«Еда Франкенштейна» и право на правду

З 1 липня 2004 року в Росії значно посилилися вимоги, що стосуються продуктів, отриманих з генетично модифікованих (ГМ) організмів.

Якщо раніше в немаркованих продуктах допускався 5-відсотковий вміст ГМ-джерел, то тепер їх не повинно бути більше 0,9%. Цим рішенням Росія привела своє законодавство у відповідність до норм Європейської спільноти. Ініціатори нововведень підкреслюють, що маркування ГМ-вмісних продуктів необхідне, оскільки кожна людина має право знати, що вона вживає в їжу.

Перша трансгенна рослина була вирощена в 1983 році, а в 1992-му почалося використання ГМ-організмів у сільському господарстві (у Китаї). Зростання аграрного сектору в США й спроби постачати дешеву ГМ-продукцію в Європу породили потужний громадський рух, спрямований як проти американської економічної експансії, так і проти самої технології (протести антиглобалістів частково пов'язані з тим, що до створення ГМ-організмів мають стосунок транснаціональні корпорації). Вигравши одну з битв у Росії, противники ГМ програли важливішу в Західній Європі, куди постачання сільськогосподарської ГМ-продукції після тривалої заборони все ж дозволили. Тим не менш агітація домоглася певного успіху. Труднощі в збуті ГМ-продукції пригальмували зростання її виробництва, хоча США, Канада, Аргентина, Бразилія, Індія та Китай, як і раніше, нарощують обороти.

Через гострий накал суперечок буває непросто оцінити висунуті сторонами аргументи. Типова тактика противників ГМ-продуктів така: якась несприятлива властивість певної їжі досліджується не на природному зразку, а на трансгенному. Наприклад, білки бразильського горіха можуть викликати алергію. Якщо ці білки перенести в сою, можливість алергічної реакції на них збережеться. Зареєстрований випадок такої реакції — один з широко використовуваних аргументів за заборону ГМ-процедури. Утім, алергенні властивості даних білків збережуться й при використанні природних горіхів у салаті, але чомусь вимога заборонити приготування салатів не зустрічає підтримки активістів. Імовірно, найвідоміші експерименти, засновані на цій сумнівній логіці, провів у 1998 році Арпад Пустаї (Arpad Pusztai), співробітник інституту Роуетт в Абердині (Великобританія). Він згодовував щурам лектин (токсин, що міститься як у трансгенній, так і у звичайній картоплі) і зареєстрував несприятливі наслідки для їхнього здоров'я (експертиза показала, що досліди Пустаї не давали можливості для порівняння природної та модифікованої картоплі).

Одна з останніх новин повідомляє, що фітогормони, що містяться в ГМ-сої, провокують імпотенцію. Щоб усерйоз говорити про цей висновок, його слід перевірити, а в контексті дискусії про ГМ-продукти — оцінити, чи пов'язаний зареєстрований вплив з наслідками ГМ-процедури (несприятливі для лібідо фітогормони можуть міститися й у натуральній сої). Однак напевно для більшості населення скороспілої сенсації цілком достатньо, щоб перестати купувати не лише сою, але й будь-які інші ГМ-продукти. Пам'ятаєте, як у забезпеченій сім'ї після візиту бідних родичів зникли ложки? «Ложки знайшлися, а осад залишився…»

У будь-якому разі, помітний збиток здоров'ю, викликаний споживанням ГМ-продуктів, поки не зареєстрований. Громадяни США, що вміють вибивати астрономічні компенсації з фірм, які не попередили, що виливання на себе гарячої кави може привести до опіку, за десять років інтенсивного поглинання трансгенної їжі не знайшли приводу пред'явити позови її виробникам.

Можливість поширення генів ГМ-організмів у результаті природних процесів, схоже, не вигадана: вона зареєстрована в кількох цілком коректних дослідженнях. А ось в оцінці цього факту противники й прихильники ГМ-продуктів дуже відрізняються. Перші говорять про екологічну катастрофу. Другі ж указують, що горизонтальне перенесення генетичного матеріалу (зокрема, завдяки вірусам, які використовують і генетичні інженери) йшло в природі споконвіку й жодної катастрофи не викликало.

Про які ГМ-продукти йдеться?

Уводячи категорію ГМ-організмів, ми об'єднуємо їх не на підставі загальних властивостей, а за ознакою використання певного методу для їх отримання. Приклади ГМ-організмів:

— помідори, які можуть зберігатися кілька місяців при температурі 12 градусів, а потім швидко дозрівати, якщо їх помістити в тепло (оптимальні для виробництва кетчупів);

— так званий золотий рис, збагачений каротином, призначений для боротьби з авітамінозом у бідних країнах;

— соя, стійка до раундапу (пестициду, обробка яким полів гарантовано знищить бур'яни);

— соя, амінокислотний склад білків (і їхня поживна цінність) якої наближений до тваринних продуктів;

— картопля, що накопичує токсин ґрунтової бактерії, згубний для колорадського жука, але нешкідливий для людини;

— стійкі до хвороб, посух, заморозків, засолення ґрунтів рослинні культури (як харчові, так і технічні, наприклад бавовна);

Зараз у продажу знаходяться ковбаси, паштети, шоколад, соуси, чипси, газовані напої та інші продукти, що містять трансгенні білки й ДНК. У ряді випадків самі виробники не можуть знати всіх особливостей сировини, яку використовують. Утім, прояснити ситуацію дозволяє експертиза, що визначає наявність у продукті послідовностей ДНК, характерних для використовуваних у ГМІ-процедурі засобів перенесення нової інформації в геном змінюваного виду.

Міфологія

Крім переваг і недоліків ГМ-технології слід згадати й про міфи, що прилипли до неї. Наведемо лише один приклад з багатьох можливих.

— Пам'ятаєте, що виходить від схрещування їжака зі змією? Колючий дріт. А ось томати, яким прищеплюються гени глибоководних акул, залишаються помідорами, але набувають здатності зберігатися при кімнатній температурі більше півроку й не псуватися. <…> Зрештою, перш ніж проковтнути їжу, людина має право знати, чи не містить вона гени скорпіона чи глибоководної акули? — Г. Шишкін.

Цю ж тему розвинули в ефірі «Маяка» член президії АМН Т. Б. Дмитрієва й директор Центру політики управління ризиком генної інженерії живих організмів А. Г. Голіков.

Дмитрієва: …ми говорили про помідор, який може пролежати півроку. Додали один ген від північноатлантичного чи то оселедця, чи то щось у цьому дусі.

Голіков: Ви маєте на увазі, очевидно, ген камбали. Це один з найстаріших міфів і фокусів. Томата з геном камбали ніколи не існувало. Стали думати, чому глибоководна камбала стійка до холоду. З'ясувалося, що в неї є кріобілки, і два фірмачі (причому це все відбувалося на якомусь прийомі за коктейлем) завели між собою розмову про те, що якщо отримати ці кріобілки в помідорі, тоді ж і він стане морозостійким… Це дійсно анекдот, а з томата з відкладеним дозріванням просто викинули ген, який відповідає за дозрівання. Ось і все.

Що ж змушує прихильників ГМ долати запеклий опір? З одного боку, звісно, прибутки. Але й їхні противники не забувають про бізнес. Парадоксом стало те, що в Росії на конференціях, що вимагають заборони ГМ-організмів, так звані «екологи» («зелені») сусідять з виробниками отрутохімікатів. На відміну від гіпотетичної шкоди від трансгенних організмів шкода від пестицидів доведена багаторазово й вельми переконливо. Наприклад, дискутуючи про допустимість поширення трансгенної картоплі, стійкої до колорадського жука, слід ураховувати, крім іншого, збиток від хімічних засобів боротьби зі шкідниками. Центр «Біоінженерія» РАН запропонував премію в 10 тисяч доларів тому, хто надасть обґрунтовані дані про шкоду, яку стійка до колорадського жука картопля завдає здоров'ю людини. Премія не затребувана. Створені цим центром сорти картоплі проходять тестування на безпеку протягом останніх трьох років; передбачені дослідження будуть закінчені наступного року. Що буде з бізнесом виробників отрут проти колорадського жука, якщо ця картопля піде в діло?

З іншого боку, крім миттєвої кон'юнктури є вагомі стратегічні міркування, що змушують переходити на ГМ-сорти. Їхня продуктивність на 15–25% вища, ніж традиційних, для їх вирощування потрібно набагато менше отрутохімікатів і добрив, менш ресурсорозточливі агротехнології. Експерти ООН не бачать можливості задовольнити потребу в їжі населення Землі, яке в найближчі десятиліття збільшиться на кілька мільярдів. Розвиток же й упровадження ГМ-технологій може прогодувати все нові роти до того моменту, коли темпи приросту населення знизяться в силу природних причин. Одна з важливих для голодуючих країн технологій — упровадження в рослинні білки незамінних амінокислот, характерних для тваринної їжі. Це не лише збереже життя безлічі голодуючих, але й позбавить їх аліментарного маразму (послаблення розумових здібностей, викликаного неповноцінною їжею).

Людство стоїть перед сумним фактом. Його чисельність набагато вища за ту, існування якої може бути забезпечене «природними» технологіями. Заклик «назад, до способу життя наших прадідів» необхідно доповнювати конкретними рекомендаціями, що саме робити з тими, кому не вистачить ресурсів. Поки таких рекомендацій немає, мрії про просте й природне життя залишаються утопією.

Як показують опитування громадської думки, значна частина населення не знає, що таке генетично модифіковані організми, і тим не менш вважає, що ГМ-продукти небезпечні — хоча б тим, що містять чужі для людини гени.

Але чужі для людини гени містить уся їжа. Як і інші тварини, ми можемо живитися лише іншими організмами чи їхніми рештками, що практично неминуче містять ДНК. Скажімо хліб — це продукт переробки насіння рослин (що містять ДНК) одноклітинними грибами (клітини яких містять свою ДНК). Тісто місять на воді, що містить живі чи вбиті мікроорганізми, а значить, і їхню ДНК. У хліб можна додати й інші ДНК-вмісні продукти (яйця, спеції), намазати його маслом, що містить ДНК корови, і покласти на нього ікру, що містить ДНК риб…

Клітина не є середовищем, у якому можна запустити будь-яку чужорідну генетичну інформацію. Обіграний у «Парку юрського періоду» спосіб отримання динозавра, завдяки перенесенню його ДНК в яйцеклітину жаби, неправдоподібний. Вийде лише яйцеклітина жаби зі зруйнованим спадковим апаратом. При процедурі генетичної модифікації чи лікуванні генних хвороб доводиться розв'язувати дві непрості проблеми: як доставити необхідну ДНК у ядро й як змусити її там запрацювати.

Так що ж, чи має людина право знати, що вона їсть? Звісно, так. Але також вона має право на правильне розуміння цього знання. Що знає обиватель про змінені організми? Що вони чимось небезпечні. Що проти них протестують. Що про їхній вміст особливо попереджають (шкідливі, напевно). Що вчені, як завжди, говорять щось незрозуміле. Ні, усе-таки страшно!

Перші демократії, у яких ставала форма управління суспільством, нині визнана оптимальною, мали серйозний виборчий ценз. Скажімо, правом голосу міг володіти лише вільний дорослий чоловік, що володіє певною власністю. Крім зрозумілих причин, пов'язаних з прагненням панівного класу зберегти владу, тут проявлялася й досить розумна ідея. На прийняття рішень з питань, що виносилися на демократичну процедуру, могли впливати лише ті люди, від яких слід було очікувати наявності власної думки. Думка неграмотного раба чи дівчини, що ніколи не виходила за межі жіночої половини будинку, не враховувалася — вона не була незалежною. Рахувати за принципом «голос на голос» можна лише порівнянні голоси!

Ми живемо в час тотальної грамотності й потенційної можливості внутрішньої свободи, що поширюється на всіх членів суспільства. Будь-який виборчий ценз зараз безглуздий. Але як ураховувати різницю в ступені незалежності точки зору різних людей? Людина, що володіє достатньою культурою, не стане нав'язувати свою думку в галузі, у якій вона не розбирається, але чи всі люди такі? Стрімко вдосконалювані технології реклами, піару, агітації, пропаганди, громадських кампаній та інших форм промивання мізків лише зменшують частку думок, які можуть вважатися самостійними. З одного боку, питання, що слід вживати в їжу, — найдемократичніше, що вимагає врахування думки всіх членів суспільства. З іншого боку, яка ціна думки людини, яка не знає, що таке генетично модифіковані продукти, але переконана, що вони шкідливі?

Д. Шабанов. «Їжа Франкенштейна» і право на правду // КТ, М., 2004. – № 26–27 (550–551). – С. 18–19