Инопланетяне рядом с нами! Колонка в КомпьютерреOnline #30

Я закінчив попередню колонку згадкою історії, до якої сам не знаю, як ставитися. Обговорювати її страшнувато. Досить подивитися, яка публіка в Мережі обговорює тему червоного дощу в Кералі. Крім людей, з якими, на перший погляд, можна мати справу, тут і контактери, і духовидці, і графомани. То що, не чіпати сумнівну тему? Ні, усе-таки ризикну, мені тут, як і раніше, не все ясно.

У липні 2001 року над штатом Керала в Південній Індії пролилися дивні "кольорові" дощі. Дощова вода, яка проливалася на землю, мала червоний колір (а іноді – зеленкуватий і сірий). Забарвлені дощі тривали до вересня. "Кривава" вода зазвичай лилася з неба відносно недовго і часто випадала плямами; іноді ділянки, де з неба лилася нормальна і забарвлена вода, розділяла зовсім невелика відстань. Забруднену воду збирали в багатьох місцях; дослідження показало, що на літр води припадало близько 0,1 г твердих частинок. Місцеве населення було стривожене: криваві дощі нічого доброго не віщують...

Район випадіння червоного дощу в Кералі

Здавалося б, що простіше: вилучити забруднення з проби води і встановити їхню природу. Розглядалася версія про те, що вітер приніс у Кералу пил з Аравії. Державні інстанції Індії, посилаючись на дослідження місцевих ботаніків, повідомили, що дощ забарвили спори зеленої водорості Trentepohlia, що часто входять до складу лишайників. Ці водорості справді можуть мати оранжево-бурий колір, оскільки містять пігмент гематохром із групи каротиноїдів. Дослідження показали масове поширення лишайників, що містять трентеполію, у районі випадіння червоного дощу. Питання закрите? Ні.

Годфрі Льюїс, фізик з університету Махатми Ганді, вважає, що дощ забарвили частинки позаземного походження. Льюїс вказує, що початок "кривавих" дощів супроводжувався явищами, які можна трактувати як вибух боліда: спалахом світла і громовим ударом. Льюїс навіть оцінив масу випалих забруднень – близько 50 тонн. Його опоненти обґрунтовано піддають таку оцінку сумніву – надто вже складно оцінити площу випадіння дощу і кількість забарвлених опадів.

Забарвлена дощова вода і знайдені в ній частинки. Довжина лінії – 10 мкм

Але найцікавіше не це. Льюїс і його однодумці вважають, що дощ забарвили живі інопланетні організми! Таке екстраординарне твердження потребує серйозних доказів. Чи представлені вони? Загалом, так, хоча їхня надійність може піддаватися сумніву.

Посилання на основні публікації, що відображають інопланетну версію дощу в Кералі, є навіть у "Вікіпедії". Це дві статті 2003 року, що належать Годфрі Льюїсу і Сантошу Кумару (перша присвячена кометному походженню частинок дощу, друга містить деякі дані про "біологію" частинок ), також стаття 2010 року про ріст і розмноження частинок дощу, одним з авторів якої є Чандра Вікрамасінгхе, що згадувався в попередній колонці.

А це – частинки з дощової води під скануючим електронним мікроскопом. Нагадує еритроцити. Очевидно, вм'ятина пов'язана з тим, що ці частинки підсохли і втягнули середину.

Уже в 2003 році дослідники встановили таке:

з дощової води Керали, зібраної на відкритому місці, вилучено частинки, які розглядаються як живі організми;
вивчені частинки (автори використовують слово "клітини") не містять ДНК, але містять білки;
вони здатні рости і розмножуватися на різних середовищах, від води до трансформаторного масла, причому оптимальними для них є умови високої температури і підвищеного тиску;
частинки дощу добре ростуть у присутності найрізноманітніших речовин (наприклад, агресивного окисника перманганату калію), але не можуть рости в присутності кухонної солі;
оптимальним для розмноження частинок було їх вирощування у воді з домішкою кедрового масла за температури 300°С і відповідного тиску;
верхню температурну межу чутливості частинок установити не вдалося через відсутність технічних можливостей утримання рідкої води за високого тиску; принаймні, ясно, що температура 380°С для цих частинок не надмірна;
описано складний життєвий цикл частинок; постулюється два варіанти репродуктивного циклу і один тип циклу спороутворення;
у ході розмноження частинок нові виникають не шляхом поділу попередніх, а всередині них!

На підставі зроблених спостережень автори заявляють, що виявили представників протоцарства екстремофілів, і всі три царства земних організмів (бактерії, археї та еукаріоти) мали походити від організмів, подібних до частинок дощу Керали.

Від часу прориву в 2003 році вивчення частинок дощу тривало. Льюїс і Кумар регулярно виступають на конференціях, присвячених астробіології. Їхні дані загалом ніхто не спростовує, проте вони лишаються на периферії наукової уваги. До 2010 року поліпшилися технології вирощування частинок, з'явилися якісні електронні мікрофотографії і дані флуоресцентних досліджень. Загальні висновки лишилися тими ж.

Електронні фотографії зі статті 2010 року показують "розмноження" частинок дощу в Кералі. Літерою D позначено дочірні "клітини", що розвиваються під материнською оболонкою, літерою N – структура, що нагадує ядерце.

Ну і якій з версій повірити – водоростевій чи космічній? Індійським ботанікам, які знайшли безліч лишайників, що містять трентеполію, немає підстав не вірити. Можливо, у зразках дощової води були спори цієї водорості, добре відомої ботанікам. Але як трактувати дані Льюїса і його співавторів? У версію, що це обман, мені не віриться. Судячи з усього, Льюїс щиро вірить у те, що викладає. Версія сумлінної омани теж не дуже-то переконлива. То що ж?

Я припускаю, що Льюїс і його співавтори справді працюють з раніше не вивченою формою життя. Чи є вона позаземною? Чому б і ні? Утім, дані ізотопного вивчення вуглецю з частинок дощу начебто не підтверджують версію про його позаземне походження...

Чому ж результати дослідження частинок дощу з Керали не привели до наукової революції? У наукові змови я не вірю. Більш імовірна причина коріниться в наслідках спеціалізації сучасних учених.

Можна я поясню свою логіку на значно ближчому до нас прикладі? Він теж пов'язаний з певною загадкою, хоча для її пояснення й не потрібні посилання на інопланетян.

Мій колега Олександр Акулов займається систематикою грибів. Для нього важливі мікроскопічні дослідження плодових тіл цих грибів; у ході пробопідготовки може проводитися розмочування матеріалу в лузі. Ось він поміщає в лужний розчин якийсь гриб, зібраний у Карпатах. Переглядаючи, бачить дивну тварину. Фотографує (щоб показати зоологам і помилуватися самому). Через деякий час тварина виявляється зруйнованою...

Мікрофотографія невідомого об'єкта, знайденого Олександром Акуловим у грибі з Карпат.

На сьогодні розуміння того, що ж знайшов Акулов, немає. Одна з версій полягає в тому, що на фотографії – якась дивна тихохідка. Тихохідки (представники спорідненої членистоногим групи, яку часто виділяють в окремий тип), до речі кажучи, - досить складні тварини, для яких показана здатність переносити космічні подорожі. У морських тихохідок справді бувають вирости складної форми з боків. На жаль, версію про тихохідок висловлюють фахівці з інших груп тварин, а колега-тихохідочник її рішуче відкидає. І річ не в тому, що ця істота не може бути морською тихохідкою (Карпати як-не-як!). Важливіше те, що його ноги явно вкриті твердим і членистим зовнішнім скелетом, а не еластичною кутикулою, як у тихохідок.

Інша версія щодо цієї тварини – що це кліщ, а точніше - личинка якогось панцирного кліща, орибатиди. Чекатимемо на вердикт від фахівців із цієї групи...

Фрагмент фотографії. Видно членисті ноги, щось на кшталт круглого ока на стебельці і якісь дивні комірчасті конструкції вздовж тіла. Що це – не доберу розуму.

Випадок із цією мікроскопічною твариною демонструє несприятливі наслідки спеціалізації біологів. Акулов – висококваліфікований міколог, який раз за разом знаходить нові види грибів. Природно, що його спосіб дій оптимізований саме для вивчення грибів. Не будь його знахідка такою красивою, Акулов навіть не став би її фотографувати.

Відносно нещодавно мій колега (той самий, хто займається тихохідками, Євген Кіося) побачив статтю в спеціальному журналі з описом невідомої тварини, знайденої в морських відкладах. На ілюстрації він, на свій подив, упізнав цілком наземну тварину – бродяжку, личинку щитівки. Щитівки – це комахи з ряду рівнокрилих. Їхні самки в дорослому стані нагадують невелику нерухому лусочку на поверхні рослини, а розселяються вони завдяки личинкам, що мають досить характерну зовнішність. Їх-то мінлива доля й занесла в море, у донні відклади, а звідти – у руки морських біологів.

Зображення невідомого мешканця глибоководних відкладів Чорного моря зі статті в науковому журналі і фотографія бродяжки, личинки щитівки.

Морські біологи вчинили правильно – опублікували статтю із зображенням невідомої їм знахідки. Минув якийсь час, і впізнання відбулося. У принципі, так само вчинив і Акулов – і я публікую його фотографію. Може, через якийсь час хтось напише: "От тобі й маєш, це ж те-то; дивно, наскільки ви там безграмотні, що не впізнали це з першого погляду!" А може, і не напише, і тоді ця фотографія повисне в порожнечі...

А тепер порівняйте складнощі, які виникають при вивченні різних груп земних організмів, з проблемами впізнання і опису можливих зразків інопланетного життя! Приймемо на хвилину версію, що в руках Льюїса справді інопланетяни. Його не оголосили божевільним – уже добре. Він і його однодумці не знають до пуття, як досліджувати ці об'єкти? Нічого дивного. Фахівці з інших (земних) груп ігнорують ці дані? А чого ще можна було очікувати?

З іншого боку, історія червоного дощу дозволяє зрозуміти, з якими складнощами стикається ідея панспермії. Якщо Льюїс і йому подібні мають рацію, на Землю десять років тому приземлилися 50 тонн інопланетян. Які наслідки для біосфери Землі? Практично жодних. Версії про те, що земні організми колись походили від таких прибульців, нічим не підтверджені. Добре ще, що скількись зразків потрапило в руки ентузіастів.

То що випало в Кералі? Кого знайшов Акулов? Я не знаю...

P.S. Написав колонку, показав дружині. Вона каже:

— Не вірю в інопланетне походження кривавого дощу.
— Чому?
— Минуло десять років, і за цей час — майже жодної біологічної конкретики...
— Добре, уяви собі: ось надрукували колонку, я послав її Льюїсу, а він передав скількись частинок. Що ми могли б з ними зробити?

І справді, що? Поговорили, щось зрозуміли. Помістити в поживному середовищі у відкритий капіляр із тугоплавкого скла і, то поміщаючи в автоклав, то витягаючи, простежити за долею окремих частинок і їхнього потомства. Зруйнувати частинки (механічно, ультразвуком), спробувати провести ПЛР нуклеїнових кислот (якщо вони там усе ж є), електрофорез білків. Насправді, просто переконатися в тому, що частинки таки ростуть, і шукати гранти на їхні дослідження...

А чому цього не зробив хтось інший? Не знаю.

←	Дмитро Шабанов	→
Панспермія — глухий кут чи надія!	Инопланетяне рядом с нами!	Аргумент Госсе
Колонка в КомпьютерреOnline #29	Колонка в Комп'ютеррі Online #30	Колонка в КомпьютерреOnline #31