HistBio — 02. Сила и слабость исторического подхода

Чому курс, присвячений історичному становленню біосистем, читається для магістрів-біологів? Причина в тому, що справжнє розуміння «простих» речей, які ми спостерігаємо, характеризує зріле пізнання. На жаль, найчастіше, ми зосереджуємося на вивченні другорядних речей, ігноруючи по-справжньому важливі питання.

Розуміння будь-якого феномену неможливе без вивчення його історії.

Пояснювальну силу історичного аналізу найпростіше показати на прикладі. На наступному слайді — рисунок Маріотта для демонстрації наявності в оці сліпої плями. Його придумав у другій половині XVII століття той самий Едм Маріотт, чиє ім'я ввійшло в назву закону Бойля-Маріотта. Якщо ви подивитеся на хрестик правим оком (закривши ліве) і будете то наближати, то віддаляти голову від монітора, у якийсь момент коло зникне. Те саме відбувається, якщо дивитися на коло лівим оком. Маріотт навіть навчив Людовіка ХIV так розглядати одним оком двох придворних, що здавалося, що в одного з нещасних зникає голова.

Причина ефекту полягає в тому, що в кожному нашому оці є зона (сліпа пляма), куди входить зоровий нерв. «Дірка» в зорово сприйманій кожним оком картині залатується вже в мозку з використанням показань іншого ока. Якщо людина дивиться лише одним оком, то відсутні ділянки картини світу заповнюються за аналогією з їхнім оточенням.

Наступні кілька слайдів показані на цій сторінці у зменшеному вигляді. Автору цієї презентації довелося досить детально описувати цей приклад двічі: у науково-популярній замітці і в колонці для інтернет-журналу «Комп'ютерра» (за матеріалами виступу на фестивалі TED). Тому з детальнішим викладом матеріалу, який тут викладено коротко, можна ознайомитися на тих сторінках, до яких ведуть посилання.

Зверніть увагу: пояснити будову людського ока без розуміння його передісторії неможливо! Саме тому історичний підхід такий важливий для сучасної біології

Історичний аналіз зовсім необов'язково має бути обмежений рамками історії біосфери. Останнім часом інтенсивно розвивається новий підхід, що отримав назву універсальної історії. Імовірно, одним з перших авторів, що працювали в цій парадигмі, можна вважати Тейяра де Шардена, який представив цілісну картину еволюції від виникнення Всесвіту до виникнення Бога. Яскравим сучасним прикладом дослідника, що працює в цій парадигмі, може бути відомий російський учений Акоп Назаретян.

Якщо ми вписуємо біологічну еволюцію в загальний процес еволюції універсуму, природно постає питання про межі історичного пізнання.

Останнє питання, фактично, є питанням про межі наукового пізнання. Чи можна довести основи науки? З цього приводу досі ведуться запеклі суперечки. Точка зору автора лекції викладена й аргументована в колонці для «Комп'ютерри», написаній одразу після прочитання лекції (і до викладання даної презентації на сайт). Із цими міркуваннями можна ознайомитися за посиланням, а тут наведені лише три зменшених слайди, використаних при читанні лекції.

Наприклад, більшість сучасних фізичних моделей виходить з того, що Всесвіт виник у результаті події, названої (спочатку жартома) «Великим вибухом». Він з'явився близько 13,7 мільярда років тому, і одразу після свого народження був дуже невеликим. Потім він став розширюватися. Простір усередині Всесвіту тривимірний, однак він викривлений і обмежений у четвертому вимірі.

Непоганий (а з урахуванням невеликого розміру й видатної дохідливості — просто чудовий) огляд головних космологічних ідей сучасності міститься в лекції, яку у 2013 р. прочитав у Москві відомий американський космолог Браян Грін.

Складне питання, чи існував Всесвіт до Великого вибуху. Наскільки можна зрозуміти, якщо й існував, то його минуле існування ніяк не відбивається на нинішньому Всесвіті. Час — це внутрішній феномен Всесвіту...

Хоча йдеться про феномени, які надзвичайно складно уявити собі, вони досить добре вивчені. Фактично, історичний підхід «дотягується» до Великого вибуху, тому, що можна припустити, що причинно-наслідкові закономірності, які ми вивчаємо зараз, діяли й тоді.

Наступний слайд ілюструє поширену метафору, що описує розширення Всесвіту. Розширення тривимірного Всесвіту в четвертому вимірі можна уподібнити розширенню двовимірної поверхні повітряної кулі в третьому вимірі (при надуванні кулі). Спостерігачу на поверхні кулі навколишній світ здається двовимірним, але цей світ замкнутий у третьому вимірі.

Зверніть увагу: на поверхні куль «прикріплені» галактики. Можна було б очікувати, що при розширенні куль галактики теж збільшували б свої розміри, але цього не відбувається. Їхні розміри не змінюються, але відстань між ними зростає...

Як пояснити такі дивні речі? Це надзвичайно складно. І, вельми ймовірно, пояснення, яке (у результаті засвоєння європейської премудрості) дає африканський чаклун з фільму «Генезис», загалом, є далеко не найгіршим.

Порівняйте наукове пояснення з міфологічним - і ви побачите, що міфологічне значно зрозуміліше й природніше. Як переконливо виглядає, наприклад, цей пілігрим, який знайшов кінець світу!

А це бог створює світ на французькій фресці XIII століття. За допомогою циркуля він створює щось, у чому сучасний глядач упевнено впізнає фрактал!

...А так створювалися птахи й гади морські (Італія, XII століття). .

Чи можна за допомогою наукових фактів спростувати ключові релігійні догми? Ні. І щоб обґрунтувати це, можна почати з досить несподіваного питання.

Уся традиція живописного зображення Адама свідчить — пуп був. Як це поєднати з тим, що Адам, за усталеними уявленнями, не мав матері й не був ні з ким пов'язаний плацентою?

Відносно детально це питання розбирається в колонці про аргумент Госсе, а коротше аргумент, який дозволяє захищати віру від будь-яких небажаних для неї фактів, описаний Борхесом.

Один з класичних прикладів, що ілюструють парадоксальність квантової механіки, правил існування мікросвіту.

Але всі ці неймовірні вигадки працюють!

Спроба зрозуміти, як працює наше пізнання, змушує згадати одну з історій барона Мюнхгаузена (до речі, це історичний персонаж XVIII століття, чиї байки були в літературній формі викладені і, імовірно, розширені Рудольфом Распе ще за життя самого барона, що його вельми засмутило). Барон витяг себе разом з конем з болота за волосся.

Мислячі люди змушені робити це регулярно.

Cogitus interruptus (у назві обігрується аналогія з coitus interruptus — перерваним статевим актом) узагалі є базовою операцією в нашому прагненні докопатися до першопричин...

Залишилося замислитися над відповіддю на питання, винесеним на останній слайд (хоча ця тема й обговорювалася в уже цитованій колонці).

Храм науки не має фундаменту. Однак коли йдеться про процеси, для яких установлений характер причинно-наслідкових відносин, наука демонструє просто чудесні здібності в реконструкції минулого й навіть у передбаченні майбутнього.