Леруа, Едвард  Édouard Louis Emmanuel Julien Le Roy

Лібіх (Liebig J.) Юстус (1803–1873) – німецький хімік, один із основоположників агрохімії. Запропонував методи кількісного хімічного аналізу для дослідження біологічних систем. Розробив теорію мінерального харчування рослин. Автор закону мінімуму.

Лінней (Linnaeus C.) Карл (1707–1778) – шведський біолог. Створив систему класифікації рослин та тварин у праці «Система природи» (перше з 12 прижиттєвих видань вийшло у 1735 р., 10-те видання, від якого ведеться сучасний відлік наукових назв видів – у 1758 р.). У своїй роботі, слідом за К. Баугіном та Дж. Реєм, використав бінарну номенклатуру. Встановив чітке підпорядкування систематичних категорій, уточнив поняття «вид».

Лоренц (Lorenz K.) Конрад (1903–1989) – австрійський зоолог, один із творців етології. Вивчав інстинктивну поведінку тварин, деякі форми їхнього навчання (закріплення дитинчатами у пам'яті ознак батьків), роль агресії у поведінці.

Лисенко Трохим Денисович (1898–1976) – радянський агроном, лжевчений. Незважаючи на деякі здорові елементи, вчення Лисенка було спочатку порочною спробою перебудувати біологію відповідно до ідеології правлячої Комуністичної партії. Період панування Лисенка у радянській біології отримав назву «лисенківщини». Багато наукових противників Лисенка (у тому числі М. І. Вавілов) були в цей період репресовані та фізично знищені.

Майр (Mayr E.) Ернст (1904–2005) – американський зоолог та еволюціоніст. Один із творців синтетичної теорії еволюції, прихильник біологічної концепції виду. Визнаний фахівець у галузі систематики птахів та загальної теорії систематики.

Мак-Артур (MacArthur R. H.) Роберт (1930–1972) – американський еколог. Один із засновників сучасної географічної та еволюційної екології. Спільно з Е. Вілсоном (1967) розробив теорію «острівної біогеографії», а також r- і K-стратегій адаптації.

Мальтус (Malthus T. R.) Томас Роберт (1766–1834) — англійський священик, демограф та економіст. У праці «Досвід про закон народонаселення» (1798) запропонував песимістичну теорію, згідно з якою населення зростає в геометричній прогресії, а пропозиція продуктів – в арифметичній. Таке неконтрольоване зростання населення має призводити до голоду і масової загибелі людей.

Мебіус (Mobius K. A.) Карл Август (1825–1908) – німецький зоолог та гідробіолог; один із засновників екології тварин. Вивчав біологію та екологію морської фауни; відкрив явище симбіозу у морських тварин. Запропонував поняття «біоценоз» (1877).

Мейєн Сергій Вікторович (1935–1987) – радянський палеоботанік, еволюціоніст. Розглядав питання палеоботаніки, принципи палеофлористичного районування, розселення нових груп рослин по Земній кулі. Прихильник уявлень про закономірний характер еволюції.

Мойсеєв Микита Миколайович (1917–2000) – російський математик. Створена під його керівництвом модель реакції біосфери на ядерну війну, що включала етап «ядерної зими» (аналогічна результатам, отриманим під керівництвом Карла Сагана, США) вплинула на світову політику. Розробляв методологічні проблеми взаємовідносини біосфери та суспільства.

Мюллер (Muller P. H.) Пауль Герман (1899–1965) – швейцарський хімік. Розробляв хімічні засоби захисту рослин. Виявив інсектицидні властивості ДДТ.

Одум, Юджін Eugene Pleasants Odum

Паллас Петро Симон (1741–1811) – російський дослідник природи. Дослідження присвячені геології, ботаніці, зоології, палеонтології. Описав нові види рослин та тварин. Йому належить ідея (1766) про генеалогічне дерево. Досліджував сезонну мінливість птахів, ссавців, риб, їхню зоогеографію. Автор «Zoographia rosso-asiatica» – першого зведення по хребетних тваринах Російської імперії.

Піанка (іноді П'янка; Pianka E.) Ерік (народився 1939) – американський еколог та зоолог, герпетолог. Досліджував чинники, що визначають розподіл наземних хребетних, еволюцію екологічних взаємин в угрупованнях, екологічні стратегії організмів.

Раменський Леонтій Григорович (1884–1953) – радянський ботанік та географ, лукознавець. Обгрунтував вчення про безперервність рослинного покриву, що ґрунтується на екологічній індивідуальності видів. Сформував уявлення про екотопологію як учення про зовнішню обумовленість різних місць проживання та життєвих середовищ. Розробив кількісні методи у геоботаніці.

Расніцин Олександр Павлович (народився 1936) – радянський, російський палеонтолог, фахівець із перетинчастокрилих комах. Основні напрями досліджень: історична біогеографія, палеогеографія. Сформулював концепцію адаптивного компромісу.

Раункієр (Raunkiaer Ch.) Христен (1860–1938) – датський ботанік. Автор системи життєвих форм рослин.

Рей (Ray J.) Джон (1627–1705) – англійський систематик. Запропонував оригінальні системи класифікації рослин та тварин. Дав визначення поняття «вид», використовував бінарну номенклатуру.

Рульє Карл Франційович (1814–1858) – російський дослідник природи, біолог-еволюціоніст. Основні напрями досліджень: біологія та екологія тварин, палеонтологія, геологія. Розвивав ідеї про єдність організму та умов його існування. Передбачив деякі ідеї дарвінізму у своїй теорії зміни органічного світу, де спадковість визначалася умовами історичного розвитку, а мінливість – умовами існування.

Саган (Sagan C. E.) Карл Едвард (1934–1996) – американський астроном і популяризатор науки Один із засновників екзобіології; дав поштовх розвитку проекту з пошуку позаземного розуму SETI. Здобув світову популярність за свої науково-популярні книги та телевізійний серіал «Космос: Персональна Подорож». Пам'ятний знак на честь Сагана встановлений на Марсі.

Сельє (Selye H.) Ганс (1907–1982) — канадський біолог, фізіолог, патолог. Вивчав реакції тварин на різні екстремальні дії. Сформулював концепцію стресу.

Семенов-Тянь-Шанський Андрій Петрович (1866–1942) – російський ентомолог, біогеограф. Розробив засади біогеографічного районування Палеарктики, з'ясував походження високогірних фаун. Автор концепції політипового виду з географічними підвидами.

Сєченов Іван Михайлович (1829–1905) – російський дослідник і фізіолог. Займався вивченням фізіології центральної нервової системи, психофізіології, електрофізіології, дихальної функції крові та закономірностей розчинення газів у розчинах залежно від концентрації розчинених у них солей (правило Сєченова). Сформулював уявлення про єдність організму та середовища його проживання.

Сімпсон (Simpson G. G.) Джордж Гейлорд (1902–1984) – американський палеонтолог, еволюціоніст. Один із засновників сучасної синтетичної теорії еволюції (його роботи допомогли пов'язати дані палеонтології та генетики), автор учення про темпи та форми еволюційного процесу.

Станчинський Володимир Володимирович (1882–1942) – радянський еколог і зоолог, орнітолог. Розробляв теорію охорони природи та заповідної справи. Один із засновників еколого-фауністичного спрямування в орнітології. Запропонував класифікацію прогонових шляхів птахів та біогеографічних кордонів. Впритул підійшов до уявлень про цілісність екосистеми. Репресований, загинув ув'язнений.

Сукачов Володимир Миколайович (1880–1967) – російський, радянський геоботанік, лісівник, географ. Основні напрямки роботи: фітоценологія, лісотипологія, болотознавство, лукознавство, палеоботаніка. Засновник біогеоценології та один із засновників учення про фітоценоз. Ввів поняття «біогеоценоз» (1940).

Тейяр де Шарден (Teilhard de Chardin P.) П'єр (1881–1955) – французький священик (член ордену єзуїтів) та вчений. Автор всеосяжної еволюційної концепції, один із відкривачів синантропа (китайського Homo erectus). Запропонував (за участю Е. Леруа та В. І. Вернадського) концепцію ноосфери.

Тенслі (Tansley A. G.) Артур Джордж (1871–1955) – англійський ботанік, еколог рослин. Запропонував поняття «екосистема» (1935).

Теофраст (Theophrastos) (бл. 372 – бл. 287 рр. до н. е.) – давньогрецький вчений, учень та наступник Арістотеля. Написав кілька книжок про рослини, запропонував їх першу класифікацію. Теофраста вважають «батьком ботаніки».

Тіннеманн (Thienemann A. F.) Август (1882–1960) – німецький еколог та лімнолог. Основні напрями досліджень: історична зоогеографія європейської прісноводної фауни.

Флеммінг (Fleming A.) Олександр (1881–1955) – англійський лікар, мікробіолог, біохімік. Його наукові дослідження присвячені бактеріології, хіміотерапії та імунології. У 1929 році отримав пеніцилін – перший антибіотик, що знайшов широке застосування. Вивчав вплив хімічних антисептиків на патогенні мікроорганізми.

Хаттон (іноді Геттон; Hutton J.) Джеймс (1726–1797) – шотландський геолог, вважається одним із засновників геології як науки. Вперше вказав на подібність сучасних та давніх геологічних процесів; уявляв Землю цілісним «організмом».

Хенніг (Hennig W.) Віллі (1913–1976) – німецький ентомолог. Формалізував міркування, що виходячи з подібностей і різниці між видами, можна зробити припущення про їх філогенію. Дійшов висновку, що з аналізі філогенії необхідно враховувати лише кладогенез (розподіл еволюційних гілок) і неможливо коректно враховувати аногенез (зміна однієї гілки без її поділу). Назвав заснований ним науковий напрямок «філогенетична систематика»; Нині він найбільш відомий під назвою «кладистика», спочатку запропонованою противниками цих поглядів.

Четвериков Сергій Сергійович (1880–1959) – радянський генетик, один із творців популяційної генетики. сформулював закон рівноваги при вільному схрещуванні. Показав роль ізоляції (географічної, екологічної, тимчасової) у диференціації виду. Його відкриття різноманітності особин у природних популяціях підштовхнуло створення синтетичної теорії еволюції.

Шварц Станіслав Семенович (1919–1976) – радянський зоолог, еколог. Основні роботи присвячені вченню про популяції. Розробив методику оцінки фізіологічного стану природних популяцій тварин, вивчав прояви ефекту групи різних організмів.

Шелфорд (Shelford V. E.) Віктор Ернест (1877–1968) – американський зоолог, еколог. Основні роботи присвячені біоценології. Вивчав взаємодію організмів у наземних екосистемах, сукцесії. Сформулював доповнення до закону мінімуму Лібіха, назване його ім'ям (1913).

Шмальгаузен Іван Іванович (1884–1963) – радянський зоолог, морфолог, еволюціоніст. Автор теорії стабілізуючого відбору (1938–1946), автор ембріологічних, порівняльно-анатомічних, палеонтологічних, біокібернетичних робіт.