О (не)эффективном управлении, конфликте интересов на разных уровнях иерархии и Невидимой Ноге. Колонка в КомпьютерреOnline #96

←
Dmytro Shabanov
→

Спір інформованих з дезінформованими: як знайти оптимальне рішення
Про (не)ефективне управління, конфлікт інтересів на різних рівнях ієрархії та Невидиму Ногу
Як нас обдурюють: аналіз порції антипрививочних аргументів від «первоисточника»

Колонка в Комп’ютерреOnline #95
Колонка в Комп’ютерреOnline #96
Колонка в Комп’ютерреOnline #97

Ми живемо у складному і погано керованому світі. Як підвищити якість прийнятих рішень? Мені здається, що найефективніший шлях – перебудова системи управління так, щоб на кожному її поверсі сама логіка її роботи підштовхувала керівника до потрібних рішень.
Останнім часом мене займає проблема управління ієрархічними системами з протиріччям інтересів різних рівнів організації. Цей інтерес пов’язаний із багаторівневим відбором у гібридогенному комплексі зелених жаб. Однак у цій колонці я буду говорити про те, що стосується більшості читачів – про функціонування соціальних систем. Я почну з розгляду простого сценарію. На щастя, на основному місці роботи я не стикаюся з подібними типами відносин, але щось пам’ятаю з часів, коли мав справу з бізнесом, а інше знаю з розповідей довірених людей.
Уявімо собі Підприємство, що займається Потрібною Дією. Оскільки уповноважені суспільством керівники приймають рішення, що за діяльністю цього підприємства (і всієї галузі) мають наглядати спеціальні Контролюючі Інстанції. Приймаються Закони і Інструкції – для спрощення подальшої розмови припустимо, що всі ці документи розробляються виключно з благих намірів. Вони регламентують усе, що треба – у тому числі роботу і підприємств, і Контролюючих Інстанцій.
Що відбувається, коли контролери прибувають на підприємство? Розглянемо типовий, простий і, насправді, відносно благополучний сценарій.
Головний інспектор заходить до кабінету керівника і говорить наступне. «Ми приїхали до вас з перевіркою. Ми зобов’язані виявити у вас порушення і накласти штрафи не менше, ніж на мільйон (цифра умовна). Ви можете до завтра самі вказати нам на потрібну кількість недоліків і виразити нам відповідну подяку. Не захочете – будемо шукати самі і знайдемо не на мільйон, а на десять».
Що робити керівнику? Можна поскаржитися на вимагання. Ця Інспекція знайде недоліків на двадцять мільйонів, Суперинспекція – ще на тридцять, а сам керівник переселиться у в’язницю.
Можна самостійно показати якісь свої некритичні порушення, сплатити мільйон офіційно і ще мільйон дати у вигляді «подяки» (= хабар) готівкою. Цю готівку треба звідкись взяти – і не з зарплати. Придеться її якось відмити. Відмивальники підуть на додатковий ризик, і частина відмитого, за справедливості, має залишитися у них.
Можна сказати «ні, ми не порушуємо Закони і Інструкції», і спостерігати, як професіонали накладають штрафи на десять мільйонів – накопають, все одно накопають, а якщо і не накопають, то просто так нависнуть. За слідами порушень до керівника прийдуть інші Відповідальні Особи, а йому навіть не буде чим відкупитися – він ж намагався працювати за правилами.
Все ясно. Потрібно обрати другий варіант.
Не поспішайте говорити, що керівник, який частково наскірдований, зміг відкупитися від перевіряючих, поганий чоловік. Поганий – так, поганий, але, ймовірно, не спочатку. Його зробила вором і хабарником система, яка, як ми пам’ятаємо, побудована заради благих цілей. Інші розглянуті нами варіанти дій керівника гірші і для нього, і для підприємства. І не забувайте: за цими перевіряючими прийдуть наступні. Їх буде цікавити виконання затвердженого плану роботи, захист персональних даних працівників, ліцензування програмного забезпечення, витрачання бюджетних коштів, метрологічна повірка вимірювальної техніки, протипожежна безпека, відповідність ГОСТам і ТУ, дотримання квот, санітарно-гігієнічний стан, виконання трудового законодавства, зберігання токсичних речовин і прекурсорів, виплата ліцензійних відрахувань, утилізація відходів, забруднення навколишнього середовища, сертифікація обладнання, захист державних таємниць, ведення бухгалтерської звітності, дотримання Особливих Інструкцій і ще хрін знає що. Різниця лише в сумі (частина – безготівковою, частина – готівковою), яка потрібна, щоб вони пішли своїм шляхом і дали можливість працювати далі.
Громадяни, які відчувають неефективність роботи всієї галузі (а чого ще можна очікувати за таких‑то правил?) підтримає владу, яка пообіцяє створити ще дюжину Контролюючих і Надконтролюючих Інстанцій, щоб навести порядок. Влада, якої достала ця вічна барвесистема, передбачить нормативи, які спонукатимуть ці Інстанції працювати без упину. Керівництво підприємств під гнітом нових зборів пуститься у всі тяжкі. Інтереси, заради яких приймалися управлінські рішення, стануть ще ефемернішими.
Ви можете сказати, що ключове звено в намальованій мною сумній картині – інспектор, який прийшов з перевіркою. Він же має виконувати службові інструкції і діяти за совістю, чи не так? Розгляньмо його можливі способи дій.
Зарплата перевіряючого складається з двох частин: базової ставки і премії, що залежить від суми накладених інспекцією штрафів. Його дохід може зростати завдяки отриманню хабарів. Якщо він буде отримувати хабарі, він буде ризикувати; йому доведеться ділитися з начальством і брати хабарів стільки, щоб за потреби відкупитися від Суперінспекції.
Можна працювати за совістю, шукати лише справжні порушення і радіти, коли їх немає. Хабару не буде, а премії позбавиться не лише «правильний» інспектор, а й його колеги і начальники. Можливо, колеги і потерплять дурня‑правдолюбця, але не безкінечно. Коли до них прийде Суперинспекція, від неї треба буде відкупитися, і для цього потрібна буде готівка.
Отже, план щодо штрафів треба виконувати будь‑яко. Який спосіб дій менш руйнівний? Звичайно, найкраще поставити перевіряємого перед тим вибором, який ми розглянули на початку. Чи треба при цьому брати хабарі? Звичайно. Діючи так (в тому числі, через совісне небажання губити корисну справу), інспектор сам стає порушником, і йому самому колись доведеться відкупитися.
А тепер розглянемо, які параметри оптимізуються на різних рівнях організації в ієрархічній системі, де працює інспектор.
Загальнодержавний рівень. Чи зацікавлений інспектор у тому, щоб підприємства, за які він відповідає, працювали безперешкодно, чесно і ефективно? Так. Як громадянину своєї країни, йому вигідне її процвітання, якому сприяє успішна робота підприємств.
Рівень Інспекції. Чи зацікавлений інспектор у тому, щоб підприємства, за які відповідає Інспекція, працювали безперешкодно, чесно і ефективно? Ні. Робота Інспекції буде визнана неефективною, вона не витримає перевірок Суперинспекції і буде реорганізована, а її ключові працівники – покарані.
Рівень виконавця. Чи зацікавлений інспектор у тому, щоб підприємства, за які він відповідає, працювали безперешкодно, чесно і ефективно? Ні. На хабарі з неефективно працюючого Підприємства, замученого перевірками і відмиванням грошей для перевіряючих, він отримає більше. Йому не доведеться перетруджуватись і перед ним відкриються хороші кар’єрні перспективи (в Інспекції заохочують ефективних працівників).
Отже, перед нами приклад протиріччя критеріїв оптимізації на різних рівнях ієрархії. Це не результат підривної роботи шкідників або змов ворожих спецслужб. Не шукайте тут змови! Ця ситуація – результат благих побуждень її архітекторів.
Розуміють наші керманичі шкідливість такої системи контролю? Ймовірно, так. Приклад. Якщо влада України хоче, щоб компанія «Shell» дійсно розвідала запаси сланцевого газу, вона за договором звільняє її від перевірок – працювати треба, а не годувати перевіряючих! А інші підприємства, ті, до яких стоїть черга інспекторів, мають працювати? Як вийде…
Я і сам розчарувався від того, що написав: безрадісна картина будуються. Пора задуматися не над тим, чому система працює неефективно, а над тим, чому вона ще жива.
Утішимо читачів двома обставинами. По‑перше, описана картина не відповідає реальностям ні Росії, ні України. Наприклад, чи у нас завжди пишуть Закони і Інструкції, виходячи з благих побажань? Звичайно, ні; одна з найважливіших задач наших управлінських структур – перерозподіл власності. Отже, описана сумна картина – не наш випадок.
По‑друге, на щастя, описані правила працюють неефективно. Щоб обґрунтувати це, звернуся до свого досвіду – я згадував про нього в одній з минулих колонок. Міністерські правила, що регламентують роботу вузів, ставлять викладачів, які беруть хабарі, у вигідне становище перед тими, хто їх не бере. Спрямовані проти хабарництва кампанії лише руйнують механізми, що утримують совісних викладачів від продажності. При цьому я точно знаю, що продаються далеко не всі (принаймні в деяких місцях) – говорю зі свого досвіду і досвіду шанованих мною колег. Важливо лише розуміти, що ми це робимо не завдяки контролюючому і спрямовуючому нас адміністративному механізму, а всупереч йому – у силу його (слава Богу!) недостатньої ефективності.
Саме тому я не хочу образити всіх представників якої‑небудь категорії без винятку. Я вірю в інспекторів, які щиро прагнуть до процвітання перевіряємих підприємств. Я вірю в керівників, які беруть гроші на хабарі зі своєї зарплати, а не витягують їх із довіреного процесу, — повірте мені, я їх бачив своїми очима (хоча лише на середньому, відносно невисокому рівні адміністративної вертикалі)! На щастя, наші люди значно кращі за систему, у якій вони працюють.
І все ж я думаю, що той управлінець, який придумає механізм, за яким контролюючі інстанції будуть зацікавлені в успіху контролюваних структур, і ще зможе впровадити цей механізм на практиці, здійснить велике благодійство людству.
Ні, це ще не всі умови, щоб вважати такого управлінця благодійником. Ту ж мету можна досягти і іншими методами.
Як ви думаєте, ходили інспектори з пропозиціями «самі визнавайтеся у порушеннях на таку‑то суму, ними ми вам накопаємо вдесятеро більше» по шарашкам у відомстві всесильного Берії? Чи міг перевіряючий з санепідстанції зупинити роботу танкового заводу, перенесеного за Урал в умовах німецької окупації значної частини СРСР? Звичайно, ні – люди там прагнули вирішити загальну задачу не стільки за совість, скільки за страхом. Правила і норми були менш важливі, ніж виконання поставленого завдання, і виконавці на всіх (майже на всіх) рівнях прагнули не максимізувати свої доходи, а залишитися в живих.
Як функціонувала така система з точки зору протиріччя критеріїв оптимізації на різних рівнях ієрархії? У ній забезпечувався пріоритет інтересів вищого рівня (держави, управлінського апарату насильства) над інтересами нижчих рівнів. Масштабні досягнення забезпечувалися в ній нечеловічою ціною.
Чи могла така система працювати довго і успішно? Вона могла існувати протягом обмеженого часу, особливо в умовах небезпеки. Ресурси (передусім – людські) для подальшого розвитку в такій системі не накопичуються, і рано чи пізно вона має перетворитися у більш мирну структуру.
Тепер можна краще оцінити величину відкриття Адама Сміта. Ви пам’ятаєте, що я писав про Невидиму Руку і Невидиму Ногу? Дозвольте собі самоцитату: «Невидима Рука діє в системах, цілі яких узгоджені з цілями їх підсистем. Невидима Нога проявляє себе там, де оптимізація підсистем протирічить оптимізації системи». Дійсно, в умовах ринкової конкуренції дрібних виробників вектори оптимізації діяльності приватника і функціонування економіки збігаються. Приватник або дрібний буржуа отримає найбільший прибуток, якщо буде максимально задовольняти суспільний інтерес.
Але ринкова економіка не обмежується дрібницею. З часом у ній виростають корпорації зі складною ієрархічною структурою. Різні поверхи цієї ієрархії в силу її організації набувають свої, протиріччя один одному інтереси. Підножки від Невидимої Ноги раз за разом порушують функціонування величної структури, що вражає своїми масштабами…
Планова економіка мала грандіозну перевагу перед ринковою: для неї був можливий значно ширший горизонт планування. На жаль, її підкашувало протиріччя інтересів на різних рівнях. Що працює ефективніше: «все навколо колгоспне, все навколо моє» чи «своя сорочка ближче до тіла»? Соціальне змагання і прославлення передовиків частково сполучали приватні інтереси з загальними, але і вони не відвели Невидиму Ногу вбік. У конкуренції з недальновидною і неефективною ринковою економікою дальновидна, але ще менш ефективна планова економіка програла.
Ситуація безвихідна? Сподіваюся, ні. Готового рішення у мене немає. Однак я переконаний, що при побудові будь‑якої організаційної структури необхідно ретельно аналізувати можливі плюси і мінуси кожного способу дій для кожної персони, розташованої в кожному з її вузлів. Треба думати, в цілому…

←
Dmytro Shabanov
→

Спір інформованих з дезінформованими: як знайти оптимальне рішення
Про (не)ефективне управління, конфлікт інтересів на різних рівнях ієрархії та Невидиму Ногу
Як нас обдурюють: аналіз порції антипрививочних аргументів від «первоисточника»

Колонка в Комп’ютерреOnline #95
Колонка в Комп’ютерреOnline #96
Колонка в Комп’ютерреOnline #97