Экология: биология взаимодействия. 2.02. Ноосфера

Українська мова (найновіша версія) / російська версія (оновлення припинено)

2.01. Біосфера

Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Глава 2. Біосферологія

2.03. Гіпотеза Ґеї

2.02. Ноосфера
Я відчуваю себе настільки солідарним зі всіма живими, що для мене байдуже, де починається і де закінчується окрема сутність.
Альберт Ейнштейн
Часто згадуваною досягненням наукової думки минулого століття є концепція ноосфери. Загальноприйнятої трактовки цього поняття не існує. Ідея ноосфери є не науково обґрунтованим узагальненням, а спробою втілити в слова інтуїтивну здогадку про те, що людство в майбутньому має змінитися.
Ймовірно, основним автором поняття «ноосфера» був П’єр Тейяр де Шарден, французький священик і вчений‑еволюціоніст. Тейяр був членом монастирського ордену єзуїтів, і тому його публічні ідеї були обмежені дисципліною ордену. Керівництво ордену єзуїтів не перешкоджало палеоантропологічним дослідженням Тейяра, але було занепокоєне тим, щоб він, як священик і член ордену, не висловлював погляди, що ревізують християнство. Унаслідок цього ідею ноосфери, що виникла у Тейяра, опублікував у 1927 році його друг, філософ і математик Едуард Леруа. Як підкреслювали Тейяр і Леруа, важливим джерелом цієї ідеї стали лекції з геохімії, які В.І. Вернадський читав у 1922–1923 роках у Парижі. Надалі уявлення про ноосферу незалежно один від одного розробляли і Тейяр, і Вернадський.
Розглядаючи еволюцію Універсуму (тобто Всесвіту, усього сущого), Тейяр вважав і виникнення життя, і виникнення людини закономірними етапами цього процесу. Ускладнення розвиваючих систем у ході еволюції призводить, за його поглядами, до виникнення систем все більш високого порядку. Для опису об’єднання еволюціонуючих систем у надсистеми вищого рівня Тейяр розробив специфічну версію діалектики, головним принципом якої було диференціальне (посилююче різниці) об’єднання. Функціональна диференціація призводить до зростання взаємозалежності та інтеграції… Людська психіка, за Тейяром, є найскладнішим результатом еволюції Всесвіту. Подолуючи роздробленість, окремі людські особистості об’єднуються у всепланетній сфері розуму — ноосфері. За Тейяром, виникнення ноосфери — розтягнутий у часі і ще не завершений процес, у якому бере участь кожен із нас. Найважливіша якість, що виникає в еволюції світу на рівні людини — здатність до рефлексії, створення не просто моделі дійсності, а й образу самого себе в ній.
Еволюція Універсуму привела до того, що в нас він набув здатності до самопізнання. До цього стану Всесвіт прийшов, пройшовши через безліч циклів диференціального об’єднання. Чи зупиниться цей процес на нас? Що буде далі? І тут Тейяр знаходить відповідь, що дозволяє, серед іншого, по‑новому вирішити проблему теодицеи (богооправдання). Тейяр, як ветеран Першої світової та свідок Другої світової війни, не міг ігнорувати жорстокості та несправедливості нашого світу. Як благий Бог може допускати такий жах? Бог, за Тейяром, не очистив світ від зла, бо сам перебуває у процесі становлення в ході еволюції. Біогенез переходить у ноогенез, а ноогенез — у христогенез. Ноосфера — один із етапів розвитку Бога (за словами Тейяра — того самого Бога, про якого вчить християнство). У кінці часів у Всесвіті з’явиться Бог, у якого влиються всі людські душі. Його позачасове притягання стане одним із факторів еволюції Всесвіту, забезпечуючи диференціальне об’єднання.
Ідея ноосфери в трактуванні Тейяра — захоплююча думка, один із етапів розвитку уявлень про співвідношення Бога, людини і світу, але, звичайно, не наукова концепція. Вона несе на собі відбиток дивовижної особистості свого творця, священика, вченого і містика, П’єра Тейяра де Шардена.
«Головним досягненням у підході П. Тейяра де Шардена до ноосфери виявилося саме те, чого не вистачало в підході В.І. Вернадського. Він знайшов внутрішнє джерело розуму — рефлексію. Цим словом він назвав здатність свідомості «зосередитися на самому собі і оволодіти собою як предметом» думки, «здатність вже не просто пізнавати, а пізнавати самого себе; не просто знати, а знати, що знаєш». Людина, охоплюючи своїм рефлективним розумом не лише себе, а й всю навколишню Природу, в певному сенсі стає серединою Всесвіту, що за її допомогою приступає до самопізнання і, тим самим, до самосвідомості самої себе.
У принциповому вирішенні проблеми розуму Тейяр де Шардену безсумнівно допомогли глибоко пережита віра, релігійна культура і теологічна освіта. <...> У своїй основі раціонально‑релігійна доктрина Тейяра де Шардена розійшлася з «Книгою Буття» лише заміною двох дієслів доконаного виду дієсловами недоконаного виду: Замисел Божий не лише розгорнутий, а продовжує розгортатися перед нами у формі створюваного Ним до сьогодні світу» (А.С. Раутиан, 2001).
Ідеї Вернадського, висловлені у зв’язку з концепцією ноосфери, були тісно пов’язані з його основною областю інтересів — геохімією. Основні з них такі:
— людство — геологічна сила;
— причина сили людства — його розум і воля, результат його соціальності;
— людство перетворює геохімічні кругообіги, змінюючи функції біосфери;
— людство еволюціонує в напрямку відокремлення від решти біосфери.
Згідно з Вернадським, перехід біосфери в ноосферу закономірний і неминучий. В одних випадках Вернадський говорить про ноосферу як про щось, що виникне в майбутньому, в інших — знаходить її прояви вже в першій половині ХХ століття.
В цілому можна сказати, що ноосфера — стан біосфери, при якому розумна діяльність людини стає основним фактором її розвитку, хоча трактування цього поняття різниться навіть у його творців. Уявлення про співвідношення біосфери і ноосфери не можна вважати усталеними до сьогоднішнього дня. Один із аспектів цих відносин відображає напівжартівливу формулювання, що стосується екологічної катастрофи сучасності: «біосфера відчула на собі ноосферу і намагається її скинути».
Так чи інакше, ноосфера Тейяра лежить поза наукою, а ноосфера Вернадського не змогла вийти за межі мрій, дуже вразливих до критики. Проте, однією з цікавих думок сучасності став пошук паралелей між ноосферою Тейяра і сучасною Мережею, інтернетом. Зараз немає підстав сумніватися, що об’єднання великої кількості людей (при цьому лише каналами зв’язку, а не містичним єднанням) призвело до емерджентного виникнення певної нової якості, що суттєво впливає на еволюцію людства. Цікавим у цьому контексті є осмислення мережевої ідеології, названої Web 2.0. Під Web 1.0 розуміються сайти, що належать певним людям і організаціям і розвиваються певними особами за заданим планом. Головна фігура у Web 1.0 — адміністратор (адміністратор сайту, мережевий адміністратор). Web 2.0 — структури в децентралізованій мережі, які стають тим потужнішими, чим більше людей ними користується і їх розвиває. Їх розвиток визначають не окремі особи, а суспільство в цілому. Соціальні мережі, Вікіпедія, спільнота Linux — приклади Web 2.0 (навіть якщо для їх функціонування важлива роль, яку виконують адміністратори). 
Деякі вчені вважають поняття ноосфери позбавленим конкретного змісту.
«Необхідно сказати кілька слів про поширений (особливо в сторінках популярних «зелених» екологічних видань) термін «ноосфера», який був незалежно введений в екологічний обіг П. Тейяром де Шарденом і В.І. Вернадським. Однак якщо Тейяр де Шарден розумів під ноосферою в першу чергу глобальний розвиток «колективного розуму», то Вернадський вважав, що цей «колективний розум» має перетворити біосферу, покращивши умови для життя людини на планеті.
Вернадський виходив із наукового погляду на відносини людини і природи, тобто вважав, що наука може вирішити практично будь-які проблеми, аж до управління основними циклами речовин і переходу людини на «автотрофне живлення» з безпосереднім використанням сонячної енергії для виробництва продуктів харчування (минути посередницьку роль рослин).
Погляди Вернадського на ноосферу — приклад екологічного утопізму. Система зв’язків у біосфері («біосферний ринок») настільки складна, що людина не може нею керувати» (М.Б. Миркін, Л.Г. Наумова, 2005).
У кінці ХХ століття поняття ноосфери було переосмислене радянським і російським кібернетиком Н. Н. Моісеєвим у рамках його концепції коеволюції (спільної еволюції) біосфери і людського суспільства. З цієї точки зору, ноосфера — стан людства, при якому воно еволюціонує спільно з біосферою.
«…Я вважаю, що виконання умов коеволюції дійсно необхідне для забезпечення нашого майбутнього, бо людина може існувати лише в біосфері, параметри якої задовольняють дуже жорсткі умови. Якщо людство не вступить у епоху ноосфери, його очікує деградація і поступове зникнення з обличчя Землі. Але чи зможе людство реально здійснити такий перехід? Відповідь на це мені не здається настільки очевидною, як це думали Тейяр де Шарден і Вернадський.
Мені здається, що півстоліття тому обох мислителів було більше підстав для оптимізму. <...> Тоді ще нічого не знали про атомну зброю і не передбачали, що людству вже в близькому майбутньому доведеться подолати надзвичайно гострий глобальний екологічний кризис. І перехід у епоху ноосфери не буде плавним і безболісним злиттям «раси, Природи і Бога», як думав Тейяр де Шарден, а стане, скоріше за все, біфуркацією з непередбачуваним результатом.
Насправді, такий перехід означатиме кардинальну перебудову не лише самої суспільної структури людства, а й усього характеру його еволюції. Нас чекає не просто створення і використання нових технологій. І навіть не створення нової екологічної ніші. Людству доведеться навчитися узгоджувати свої потреби з виснажуваними можливостями планети. Людям доведеться підкорити своє життя новим і дуже жорстким обмеженням. По суті, створити нову моральність і слідувати їй у повсякденному житті. <...> Це буде зовсім новий етап еволюційної історії виду Homo sapiens» (Н. Н. Моісеєв, 1994).
Додаткові матеріали:
Колонка: Ноосфера: раціональний прогноз, науково‑технічне бачення чи поширене заклинання шарлатанів від науки?
Українська / Русский

2.01. Біосфера

Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Глава 2. Біосферологія

2.03. Гіпотеза Ґеї