Две статьи о глобальном потеплении

Тепла дорога в Кіото

Як відомо, Росія найближчим часом має намір підписати Кіотський протокол, що регулює промислові викиди вуглекислоти в атмосферу.

Це не просто додавання ще одного «підписанта». Завдяки приєднанню Росії, міжнародний договір зможе набути чинності в передбачений термін, а відносини людської цивілізації й біосфери, у якомусь сенсі, перейдуть у нову фазу — міжнародна спільнота підключить економічні механізми для протидії глобальній екологічній кризі. Радість від загальнолюдської перемоги злегка отруює одна обставина: найімовірніше, Кіотський протокол малоефективний. Однак чи означає це, що його не слід було підписувати?

Звідки береться вуглекислота?

Щоб зрозуміти суть проблеми, доведеться почати з простих істин. Наш світ населений двома групами живих істот, для кожної з яких ресурсами є відходи або продукти життєдіяльності іншої групи. Ідеться про автотрофів (організми, здатні синтезувати органічні речовини з неорганічних) і гетеротрофів (що потребують зовнішнього джерела органіки). Автотрофи й гетеротрофи відповідають один одному, як дві половинки розбитої тарілки (рис. 1).

Рис. 1. Екологічний баланс у біосфері заснований на рівновазі між фотосинтезом і диханням

Звичайно, показані на малюнку відносини спрощені. Органіка створюється також у ході хемосинтезу, а руйнується при гліколізі (безкисневому розщепленні вуглеводів у тканинах; це від його наслідків болять м'язи після важкого навантаження), бродінні й горінні. Однак екологічний баланс у біосфері можна передати через рівновагу між найпотужнішими процесами — фотосинтезом і диханням, а значить, через рівновагу між киснем і вуглекислотою в атмосфері.

Живі організми не просто пристосовані до свого середовища проживання: вони його створили. Фундаментальна особливість сучасного екологічного балансу — переважання фотосинтезу (і виділення кисню). Спочатку Земля мала відновну атмосферу, але ціанобактерії, одні з перших фотосинтетиків, виділили стільки кисню (побічного продукту, по суті — токсичного відходу), що окислили всю атмосферу й поверхню Землі. Завдяки кисневій еволюції поширилися складні організми — рослини, тварини й гриби; крім того, утворився озоновий екран, що затримує іонізуюче випромінювання й дозволив життю освоїти сушу.

А куди поділася органіка, що відповідає кисню, який був витрачений на окислення атмосфери? Вона знаходиться у вигляді горючих копалин у земній корі (Коли противники атомних електростанцій вираховують, на скільки людству вистачить запасів органіки в корі, вони забувають, що для її спалювання просто не вистачить повітря), там же, де й запаси, що відповідають кисню, який розсіювався в космосі. Фотосинтез переважає над диханням і зараз, не випадково кисню в атмосфері близько 21%, а вуглекислого газу, за даними 2004 року, — 0,0379%.

Рис. 2. Зростання чисельності людства й підвищення концентрації вуглекислоти в атмосфері тісно пов'язані. Обидва параметри стрибнули вгору в середині XX століття.

Але людство все сильніше зсуває рівновагу в бік вуглекислоти (рис. 2). Ми використовуємо органіку не тільки для потреб своїх тіл, але й «годуємо» викопною органікою нашу техніку. Горіння аналогічне диханню, однак іде швидше й супроводжується розсіюванням вивільненої енергії. Нам не вистачає органіки, утворюваної автотрофами «в реальному часі», і ми використовуємо запаси з інших епох — горючі копалини. У результаті ми викидаємо CO₂ й порушуємо святая святих — глобальний екологічний баланс. Але спалювання викопного палива — це ще не все. Наш спосіб ведення сільського господарства приводить до швидкої деградації ґрунтів і руйнування накопиченої в них органіки. Важливу роль у родючості ґрунтів відіграє детрит — органіка на різних стадіях руйнування. Усе сильніше експлуатуючи орні землі, ми підстьобуємо руйнування детриту й виділення в атмосферу CO₂! Виміряти пов'язані з цим викиди складніше, ніж промислові, але ймовірно, вони порівнянні за інтенсивністю.

Чому ми живемо в парнику?

Механізм роботи парника дуже простий. Чим вища температура, тим вища енергія (і менша довжина хвилі) електромагнітних хвиль, випромінюваних фізичним тілом. Сонце набагато гарячіше за Землю. Максимум сонячного випромінювання лежить у видимій частині спектра (довжина хвилі близько 0,5 мкм), а поверхні Землі — в інфрачервоній (близько 10 мкм). Атмосфера нашої планети (а також скло й поліетиленова плівка в теплицях) краще пропускають видиму частину спектра, ніж інфрачервону. Ця властивість атмосфери приводить до того, що земна поверхня отримує більше променистої енергії, ніж віддає, і від цього нагрівається (поки розігріте повітря не почне випромінювати в космос еквівалентну кількість енергії). Парниковий ефект — одна з умов існування розвиненого життя на нашій планеті. Без нього середня температура поверхні Землі (+15 °С) становила б –23 °С. Парниковими властивостями володіє водяна пара, хмари й туман, повітряні аерозолі, метан і особливо — вуглекислий газ.

Суперечки, у якому напрямку змінюється клімат, здається, закінчилися: теплішає. Чи дивно, що багато хто пов'язує потепління з парниковим ефектом і викидами вуглекислоти?

А потепління йде серйозне. 1998, 2002 і 2003 роки були рекордно спекотними. Минулого літа в Європі за даними ВООЗ через спеку померли 20 тисяч осіб, а на півдні континенту загинуло 30% урожаю. Зареєстровано розігрівання Світового океану на 0,1 °С на рік, зменшення площі льодовиків і підвищення рівня моря на 0,7–3 мм на рік (А як ви думаєте, чому лідерами в боротьбі з глобальним потеплінням є Великобританія і Японія? При підйомі рівня океану островам доведеться найважче…). Найшвидше температури зростають на узбережжі Антарктики: у деяких місцях — на 2,5 °С за останні шістдесят років. Це приводить до прискореного сповзання льодовиків в океан і подальшого їх танення (див. «КТ» #563). Ще один наслідок глобального потепління — зростання кількості руйнівних ураганів, посух і повеней унаслідок зміни атмосферної циркуляції.

А з іншого боку, клімат же змінювався і в минулому.

А може, знову зледеніння?

Людина виникла, коли нашу планету залихоманило. Це не випадковість — зміни клімату підштовхнули еволюцію тварин. В історії Землі траплялися холодні часи (наприклад, наприкінці палеозою, 250–300 млн. років тому), але відносно недавній період був теплим. Холодати стало близько 36 млн. років тому. У результаті руху літосферних плит Антарктида відділилася від Південної Америки й Австралії й обґрунтувалася в районі Південного полюса. Навколо неї виникла кругова течія, що зменшила теплообмін з рештою частини планети. Антарктида вкрилася льодовим щитом, який зменшив поглинання планетою сонячного світла й «охолодив» клімат. Але зледеніння починається лише тоді, коли рік від року на льодовики випадає більше опадів, ніж видаляється випаровуванням і таненням. В ізольованій же течіями Антарктиді опадів було мало.

Три-чотири мільйони років тому Південна й Північна Америки зімкнулися в Панамському перешийку. Тепла вода Атлантики, що доти йшла в Тихий океан, спрямувалася на північ Гольфстрімом і Північно-Атлантичною течією, забезпечивши тим самим достаток опадів. Льодовики Гренландії, Північної Америки й півночі Євразії почали рости й багатокілометровими пластами рушили на південь. У них зв'язалися гігантські водні маси; охолодження клімату змінило циркуляцію атмосфери й океану. Але над льодовиками встановилося холодне й сухе повітря, у результаті зледеніння «захлинулося» й відкотилося назад — почалося тепле міжльодовиков'я. Відновлені теплі течії забезпечили зростання льодовиків — знову почалося зледеніння…

З тих пір Земля пережила два десятки зледенінь і міжльодовикових періодів. Коливання середніх температур протягом циклу вимірюються кількома градусами (до 10 °С), а зміни рівня моря — десятками й сотнями метрів. У ході останнього потепління (за 20 тисяч років) океан піднявся на 120 метрів; танення полярних шапок Антарктиди й Гренландії може додати ще 65–70.

Крім «великих» зледенінь і міжльодовиков'їв, були й малі. Так, з кінця IX до кінця XII століть клімат був особливо м'який. У цей час норвезькі вікінги заселили Гренландію (Зелену Країну) й заснували поселення в Північній Америці. З похолоданням контакти з колоніями перервалися, і колоністи вимерли; останки останніх з них несуть печать хронічного недоїдання. А в 1450–1850 рр. «мале зледеніння» вкривало льодом канали в Голландії й навіть Темзу.

Поки працює описана кліматична коливальна система, відхилення умов в один бік може запустити механізм, який штовхне клімат у протилежному напрямку. Виходить, що нинішнє потепління може змінитися новим зледенінням?

Чи надійні кліматичні моделі?

Здавалося б, навіщо гадати? Будуємо модель змін клімату, відображаємо в ній усі відомі взаємозв'язки й робимо науково обґрунтований прогноз. На жаль, земна атмосфера настільки складна, що її детерміністське моделювання неможливе [«Ніхто не вірить прогнозам погоди на завтра. Тут же нас просять повірити прогнозу на сто років уперед… Оскільки клімат — хаотична система, поведінку якої ніхто не може передбачити з упевненістю, значить, усі прогнози, по суті своїй, м'яко кажучи, сумнівні» (Майкл Крайтон, www.computerra.ru/offline/2004/527/31872)]. Невелика зміна вихідних параметрів може привести до кардинальних змін очікуваного майбутнього кліматичної системи. А ми знаємо ще далеко не всі причинно-наслідкові зв'язки, що впливають на клімат. Ось лише кілька штрихів.

— Певно, в останні роки спостерігається збільшення активності Сонця, що веде до розігріву Землі.

— Зростання концентрації вуглекислоти стимулює фотосинтез і збільшує продуктивність планети.

— Розігрів приводить до збільшення випаровування води, зростання хмарного покриву й відображення від хмар більшої кількості сонячного світла — тобто до самоохолодження.

— Підйом рівня океану приведе до затоплення найродючіших ділянок суші й зменшення зв'язування вуглекислоти.

— Кислотні дощі стимулюють активність сірчаних бактерій, які пригнічують метанових бактерій — постачальників ще одного «парникового» газу.

— У відповідь на надмірне ультрафіолетове опромінення фітопланктон виділяє речовини, що сприяють утворенню хмар.

— Діяльність людства веде не тільки до викидів CO₂, але й до забруднення атмосфери пилом і сажею. Глобальне «затемнення» може викликати похолодання.

А тут ще магнітні полюси Землі, схоже, надумали помінятися місцями. Це супроводжується ослабленням магнітного поля планети й зростанням потоку радіації. Як відреагує на це біосфера, як це вплине на клімат?..

І нарешті, деякі фахівці переконливо наполягають, що підвищення концентрації вуглекислоти охолоджує, а не розігріває планету! Нагрів нижніх шарів атмосфери може посилювати її вертикальну циркуляцію й розсіювання енергії в космосі. Прихильники цієї точки зору стверджують, що з результатів антарктичного буріння випливає, що в недавній історії Землі зростання концентрації вуглекислоти було наслідком, а не причиною потепління.

Як усе непросто!

Чи вигідний Росії Кіотський протокол?

Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату був підписаний главами розвинених країн наприкінці 1997 року. Його завдання — значно (наприклад, для ЄС — на 8%) скоротити промислові викиди CO₂ до 2010 року порівняно з 1990-м. Це обмеження може сповільнити темпи зростання світової економіки приблизно на 1% на рік. Надалі, на другому етапі дії протоколу, який почнеться після 2012 року, слід домогтися зниження викидів CO₂ приблизно наполовину.

Згідно з цим документом, високорозвинені країни можуть купити в інших країн квоти на певну кількість викидів. Крім того, передові держави можуть заробляти право на перевиробництво вуглекислого газу, фінансуючи перехід на сучасні технології інших країн. Чим сильніше відстає країна, тим вигідніше її розвивати. Щоб скоротити викиди CO₂ на одну тонну, у Росії потрібно витратити $20, в Україні — $7, у ЄС — $270, а в Японії — $600! Особливість протоколу — передбачена в ньому нерівність сторін. Найважче доведеться світовим лідерам, а викиди Китаю й Індії поки регулювати навіть не збираються.

Зараз протокол ратифікували 128 країн, однак їх голосів недостатньо, оскільки вони дають менше 55% усіх викидів. Це пов'язано з відмовою від ратифікації протоколу головного гравця — США (37% викидів), а також Австралії. У підсумку голос Росії (17%) виявився вирішальним. Хоча наша країна підписала протокол у 1997 році, уряд передав відповідні документи в Думу лише зараз.

Зараз викиди Росії становлять близько 80% від рівня 1990 року (Росія й Україна виторгували право не знижувати його). Імовірно, цей рубіж буде подоланий у 2007–2011 рр., після чого протокол перестане розганяти економіку Росії й почне її гальмувати.

Існує думка, що завдяки Кіотському протоколу Росія отримає вигоду від розвалу своєї промисловості. Нестачу викидів можна буде продавати іншим країнам і за рахунок цього жити добре (а ще можна знайти ось такий алмаз, продати його й найняти іноземців, які наведуть у країні порядок, поки росіяни відпочинуть на Канарах). На жаль, відповідно до протоколу, продавати можна лише квоти за скорочення викидів, пов'язане з удосконаленням технологій. Утім, торгуючись зі світовою спільнотою, Росія може вимагати собі право продавати «розвальні» квоти (як вимагала й право не знижувати свої викиди). Деякі фахівці вважають, що ми повинні краще торгуватися, вимагаючи врахувати економічну специфіку й внесок у спільну справу наших лісів. Інші припускають, що перехід Європи на газ (найефективніше паливо) так підтримає російську економіку, що Кіотський протокол виявиться вигідний їй у будь-якому разі.

Утім, дивні аргументи висувають і противники протоколу. Дехто вирішив, що від глобального потепління Росія виграє: нібито клімат у Сибіру стане кращим. Із заколосованої тундри можна буде зловтішно дивитися на великий голод у Китаї. Незрозуміло тільки, як у цій ситуації поведуть себе китайці й чи буде це добре для Росії?

У будь-якому разі, у нинішніх обставинах, під зовнішнім тиском, підписання Кіотського протоколу Росії вигідно — це лише один з ходів у більшій грі (зокрема, у вступі до СОТ (До речі, Росія може підписати протокол, вступити до СОТ, а в 2012 році вийти з протоколу. Але (за умови схвалення Думою) хоча б до 2012 року протокол буде діяти)). Хороша чи погана це новина для тих, хто хотів би, щоб Земля залишалася підходящим для життя місцем?

Як зменшити викиди вуглекислоти?

Як зменшувати вміст вуглекислоти? Звичайна відповідь — висаджуючи рослини. На жаль, стабільна екосистема поглинає стільки ж CO₂, скільки виділяє. У іншому випадку кількість органіки в екосистемі змінювалася б і переводила її в іншу якість. Коли дрова спалюють, а органіка в лісовому ґрунті деградує, в атмосферу повертається вся зв'язана лісом вуглекислота (Утім, поки ліси ростуть, вони зв'язують CO₂. Відповідно до протоколу, на їх висаджуванні навіть можна заробити). Що ж може допомогти? Зміна технологій. Ось деякі з рішень.

Відпрацьований шлях — удосконалювати спалювання палива, підвищувати ККД теплових машин, заощаджувати енергію. Саме до цього в першу чергу підштовхує Кіотський протокол.

Можна також форсувати перехід до інших джерел енергії: атомної, термоядерної (дай Боже нашому теляті вовка з'їсти), сонячної, геотермальної, вітрової тощо. Усі реальні альтернативи енергії, що видобувається з викопного палива, мають свої недоліки, але розвивати їх усе одно потрібно.

Змінити структуру енергоспоживання. Чудовий факт: поширення практики віртуальних офісів у США помітно скоротило витрату пального для поїздок на роботу! Будемо сподіватися на нові ефекти від прогресу інформаційних технологій. Але як запланувати такий результат?

Зупинити ерозію ґрунтів. Для цього потрібно перебудувати мислення кожного землекористувача, переключивши його егоїзм з ближніх цілей (отримати зараз) на дальні (стійко отримувати в майбутньому). Про це легко міркувати, сидячи в зручних кріслах, але це нелегко втілювати в життя, страждаючи від голоду.

Перейти з органічного палива на водневе: спалювати водень, отримуючи у викидах чисту воду. Але ось де брати енергію для виробництва водню? Там, де й зараз? Тоді це просто подовження ланцюжка перетворення енергії, що веде до додаткових втрат

Боротися з метаноутворюючими бактеріями. Антибіотики для знищення тих, що живуть у кишечнику жуйних парнокопитних, уже розробляються. І рости корови-вівці будуть швидше, і виділяти парниковий газ перестануть! На жаль, якісно це ситуацію не змінить, та й метаноутворювачі можуть пристосуватися до антибіотиків.

А чи можна зсунути екологічний баланс в інший бік? Так, забезпечивши накопичення нерозкладеної органіки — наприклад, вирощувати ліси, вирубувати їх і заповнювати деревиною покинуті шахти. Але вектор нашого розвитку спрямований протилежно: ми видобуваємо органіку із земної кори, а не ховаємо її там! У США розробляється ідея закачування в шахти зрідженої вуглекислоти. Але знову ж, щоб отримати потрібну для зрідження CO₂ енергію, треба спалювати на 30% більше палива. Замкнуте коло…

Прискорити б зв'язування вуглекислого газу у вапняк, карбонат кальцію… Цю функцію невтомно виконують молюски, рифоутворюючі корали, форамініфери (морські родичі амеб), коколітофориди (група водоростей) та інші істоти з вапняковими черепашками й скелетами. На жаль, підвищення кислотності Світового океану перешкоджає їх діяльності. Тут би їм і допомогти! Але де без значних витрат енергії (що потребують збільшення викидів вуглекислоти) узяти достатню кількість солей кальцію?

У підсумку залишаються «нудні» заходи, до яких, власне, і закликає Кіотський протокол.

Як поводитися, стоячи перед валом цунамі?

Отже, є серйозні підстави побоюватися катастрофічних змін клімату, цілком порівнянних з показаними в американській страшилці «Післязавтра». Не так важливо, чи винна в них вуглекислота, важливіше, що вони нам обіцяють. Уже зараз розігрів планети забирає безліч життів (в основному літніх людей) і завдає серйозної економічної шкоди…

Чи варто панікувати раніше часу? Земля проходила і через сильніші зміни клімату, але все одно залишилася непоганим місцем для життя. Зі зміною клімату природні зони зміщувалися то в один, то в інший бік, а життя йшло своєю чергою.

На жаль, спостережувані зараз метаморфози з геологічної точки зору просто стрімкі, а наша планета й так експлуатується в екстремальному режимі. Переважна частина придатних земель використовується в сільському господарстві (якщо не як поля, то як пасовища), а отриманих продуктів харчування вистачає не всім. Зі зсувом природних зон різко впаде загальна врожайність: там, де сформовані родючі ґрунти, складеться несприятливий режим зволоження, а в місцях з підходящою вологістю не буде підходящих ґрунтів. З геологічної точки зору — нічого страшного. Кілька тисяч років — і ґрунти адекватно зміняться. А із соціальної й політичної? А якщо врахувати, що частка населення, яке живе в голодних, але швидко зростаючих країнах, продовжує зростати? Як відреагують бідні, але багатолюдні країни на гострий брак ресурсів? Як вплине боротьба за переділ ресурсів на їх кількість і доступність?

Оптимісти скажуть, що річ не в площі посівів, а в їх продуктивності. Подивіться, які врожаї збирають з невеликих площ у Голландії або Ізраїлі! Якщо так господарювати по всій Землі, ніякі зміни клімату не страшні. Але при цьому чомусь забувають, скільки спаленого викопного палива (і викинутої в атмосферу вуглекислоти) витрачається на ці врожаї. Для всього людства ці технології недоступні, їх зможуть дозволити собі лише найбагатші й найуспішніші країни (за рахунок ресурсів усієї планети). Ви думаєте, решта частина людства сприйме це доброзичливо? Чи забезпечує технологічна перевага Ізраїлю спокійне життя в оточенні бідних арабських країн?

Можливо, кліматичні зміни просто спричинять зміну звичного способу життя, а можливо, вони покладуть межу існуванню людства. Ми не знаємо, яке з цих припущень справедливе. Припустимо найгірше: людству судилося загинути, причому досить швидко. Чи означає це, що противитися накресленню безглуздо?

Рано чи пізно кожен з нас усвідомлює факт власної смертності й якось звикається з ним. Ми прагнемо продовжити своє життя й прожити його залишок з гідністю. Навіть якщо людство приречене, найкращий спосіб провести час, що залишився, — боротися з насуваючою катастрофою. А якщо наші моделі допускають якусь невизначеність (ох, допускають!), ми просто зобов'язані вжити всіх можливих зусиль. Однак для цього кожен з нас повинен серйозно змінитися психологічно. Якщо загроза кліматичних змін змусить людство в цілому й кожну людину окремо переглянути мотиви своєї діяльності, вона може зіграти благу роль у нашій історії.

Чи потрібна глобальна регуляція нашої активності?

Людина — не просто вид-космополіт, а перший глобальний вид. Космополітів чимало. Наприклад, сірий пацюк (пасюк) є майже всюди, де є людина, а також подекуди ще. Але кожна популяція пацюків існує за рахунок ресурсів місця проживання. Спорожніє комора — зникне популяція пацюків, що живе в ній. Частина особин загине, частина мігрує в інші місця. Але ніколи дві популяції пацюків не будуть обмінюватися ресурсами.

Шановний читачу, у скількох країнах вироблені предмети, які ви щодня використовуєте? Обмін ресурсами між популяціями — наша типова особливість. Ми знаємо різні форми такого обміну — від торгівлі до війни або навіть гуманітарної допомоги.

Людство — не просто сукупність особин виду Homo sapiens Linnaeus, 1758, а сутність з властивостями, відсутніми в її частин. Уявіть-но аналогічне поняття, що належить до будь-якого іншого виду! Зараз не N популяцій людини експлуатує ресурси N місць проживання, а єдине людство експлуатує біосферу в цілому.

Загибель однієї популяції пацюків не означає загибелі виду. Глобальному ж виду, який підірвав ресурси біосфери, тікати нікуди. Ми вийшли на новий рівень існування, а механізми регуляції нашої активності залишилися колишніми, зав'язаними на популяційний рівень. Щоб зберегтися, людству необхідні нові, глобальні механізми регуляції його відносин із середовищем. На біологічному фундаменті вони не з'являться, потрібне культурне регулювання. Кіотський протокол — одна з перших спроб у цьому напрямку. Навіть якщо він не ефективний, то хоча б не шкідливий і пом'якшує деякі несприятливі наслідки нашої діяльності. І ще. Людство в ньому — єдине ціле, яке вийшло за межі популяційної (екосистемної) регуляції.

Різні культури відрізняються широтою групи, з якою ототожнює себе індивід. Порівняйте: «ми — пацани нашого двору»; «…члени нашого племені»; «…патріоти нашої країни»; «…людство»; «…живі істоти планети»… Може, культури з широким ототожненням у чомусь важливому перевершують «вузькі»? З цієї точки зору Кіотський протокол хороший. Так, він може затримати розвиток промисловості Росії, вимагаючи її інтенсивного, а не екстенсивного зростання. Так, подвоювати ВВП простіше, не піклуючись про контроль за викидами вуглекислоти. Але договір ставить благополуччя людства вище інтересів окремих країн.

Сам по собі Кіотський протокол мало що змінює. Але це один з перших кроків на шляху, який повинно пройти людство. Значить, цей крок варто зробити.

Глобальне потепління як феномен масової свідомості

Всепланетні зміни клімату — на передньому краї суспільної уваги. Що може дохідливіше переконати в природних негараздах, ніж нинішня зима? Настільки ж переконлива була зелена трава, що змінила засніжені схили в Давосі, де відкривався альпійський форум політиків і бізнесменів. Імовірно, вона справила не менший вплив на інтереси сильних світу цього, ніж пухкі наукові доповіді. Утім, доповіді теж не змусили себе чекати.

Створена з ініціативи ООН Міжурядова група зі зміни клімату (IPCC) представила 2 лютого в Парижі плід роботи шестисот авторів із сорока країн — доповідь «Кліматичні зміни 2007: фізичне наукове обґрунтування». Ще до опублікування доповіді її тези були розіслані зацікавленим урядам і передувалися повідомленнями в ЗМІ. Нарешті-то кліматологи досягли згоди. За XX століття середні температури виросли на 0,7 °С. Це нагрівання дуже нерівномірне: одні ділянки планети розігріваються набагато сильніше, інші навіть охолоджуються. Найважливіші наслідки зміни клімату — порушення характеру атмосферної й океанської циркуляції, зміна розподілу опадів по земній поверхні, зростання кількості ураганів і штормів. Усе це теж зареєстровано досить надійно.

Утім, сам феномен — одне, його наукове пояснення — інше, а сприйняття всього цього масовою свідомістю — третє. Про перше ми коротко сказали, тепер поговоримо про друге.

Суперечки про причини кліматичних змін тривають. Ясно, наприклад, що зростання концентрації вуглекислоти в атмосфері приводить до повнішої фільтрації теплового випромінювання поверхні планети. На цьому ефекті побудовані моделі, що описують зростання концентрації вуглекислоти як фактор, що розігріває планету. Але з іншого боку, якщо це випромінювання захоплюється атмосферою недалеко від поверхні, воно може приводити до додаткового розігріву нижніх шарів повітря, їх підйому вгору й посилення вертикальної циркуляції, що відносить тепло від поверхні. Існують переконливі моделі, що розглядають зростання концентрації вуглекислоти (в актуальних для земної біосфери концентраціях) як фактор, що стримує нагрівання!

Автори доповіді IPCC розв'язали задачу вибору між альтернативними поясненнями красиво. Вони сказали, що ймовірність того, що в потеплінні винне людство, становить 90% (у попередній доповіді, у 2001 році, ця ймовірність оцінювалася в 60%). Переконливо? А якщо врахувати, що ніяких математичних моделей для оцінки ймовірності конкуруючих наукових пояснень не існує? Істина не встановлюється голосуванням і не підпорядковується кривим розподілу ймовірностей. Пам'ятаєте приклад жіночої логіки: яка ймовірність зустріти на вулиці динозавра? Вірна відповідь така: 50 на 50; або зустрінеш, або ні. Так ось, щодо наукових суперечок така логіка чесніша, ніж обчислення якихось відсотків.

Наприклад, російська школа кліматологів схильна сумніватися у винності людства. Вагомим аргументом є збільшення сонячної активності за останній час. За даними Пулковської обсерваторії, пік уже пройдений, і Сонце почало «остигати», повертатися в активний режим¹. Цікаво, що NASA зареєструвало в проміжку з 1999 по 2005 рік глобальне потепління на Марсі. Якщо це не підступи адміністрації Буша, то яка ціна 90% упевненості в антропогенній причині змін земного клімату?

Відсутність загальновизнаних підстав для моделювання викликає складнощі при складанні прогнозів. На жаль, прогнози жахливі. Переходячи до «третього» — феноменів масової свідомості, ми повинні визнати, що ЗМІ цитують ці прогнози з витонченим садизмом.

У XXI столітті потепління становитиме 2–4,5 °С. Деякі міста (наприклад, Сідней) стануть через нього практично непридатними для життя. Арктичні льоди й європейські льодовики розтануть. Рівень океану в поточному столітті підніметься не дуже сильно — усього на 30 см, але цей підйом продовжиться і в майбутньому й може досягти набагато більших значень — до 7 м. На жаль, навіть якщо сьогодні людство зникне з лиця Землі, глобальне потепління на Землі продовжиться більше тисячі років. До 2100 року 200 млн. осіб стануть екологічними біженцями. Безліч людей загине від посухи, стихії й просто спеки.

Природно, люди не можуть не реагувати на такі прогнози!

Наприклад, у США проблема глобального потепління дивовижним чином переплелася з політичною грою. Президент Буш (і республіканська партія) вважають проблему потепління надуманою. Саме з їх ініціативи в обговорюваній доповіді розглядається можливість компенсації глобального потепління за рахунок навмисного розсіювання дрібного пилу у верхніх шарах атмосфери².

У демократів (і невдалого кандидата в президенти Ала Гора) інша думка про потепління. Гор випустив книгу й документальний фільм про глобальне потепління «Незручна правда» («An Inconvenient Truth») із самим собою в головній ролі. Уважається, що цей фільм різко підвищив шанси Гора на перемогу, якщо він усе-таки вирішить брати участь у президентських виборах 2008 року. Як зручно: правоту демократів або республіканців повинна визначити сама природа….

Самопризначена група вчених, що реалізує початий у 1947 році проект з назвою «Годинник судного дня» вкотре перевела стрілки символічного годинника, що відмірює час до загибелі людства. Тепер цей годинник показує не без семи хвилин дванадцяту, а без п'яти! Час діставати з холодильника шампанське… Наближення стрілок до півночі супроводжується не побажаннями офіційних осіб, а апокаліптичними прогнозами Стівена Хокінга й Джеймса Лавлока. Хокінг ще бачить якусь надію в майбутньому (наприклад, у втечі людства на інші планети³), а Лавлок доводить, що її вже немає.

Чи правильно привертати увагу громадськості до проблеми охорони природи таким чином? Важко сказати. На думку автора, ситуація надто невизначена. Імовірно, проблема глобальних змін клімату — дійсно, найгостріший виклик, що стоїть перед людством! Так, можливо знадобляться спільні дії на кшталт Кіотського протоколу, тільки набагато масштабніші й краще обґрунтовані⁴. Але чи допоможе виходу з небезпечної ситуації кампанія, розіграна за законами шоу-бізнесу? Може варто поліпшити фінансування природничих наук і їх популяризації? Сподіватися на те, що в наляканого обивателя вдасться вставити правильний рецепт, не доводиться: правильного рецепта немає! Залишається одна надія: зробити з обивателя мислячу людину. Чи це — ідея з області фантастики?

…Смертність людини не робить безглуздим її життя й не знімає з неї відповідальність за її дії аж до її останніх хвилин. Навіть якщо смертний вирок підписаний усьому людству, ми ще повинні гідно дожити відпущені нам години. А якщо врахувати ступінь надійності всіх наших моделей, можна зробити висновок, що ні впадати в смуток, ні розслаблятися нам не час.

Що в сухому залишку?

1. Життя людства (так само як і того, хто пише ці рядки, і тих, хто їх читає) ще не закінчене.

2. Буде нелегко.

3. Треба вмикати мізки.