Учебники. Прямиком в послезавтра. Колонка в КомпьютерреOnline #2

Поки видавництва випускають підручники за держзамовленням, дохідливість, якість, мотивувальні здатності того чи іншого підручника залишатимуться другорядними обставинами. Розповім дві історії зі свого досвіду: одну – про український підручник, іншу – про російський.

Перша. Ми подаємо на міністерський конкурс підручник – повірте, хороший. Принаймні є категорія вчителів та учнів, яким дуже припали до душі дві попередні версії цього підручника (вони виходили мікроскопічними накладами). Наш рукопис «пролітає», ми отримуємо знущально безграмотні рецензії. Подаємо апеляцію. Програємо. Розслабляємося. А тут раптом з іншого приводу спалахує скандал. Нова комісія, з грамотних людей, ухвалює, що підручники-переможці друкувати не можна, а друкувати треба інші, насамперед – наш. Нам кажуть приємні слова... і видають усе одно те, що нібито видавати не можна. Наша робота так і залишається у смітниковому кошику.

Друга. Оголошується конкурс на створення інноваційних навчально-методичних комплексів. Переможці (ми в їх числі) укладають тристоронній договір: замовник – виконавець – автори. Робимо комплекс «Екологія. Конструювання біосфери» (докладніше – тут). Грошей на це витрачається чимало. Продукт виготовлено, він пройшов апробацію на ура. На нашу адресу виголошують стільки втішних слів, що дух перехоплює. Ось-ось наш комплекс викладуть для безкоштовного завантаження всіма російськими школами... Нічого подібного. Виконавець (софтверна фірма) спіймав замовника на двозначностях договору та заблокував продукт на підставі копірайтних законів. Комплекс зможе поширювати лише той, хто ще раз купить уже оплачений продукт. «Відбити» такі гроші на російськомовному просторі не можна. Усе, продукт «помер».

Чиновники не вміють оптимізувати керовані системи одночасно за багатьма параметрами, тож доводиться орієнтуватися на цілком конкретну економічну доцільність. Я махнув на написання шкільних підручників рукою – немає сил вкладати душу в об'ємну роботу, а потім бачити, що вона марнується даремно.

Багатьом здалося, що просвіток забринів у переході до цифрових методичних видань. Роздамо кожному школяреві по нетбуку та завантажимо туди комплект електронних підручників. Добре? Може бути по-різному. Багато що залежить від того, як робитимуться ці електронні підручники – скануванням паперових чи якось інакше.

Домінівна бізнес-модель тут така: виробник робить електронний підручник, записує на диск, закриває захистом від копіювання та продає споживачам. Брав я колись участь і в такому проєкті: диски отримали гриф, тільки купувати їх не стали, а стали копіювати (та й то мляво). Видавець прогорів. Мені здається, що якщо друкована книга може окупитися або не окупитися, то підручник на диску не окупиться майже напевно. Так, можна робити диски за держзамовленням (як наш комплекс), але й тут світить мало доброго.

А яким буде наступний крок? Мені здається, я зрозумів. Я тут довго думав – чи розкривати іншим цей секрет. А після однієї розмови зрозумів, що зберігати його немає сенсу.

...Їду я нещодавно у відрядження (звіт до міністерства везу) і опиняюся в одному купе з господарем-директором крутого видавництва. Колись я співпрацював з ним, а потім він мені пояснив несподівану для мене, тодішнього, річ. «Дивись, я переконався, що ти класний автор. Але ти завжди носишся з якоюсь надідеєю: твоя книга має бути зроблена саме так, як ти задумав. Ти вимагаєш від художника того, до чого він не звик. Тебе не влаштовує стандартна верстка, і ти мучиш верстальника та техреда. Коли тебе правлять мої редактори, ти з ними сперечаєшся та вказуєш на їхні помилки. Я мушу розрулювати всі ці конфлікти, і від цього страждає конвеєр. А коли твоя книга виходить, вона приносить мені не більше доходу, ніж зроблена за шаблоном. Так ось, поки твої ідеї зменшують мій прибуток, я поважатиму тебе на відстані».

Іншими словами це висловив Пєлєвін, тільки ось цитату не можу пригадати до кінця: «Творці нам... не потрібні. Нам потрібні креатори».

Так ось, розговорився я з цим видавцем, стоячи в потягу біля вікна, і переконався, що він вважає цей тренд підручникобудування очевидним. Раз так, пояснюю.

Школяр майбутнього носитиме до школи планшет для роботи з методичними комплексами з інтернету. І працюватиме він зі спеціально створеними продуктами, що максимально використовують переваги мережевої природи:

безперервне оновлення з урахуванням зворотного зв'язку від користувачів;
інтерактивні технології (навчальні моделі, вікі-проєкти, тестування тощо);
неосяжні допоміжні матеріали, що актуалізують, розвивають та пояснюють базовий зміст;
мультимедіа-контент;
легка підтримка різних профілів та різних траєкторій вивчення матеріалу;
доступний перехід до інших мережевих ресурсів;
акцент на способи діяльності, важливі для інформаційного суспільства;
централізований аналіз використання та ефективності.

Отже, друкований підручник – це «сьогодні». Підручник на диску – «завтра». Мережевий підручник – «післязавтра». Чи можна із «сьогодні» перейти в «післязавтра»? Так, якщо післязавтрашній ресурс знайде застосування (можливо, не остаточне) вже сьогодні.

Так ось, з'явись такий мережевий підручник сьогодні, він уже був би затребуваний сильніше, ніж підручник на диску. Кілька категорій користувачів уже дозріли для такої роботи. Це олімпіадні та «поглиблені» діти, спецкласи крутих комп'ютеризованих шкіл, абітурієнти та навіть невеликий прошарок учителів. Але щоб мережевий підручник виграв у друкованого, він має бути кращим та цікавішим. Це можливо.

Під час створення друкованих підручників треба шукати компроміс між відображенням кількох категорій матеріалів. Насамперед це базовий, програмний матеріал. Якщо його викласти лаконічно, можна обійтися невеликим обсягом навчального тексту для зазубрювання. Зазвичай пояснення базового матеріалу потребує великого обсягу навчального тексту та серйозних зусиль щодо його засвоєння. Нарешті, є матеріали, що викликають інтерес, пробуджують емоції, сприяють вихованню. На жаль, на них зазвичай не вистачає ні місця, ні навчального часу. У мережевому підручнику «вміститься» все.

І в друкованому підручнику, і в підручнику на диску від виявлення помилки (або просто двозначності, невдалого звороту) до її виправлення минають роки. У мережевому все можна вкласти в дні. І перелічене – ще не всі переваги мережевого підручника.

А чому такого підручника ще немає? Ой, скільки треба ще обговорити... А яка організація зможе створити лінійку (лінійки) таких підручників, пробити їхній міністерський статус та забезпечити фінансування робіт? Як окупиться ця робота, яка її бізнес-модель? Який софт використовуватиме такий продукт? Як зробити перший крок та як забезпечити остаточний перехід на такі підручники?

Але, попри всі ці неясності, мережеві підручники треба починати робити вже сьогодні...