Точки над "і" по вопросу, который стал поводом для клеветы

Чому професор Кліменко більше не керує роботою з вивчення стовбурових клітин на біологічному факультеті
У роботі будь‑якої організації доводиться приймати різні рішення: відкривати структурні підрозділи і закривати їх, приймати людей на роботу і звільняти. Дуже важливо, щоб усі подібні дії здійснювалися у відповідності до законів, щоб рішення, що торкаються інтересів співробітників, приймалися після всебічного обговорення, відкрито і неупереджено.
Історія біології в Харківському університеті, як і історія самого університету, перевищує два століття. Найважливіший капітал університету – його репутація, яка накладає серйозні зобов’язання і на спосіб дій його співробітників, і на характер інформації, яку вони поширюють про університет у суспільстві.
Зараз у багатьох ЗМІ поширюється версія професора В.В. Кліменко, що він і його Лабораторія стовбурових і зародкових клітин стали жертвою гонінь і інтриг на біологічному факультеті (посилання на публікації є нижче). Я хочу протиставити цій пропаганді спокійне викладення фактів. Це – не офіційна позиція університету або факультету, а моя власна позиція, викладена за власною ініціативою. Те, про що я напишу, мені відомо цілком надійно, і будь‑яке моє твердження може бути підтверджене. Я хотів би, щоб ті, хто висловлює судження про розгорілий конфлікт, спиралися на факти, а не на здогадки і обман.
Умовно я розділю історію роботи лабораторії зародкових і стовбурових клітин і професора Кліменко, як її керівника, на кілька етапів.
Етап 1. Створення лабораторії. У 2005 році декан біологічного факультету Л.І. Вороб’єва погодилася з ідеєю В.В. Кліменко, який пропонував відкрити лабораторію з вивчення стовбурових клітин. Професор Кліменко мав багату наукову біографію, включаючи роботу з Б.Л. Астауровим, у Франції та Японії; на жаль, з багатьох установ, де він працював, він залишався внаслідок конфліктів з керівництвом. Професор Кліменко наполягав, що буде достатньо, щоб університет надав лабораторії відповідний статус і виділив підходяче приміщення, стверджуючи, що у нього є спонсори, які допоможуть налагодити роботу на сучасному рівні. Він переконував, що така лабораторія дасть університету можливість взяти участь у розвитку перспективної тематики, забезпечить пріоритет у розвитку технологій, які матимуть серйозне майбутнє.
Декан Л.І. Вороб’єва добилася відкриття лабораторії, виділення приміщення, проведення ремонту і надання лабораторії певної фінансової підтримки. Лабораторія зародкових і стовбурових клітин розпочала виконання державного бюджетного наукового проєкту. На жаль, у запланованому обсязі допомога спонсорів не була отримана. Однією з причин цього було те, що незабаром після створення лабораторії професор Кліменко надовго поїхав до Італії. Після його повернення роботу було продовжено.
Етап 2. Нормальна робота лабораторії. Специфіка підходу професора Кліменко до проблеми стовбурових клітин полягала у її вивченні у тісному зв’язку з проблемою зародкових клітин. У експериментах на тутовому шовкопряді були отримані досить цікаві результати. Так, на мою думку, була цікава і розробка нових технологій клонування тутового шовкопряда, і опис овогенетичної змінності клонів.
Професор Кліменко запропонував застосувати для вирішення ряду проблем оригінальну методику кариоаналізу в роздавлених матричних клітинах тварин. У деяких випадках ця методика має переваги перед широко поширеним зараз вивченням ізольованих метафазних пластинок. Кариоаналіз за В.В. Кліменко допоміг і у вивченні гаметогенезу зелених жаб (ми не випадково дякуємо йому в цій статті), і при описі різноманіття тихоходів і п’ярок.
Державний бюджетний проєкт 2007‑2009 рр. був виконаний, дослідження продовжилися за новою темою, розрахованою на 2010‑2012 рр.
Я добре знаю, що діяльність лабораторії розглядалася керівництвом факультету і університету як перспективна. За можливості вона отримувала фінансову і організаційну підтримку. Було зрозуміло, що залучити зовнішнє фінансування в повному обсязі не вдалося, але "молодій" лабораторії давали час піднятися на ноги.
Етап 3. Конфлікт через склад Ученої Ради факультету. Осінню 2010 року стався неприємний конфлікт, що стосувався формування Ученої Ради факультету. Розповім про нього докладно, бо професор Кліменко пов’язує закриття лабораторії з ним.
Роботою факультету керує його Учена Рада, яка призначається на певний строк. У 2010 р. строк повноважень попереднього складу Ради факультету закінчився, і Раду треба було формувати заново. До того часу змінився Закон України «Про вищу освіту». Тепер не менше 10 % членів Ради мають складати представники студентів і аспірантів.
У попередній Раді було 27 осіб (включаючи професора Кліменко). У її роботі іноді виникали проблеми, пов’язані з тим, що не завжди вдавалось зібрати кворум, необхідний для прийняття кадрових рішень. Багато членів Ради (як і сам професор Кліменко) могли пропускати її засідання, вважаючи, що відсутність однієї людини нічого не змінить. Печальним наслідком таких пропусків було те, що не завжди співробітники зачислювалися на роботу вчасно. Якби кількість співробітників у складі Ученої Ради не змінилась, у її склад треба було б вводити ще 3 студентів або аспіранти, і зібрати кворум стало б ще важче.
На останньому засіданні старої Ради було прийнято рішення скоротити кількість виборних представників від кафедр. Це рішення було додатково обговорено на засіданні завідувачів кафедр. Було прийнято рішення скоротити склад Ради до 20 осіб. Така чисельність базувалась на узгодженій нормі – по одному представнику (поміж завідувачем) від семи кафедр (від восьмої, маленької – лише завідувач), плюс три особи, що входять до складу Ради за посадою (два заступники декана і директор біостанції). Від кафедри генетики і цитології у склад Ученої Ради увійшли завідувач (і одночасно декан) Л.І. Вороб’єва і доцент О.В. Тагліна. Професор В.В. Кліменко на засіданні кафедри теж проголосував за таке рішення. Після цього зібрання трудового колективу проголосувало за висунутих у склад Ради представників.
Доповнення: ось тут лежить Статут університету. Ось важливий фрагмент:
4.7.1. Вчену раду очолює її голова – декан факультету. До складу Вченої ради факультету входять за посадами заступники декана, завідуючі кафедрами, керівники органів самоврядування факультету, а також виборні представники, які представляють науково‑педагогічних працівників і обираються з числа професорів, докторів наук, виборні представники, які представляють інших працівників факультету і для яких університет є основним місцем роботи, за квотами, що визначаються Вченою радою факультету. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її складу мають становити науково‑педагогічні працівники факультету. Виборні представники обираються загальними зборами трудового колективу факультету за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.
Персональний склад Вченої ради затверджується наказом ректора терміном на 3 роки.
Від студентів у Раду входить голова студентського самоврядування (її обирали не в Раду; її обирали як студентського декана) і, аналогічно, голова аспірантського самоврядування – саме 10 % від 20 членів Ради.
Наслідком скорочення складу Ради стало те, що більше третини членів попередньої Ради не увійшли до нової. Однак у новому складі в Раді жодного разу не виникало проблем з кворумом, що пішло на користь усьому факультету. Уточнення: мені нагадали, що перше засідання Ради в новому складі (на яке збиралися ще по‑старому) не відбулося; тим самим наочно, що після цього Рада збирається надійно.
Через деякий час після затвердження Ученої Ради факультету професор Кліменко офіційно звернувся до ректора університету з вимогою розпуску нової Ради і публічних вибачень декана. Відповідні університетські інстанції розглянули порядок формування Ученої Ради факультету і підтвердили його повну відповідність прийнятій процедурі.
Хочу підкреслити, що жодної преемності цього етапу і наступного немає. Неприємний конфлікт був, як здавалося, вичерпаний, а робота продовжувалась своїм чередом.
Етап 4. Перевірка роботи лабораторії. У 2011 році Учена Рада у порядку планової роботи по черзі заслуховувала звіти окремих підрозділів: гербарію, Лабораторії зародкових і стовбурових клітин, Лабораторії моделювання адаптаційних механізмів. Порядок такого заслуховування такий: призначається комісія, яка перевіряє документацію і роботу підрозділу, а потім на Раді виступають керівник підрозділу і керівник комісії. Далі Рада обговорює і приймає необхідні рішення, пов’язані з роботою цих підрозділів.
Лабораторія зародкових і стовбурових клітин була другою в черзі. Комісія з вивчення її роботи складалася з трьох докторів наук, професорів, які мали значний досвід у виконанні державних бюджетних тем. Професор Кліменко стверджує, що оскільки комісія не складалася з генетиків, вона не могла перевіряти його роботу. Це, звичайно, не так. Якби розглядалася життєздатність наукової тематики лабораторії, для цього треба було б залучати генетиків і цитологів і організовувати науковий семінар. Оскільки перевірялася робота структурного підрозділу, потрібні були спеціалісти з організації наукової роботи у вузі. Одним із членів комісії був професор кафедри біохімії і співробітник академічного інституту, що працює зі стовбуровими клітинами (в іншій, ніж професор Кліменко, парадигмі).
За словами голови комісії, вона одразу зіткнулася з ставленням "ось, прийшли мстити і закривати". Професор Кліменко не надав комісії необхідні документи, і через це заслуховування питання про роботу Лабораторії довелося переносити. Врешті‑решт, комісія вказала на два суттєві недоліки в роботі Лабораторії і її керівника.
Перше. Фактично жодна з публікацій зі стовбурових клітин за весь час роботи Лабораторії не була подана від її авторів з вказанням, що вони працюють в університеті. Було лише одне виключення, де у якості місця роботи частини колективу авторів був зазначений університет, але в цій статті було особливо підкреслено, що сама робота була виконана в іншому місці. Ймовірно, це обставина не була випадковою. Публікації, наприклад, за кариотипами п’ярок або партеногенезом шовкопряда, подавалися від університету, а за стовбурові клітини – так, щоб університет не був причетний.
Щоб зрозуміти важливість цього питання, треба задуматися, що отримує університет, фінансуючи дослідження. Результати роботи – це публікації, патенти, зростання репутації. Співробітники університету вказують у шапці статті університет як місце своєї роботи (подивіться, наприклад, тут: у всіх випадках зазначено, що автори працюють або навчаються в університеті). Якщо в ході оплаченої роботи розробляються якісь технології, частина прав на них належить організації, де вони виконувалися. "Виводячи" публікації зі стовбурових клітин поза юрисдикцією університету, професор Кліменко позбавляв університет того, заради чого була створена лабораторія.
Друге. При оформленні керівних документів, згідно з якими виконувалась робота, професор Кліменко допустив серйозні помилки. Ці помилки мали бути виправлені не пізніше кінця 2011 року, інакше продовження досліджень за темою стало б неможливим.
Рішення Ученої Ради факультету. Враховуючи описані недоліки, а також те, що Лабораторії не вдалося залучити додаткове, крім державного, фінансування на постійній основі, Рада (в кінці весни 2011 р.) визнала роботу керівника Лабораторії професора Кліменко незадовільною. Професору Кліменко доручили виправити виявлені недоліки і постановили заслухати питання про роботу Лабораторії ще раз. Професор Кліменко відмовився визнати, що в його роботі були якісь недоліки, і трактував усі претензії до нього як помсту за його скаргу щодо формування Ученої Ради.
Уточнення. Окрім того, що професор Кліменко керував роботою лабораторії, він мав частку ставки зі спеціального рахунку біофака. Ставки зі спецрахунку університету відрізняються від бюджетних, серед іншого, тим, що виплачуються з зароблених університетом коштів, а зарахування на них відбувається на короткий строк (не більший, ніж від моменту зарахування до кінця навчального року). Професор Кліменко спочатку отримував частку такої ставки, але пізніше перестав. Я не знаю деталей цієї історії і описувати її не буду. Знаю, що скорочення спецрахунку (викликане загальним станом справ в університеті і, наприклад, необхідністю оплачувати з спецрахунку комунальні послуги) торкнулося багатьох викладачів. На жаль, певна ефемерність – властивість спецрахункових ставок.
Етап 5. Залучення громадськості. Протягом літа 2011 року університет отримав ряд листів практично ідентичного змісту від генетиків різних країн. У них йшлося про недопустимість закриття лабораторії і про важливість роботи В.В. Кліменко. У листах не вказувалося, що претензії факультету до професора Кліменко стосуються того, як саме він публікував результати своєї роботи і того, як він оформляв документи, що регламентують його роботу. З цього стає ясно, що шановні фахівці з різних країн були введені в оману самим В.В. Кліменко. Їх інформували не про справжню сутність претензій до керівника Лабораторії, а представляли ці претензії як результат конфлікту на рівні окремих особистостей.
Студенти університету підписали колективний лист на підтримку професора Кліменко. У тексті листа розуміння причин конфлікту не відображалося, і це природно. Хто був ініціатором цього листа, мені достовірно невідомо, але це був або сам професор Кліменко, або хтось, хто був ним дезінформований. Декан факультету, члени Ученої Ради не виносили проблеми, пов’язані з роботою Лабораторії зародкових і стовбурових клітин, на обговорення студентів (крім однієї студентки, студентського декана – члена Ради). Винесення конфліктів між викладачами і співробітниками на обговорення студентів, які не мають повної інформації, на мою думку, лише шкодить роботі факультету. Мені дуже шкода, що я сам це в значній мірі роблю в цьому пості; причина цього – необхідність спростування наклепу, який вже так розповсюджується серед студентів.
Професор Кліменко звертався до декана факультету і ряду інших відповідальних осіб з офіційними листами, у яких звинувачував декана в гоніннях і відмовився виправляти недоліки, на які вказала комісія Ученої Ради. Декан наполягала на тому, щоб професор Кліменко усунув недоліки, на які вказала Учена Рада.
Етап 6. Організаційні заходи. Як я вже пояснив, для продовження роботи за державним бюджетним проєктом було необхідно встановленим порядком виправити регламентуючі роботу документи. Оскільки професор Кліменко відмовився це робити, Учена Рада факультету в жовтні 2011 року (одностайно при повній явці!) передала керівництво темою іншому компетентному спеціалісту, який згодом привів усі документи в порядок.
За ініціативою ректорату Учена Рада факультету розглянула питання про статус Лабораторії. Оскільки ні рівень фінансування, ні кількість співробітників не відповідали прийнятій для окремих лабораторій нормі (а початковий етап її функціонування, як очевидно, завершився), Рада факультету прийняла рішення рекомендувати перетворення лабораторії у групу. Це питання належить до компетенції Ученої Ради університету. Університетська Рада у грудні 2011 р. прийняла рішення з 1 січня 2012 р. Лабораторію закрити.
Хочу пояснити, що статус лабораторії і виконання державного бюджетного проєкту – це речі, хоча і пов’язані, але насправді різні. Тема – джерело фінансування, що забезпечує ставки; лабораторія – структурна одиниця з окремим підпорядкуванням, яка сама залежить від наявності фінансування. У склальній ситуації ради факультету і університету зберегли більш суттєве – фінансування і можливість продовжувати роботу (хоча вже не під керівництвом професора Кліменко). На початковому етапі роботи статус лабораторії був певним авансом. Оскільки поставлені перед нею завдання не вдалося вирішити, лабораторію закрили. Це не означає, що у випадку збільшення фінансування її або подібний підрозділ не можна буде відкрити знову.
Прийняті заходи не передбачали звільнення професора Кліменко, якому була запропонована інша професорська посада (крім того, що дозволяла керувати роботою його дипломників і аспірантів).
Етап 7. Кампанія і наклеп у ЗМІ. Відсторонення від керівництва темою і закриття лабораторії професор Кліменко став пояснювати не власним відмовою виправляти недоліки у своїй роботі, а помстою за минулорічний конфлікт. Цю версію професор Кліменко виклав інформаційному агентству "Статус Кво", а потім ці ж матеріали з’явилися і в інших джерелах, наприклад, у газеті "Сьогодні". Ймовірно, зупинятись на досягнутому професор Кліменко не планує. У всіх публікаціях він представляє себе жертвою, якій мстили за принциповість. Це відповідає широко поширеному архетипу геніального вченого, якому протистоять інтригани і заздрісники, але не має жодного відношення до реального стану справ.
На жаль, у цих публікаціях В'ячеслав Вікторович спускається до наклепу.
"Завлабораторією заявив, що декан дозволяє собі грубо вести себе з підлеглими, образляти їх у присутності студентів. Через таку її поведінку багато викладачів бояться висловлювати свою думку, вони просто залякані". Спростовувати не хочу. Співробітники і студенти біофака знають, що декан діє інакше.
"Л. Вороб’єва, щоб утриматися на своїй посаді і стати єдиним генетиком у складі ученої ради факультету, вивела з складу ученої ради трьох генетиків і ввела туди студентів, яким надала право голосу".