Еще две колонки о нас и о других животных

Відображення нашої свідомості
Що якісно відрізняє нашу психіку від психіки наших родичів — інших видів тварин? Високий інтелект? Але як провести межу між людським і нелюдським рівнями його розвитку? Мова, друга сигнальна система, де символи асоціюються не тільки із зовнішніми подразниками, а й з іншими символами? Але елементи танцю бджіл позначають вельми абстрактні символи — відстань і напрямок польоту в полярній системі координат. Навчені нами горили та папуги жако успішно засвоюють мови й демонструють здатність до конструювання нових символів. І тут межа розмита… Може, ключова відмінність між нами і ними — наявність свідомості? А що таке свідомість?
У нашій психіці відбувається безліч несвідомих процесів. Добре, що нам не треба свідомо керувати серцевими скороченнями або тонусом гладких м’язів кишечника! Управління диханням або позою знаходиться на межі усвідомлення. Зазвичай ми їх не контролюємо, але можемо помістити в зону своєї уваги і відносно успішно ними керувати. А читання, мова, маніпуляції предметами зазвичай знаходяться в нашій свідомості або поруч з нею.
Карлу Юнгу належить аналогія свідомості з областю, освітленою світлом настільної лампи. Ця лампа горить у темній кімнаті на верхньому поверсі будинку, що добудовувався протягом різних епох. У підвалі будинку розташовуються базові рефлекси, відповідальні за роботу нервової системи, по кутах верхнього поверху — несвідомі процеси, характерні для людської психіки, а по краях тьмяніючої світлової плями — потенційно усвідомлювані психічні явища. У самій же світловій плямі знаходяться процеси, які «бачать» один одного — знають один про одного.
А що дозволяє нам побачити цю картину? «Я»-структура, рефлексійна (така, що відбиває саму себе) частина свідомості. Здатність до рефлексії — найлюдніша риса нашої психіки. Самоукорення «що ж я заснув» і роздуми про своє ставлення до зовнішнього світу — різні прояви рефлексії. Але, мабуть, і ця здатність нашої психіки не вискочила як чортик із табакерки в ході нашого становлення, а обумовлювалася якоюсь передісторією?
Як «залізти» в головний мозок (або, наприклад, надглотковий ганглій) представників інших видів, щоб пошукати там психічні процеси, аналогічні нашим? Орієнтуватися на зовнішні прояви діяльності психіки в тих чи інших тестах.
Розглянемо класичний приклад тесту на екстраполяцію руху приманки. Об'єкту дослідження крізь проріз у ширмі показують щось привабливе: собаці — шматок м'яса, дитині — іграшку, сухопутній черепасі — капустяний лист. Приманка починає рухатися вправо або вліво і зникає з зони видимості. Випробуваний систематично обходить ширму з того боку, куди рушила приманка? Значить, у його психіці працює незалежна від поточних показань органів чуття модель найближчого оточення. Випробуваний завжди вибирає одну сторону або, наприклад, рухається туди, де йому востаннє пощастило? Його психіка не настільки досконала…
Отже, більша частина ссавців тест на екстраполяцію проходить. Птахи, крім воронових і папуг, — ні. Все зрозуміло? Не завжди. Наприклад, до екстраполяції здатні черепахи, причому не тільки представники м'ясоїдних водних видів, а й рослиноїдні, наземні. Навіщо середньоазіатській черепасі, яка харчується нерухомими рослинами і не тікає від хижаків, вміння прораховувати «в умі» траєкторії рухомих об'єктів? Ця ознака або пов'язана з якимись пристосуваннями сучасних черепах, або залишилася від минулих еволюційних етапів, але при цьому чомусь не зникла. Не будемо нагромаджувати припущення, перейдемо до недавньої наукової новини.
Ще один тест на вищі здібності психіки пов'язаний з впізнаванням себе в дзеркалі. На випробуваного наносять мітку, яку не можна побачити без дзеркала (наприклад, наклеюють наклейку на лоб). Ставлять об'єкт перед дзеркалом і чекають, чи потягнеться він до мітки, дивлячись на своє відображення. Для контролю в аналогічних випадках ставлять невидимі мітки, щоб переконатися, що вони не турбують випробуваного «безпосередньо».
Людські діти проходять цей тест з півторарічного віку. З ним справляються шимпанзе, орангутани, дельфіни, слони. Тепер ось німецькі біологи повідомили (у статті в PLOS Biology), що цей тест успішно проходять сороки. Пора піддати дослідженню інших воронових і найрозумніших з папуг…
Те, що тест із відображенням (рефлексією у первинному значенні цього слова!) проходять птахи, свідчить, що здатність до впізнавання себе не пов’язана з якоюсь конкретною неврологічною структурою — вищі форми поведінки птахів і ссавців забезпечуються різними відділами головного мозку. Але найцікавіше питання, яке виникає у зв'язку з цим: навіщо сорокам (або слонам…) така здатність? З дзеркалами тварини в ході своєї еволюції не стикалися. Їм потрібно контролювати свій зовнішній вигляд за відображенням у воді? Занадто натягнуте пояснення.  Ймовірно, така здатність — наслідок розвитку інших, більш важливих для цих тварин пристосувань. Яких?
А чи не свідчить здатність впізнавати себе в дзеркалі про наявність свідомості?

Ми та інші тварини
Ми з колегою подали на університетський конкурс рукопис підручника з екології. Після конкурсу нам повідомляють, що прийнято рішення видати підручник за рахунок університету, «але у професора N є зауваження щодо тексту». Професор N — помітна й шанована в університеті людина, натураліст (а мені, біологу, набагато простіше досягти взаєморозуміння з фізиком чи хіміком, ніж із філологом чи соціологом). Виходжу в коридор — і зустрічаю професора N, з яким трохи знайомий. З чим же він не згоден?
А-а-а, там у вас навіть у змісті: «відмінності людини від інших тварин».
Ви натякаєте, що більшість наших громадян веде настільки тваринний спосіб життя, що…
— Ні-ні, що ви! Там немає жодних оцінок, просто у нас немає сумнівів у тому, що людина — не рослина, не гриб, а саме тварина!
- Тобто це ви так, з позиції войовничого атеїзму…
- Та ми там взагалі не торкаємося питань буття Божого, і немає там нічого войовничого!
- Ну дивіться, вам вирішувати, це питання вашої совісті…
Може, професійні інтереси дійсно викликали у мене аберацію світосприйняття? Я щиро не можу зрозуміти, чому те, що людина є твариною (або, наприклад, мавпою), має когось принижувати. Це добре чи погано — бути твариною?
Перша, дуже важлива для мене думка полягає в тому, що до природничих фактів не можна застосовувати оцінки «добре-погано», пов’язані з етичним вибором. Якщо я міг вдарити або втриматися, допомогти ближньому або кинути його в біді, оцінити мій вибір у цих координатах можна. Але: Земля обертається навколо Сонця, людина є результатом еволюції і одним із багатьох видів тварин, у глибинах океану мало світла — куди тут приліпити шкалу етичних оцінок?!
Друга, ще більш істотна обставина пов’язана з тим, що якщо ми хочемо керувати собою, суспільством, у якому живемо, ми повинні спиратися на розуміння власної природи, а не на різноманітні вигадки. Один із багатьох прикладів: хто краще керує власною сексуальністю? Той, хто її усвідомлює, розуміє і вчиться жити у злагоді зі своєю природою? Чи той, хто заперечує в собі «тваринні» спонукання, а власні «дивні» вчинки пояснює підступами бісів?
Ми зрозуміємо себе, якщо зрозуміємо і наших родичів, той світ, плоттю від плоті якого ми є… Так, доведеться розгрібати гори забобонів.
Навіть наша мова підштовхує нас до протиставлення себе іншим тваринам. Нам звична фразеологічна конструкція «людина і тварини», яка логічно побудована так само, як «жінки і люди».
Наше незнання тварин занурює нас у вир дивних вигадок. Пара прикладів «з ходу». У різних ЗМІ ходять міркування про причини зменшення кількості тарганів у наших домівках.
Міркують про те, що це нібито пов’язано з «поганою екологією» та генетично модифікованою їжею.
Часто посилаються на думку «вчених», які кажуть, що фотоперіодичні цикли тарганів порушені озоновими дірами. Розберемося: 1) фотоперіодизм — регуляція річного циклу залежно від тривалості світлового дня; 2) через озонові діри на південні широти Землі потрапляє більше ультрафіолету; 3) під бетонними перекриттями наших будинків тарганам все це байдуже!
Не згадують тільки, що людство оголосило біологічну війну цим настирливим комахам.
Згадайте рекламу пасток для тарганів. Вони містять збудників специфічних інфекцій, які таргани передають один одному. Ну і до чого тут озонові діри?..
З настанням теплого сезону з яєць, що перезимували в калюжах, вилуплюються щитники — листоногі раки. Підковоподібний карапакс (щит на спині), подовжене тіло, багато ніжок, що загрібають воду і фільтрують їжу… На рачків натикається якийсь розумник, фотографує їх мобільним телефоном, і Інтернет здригається від повідомлення про навалу інопланетян. У повідомленнях вказуються розміри (чим безглуздіші вигадки, тим більші щитні), наводяться цитати «вчених», які плетуть щось про трилобітів. Нудно, панове…
І ще. Міська людина просто розквітає від справжнього, реального контакту з дикими тваринами. Топ-новина в нашому університеті: вухата сова звила гніздо прямо навпроти вікон коридору четвертого поверху у фізичному корпусі. Птах, що мешкає в центрі півторамільйонного міста, пригледів густу ялину, яка росте біля стіни будівлі, де вночі, на відміну від житлових будинків, не горить світло.
Збудувала гніздо, відклала яйця, вивела пташенят — і опинилася в центрі уваги. Біля вікна навпроти гнізда, та й знизу під ялиною, товпляться усміхнені співробітники. Сам себе ловля на тому, що подивишся на цю родину — і настрій поліпшується. Сова-матинка хвилюється, довго перебирає пір’я, а пташенята зберігають спокій і витріщаються на університетський народ очима, немов окресленими циркулем. Коли вони почнуть обирати місце для гнізда, велика кількість людей їх уже не злякає…
А знаєте, що покращує настрій біологів-фізиків-хіміків, і навіть філологів із соціологами, коли вони дивляться на сову? Глибоко приховане розуміння, що ми з нею — одне й те саме.
Д. Шабанов. Відображення нашої свідомості // Комп’ютерра, М., 2008. – № 37 (753). – С. 32.
Д. Шабанов. Ми та інші тварини // Комп'ютерра, М., 2008. – № 27-28 (743-744). – С. 24.