Работа для активиста. Колонка в КомпьютерреOnline #94
Принимая решение о применении какой-то технологии, надо сравнивать возможный ущерб не с гипотетической ситуацией тотального благолепия, а с проблемами, которые вызовет реализация её альтернатив.
Мене вражає байдужість широкої громадськості. На наших очах люди, що думають лише про вигоду, упроваджують небезпечну для довкілля і нашого здоров'я технологію. Не поставтеся до цього безтурботно: ситуація екстрена. Якщо в нас живе почуття відповідальності, ми всі зобов'язані відкласти миттєві інтереси і дати відсіч загрозі, що нависла над планетою!
Технологія, про яку я хочу вам повідати, призводить до відчуження величезних площ. Природні екосистеми, зайняті священною дикою природою, руйнуються. З використанням важкої техніки відбувається цинічне знищення диких тварин і рослин. Біологічне різноманіття різко знижується, ґрунт зазнає руйнівних впливів і деградує. Реалізація цієї жахливої технології призводить до посилення видобутку і спалювання викопного палива, до посилення викидів вуглекислого газу і стимулює глобальне потепління. Там, де шуміли ліси або хвилювалися під вітром трави степів, зґвалтована земля викидає в атмосферу нові порції газу смерті і руйнування – вуглекислоти. Ділки, що вбивають землю, труять її продуктами хімічної промисловості. Стікаючи з дощовою водою в річки, ці речовини несуть смерть екосистемам…
Заради чого коїться все це зло? Заради продуктів, що руйнують здоров'я. Як пробудити людей, у яких заснула совість? Можливо, видовищем страждань, викликаних хворобою Гі-Гертера-Гейбнера? Виснажені, змучені діареєю, відсталі в розвитку діти – лише частина жахливої ціни, яку платить людство за використання цієї технології. А епідемія огрядності? А хіба не ранять наше моральне почуття цілі статки, нажиті корисливими торговцями, готовими продавати людям чисте зло, якщо це принесе їм вигоду?
Ви зрозуміли, про що я говорю? Про вирощування найнебезпечніших трав – Triticum aestivum, Triticum durum і їхніх близьких родичів. З приголомшливим цинізмом влади наших країн відмовляються заборонити вирощування цих диявольських рослин і оголосити поза законом обіг витягнутих з них речовин.
Що робити? Невже спокійно спостерігати, як підступне зло знищує нашу планету і калічить людей? Ні! Узяти небезпечну технологію під громадський контроль. Але де знайти захисників справедливості, які обстоюватимуть інтереси дикої природи, не прислухаючись до цинічних аргументів та єзуїтських хитрощів адвокатів руйнування середовища? Надія лише на загартованих громадських активістів, готових кидатися з однієї природоохоронної кампанії в іншу. Вони, загартовані мітингами, зі зірваними від викрикування гасел голосами, що відучили себе від сумнівів, вони-то й мають належну безкомпромісність, щоб узяти на себе нелегку ношу контролю за потенційно небезпечними технологіями.
Досить. Проаналізуймо, що я щойно нагородив.
Писав я про вирощування пшениці – м'якої, твердої та інших. Згадані несприятливі наслідки і ризики відповідають дійсності. Для землеробства відчужуються величезні площі; сучасне рослинництво потребує значної витрати викопного палива, призводить до збільшення викидів СО2 (хоча це не лише газ смерті і руйнування, а й основа для синтезу органіки при фотосинтезі), веде до деградації ґрунтів і забруднення навколишніх екосистем добривами. Жахлива хвороба, про яку я згадав, – це целіакія, глютенова ентеропатія, вроджена нездатність перетравлювати білки злаків. При своєчасній діагностиці і переході на беззлакову дієту хворих можна захистити від більшості її несприятливих наслідків. Епідемія огрядності від надмірного споживання борошняного – теж не вигадка.
То чому ж ми не заборонили вирощування пшениці? А ніхто за неї всерйоз не взявся! І, звичайно, будь-яка з наявних альтернатив має анітрохи не менше недоліків. Вирощування пшениці завдає шкоди. Але приймаючи рішення про застосування певної технології, треба порівнювати можливу шкоду не з гіпотетичною ситуацією тотального благоліпства, а з тими проблемами, які викличе реалізація її доступних альтернатив. Нагадаю про всяк випадок, що голод, злидні і соціальні конфлікти, викликані боротьбою за перерозподіл ресурсів (за теперішньої чисельності населення), не обіцяють середовищу нашого існування нічого хорошого.
Наведений мною приклад абсурдний? Ось вам інший, цілком актуальний приклад. Хочу лише звернути увагу коментаторів, що я не хотів би занурюватися в обговорення всієї складності відносин між Росією і Україною.
Україна перебуває між Росією і Євросоюзом. Європа не дуже-то поспішає укладати велику і погано керовану країну, змучену внутрішніми проблемами, у свої обійми. Росія тягне в Митний Союз – якусь реінкарнацію імперської мрії. Один з інструментів виламування рук – висока ціна на газ, адже головна стратегічна зброя Російської Федерації – газова труба. Українська влада в Митний Союз іти боїться, і не стільки з турботи про долю країни, скільки з побоювання перерозподілу власності на користь російських олігархів. Імовірність великих економічних складнощів в Україні зростає: МВФ не дасть гроші без змін, які знизять надії партії влади втриматися біля керма, а Росія наполегливо підштовхує "братську країну" до краю прірви.
Сила Росії – у запасах горючих копалин, зокрема газу. Але в Україні теж чимало газу, але в основному сланцевого (газу пухких порід). Такий газ залягає на великій глибині (наприклад, у Юзівському родовищі, розташованому в Харківській і Донецькій областях, – на глибині близько 5 км), заповнюючи слабо пов'язані одна з одною порожнини. Видобувають такий газ методом гідророзриву (фрекінгу): бурять вертикальну свердловину, а з неї – горизонтальні, куди під високим тиском закачують спеціальний розчин на водній основі. Непроста технологія зумовлює високу вартість видобутку газу, необхідність відчуження чималих територій, а також низку загроз: розливу фрекінгової рідини, забруднення нею водоносних горизонтів, просідання спустошених порід.
Деякі джерела стверджують, що сучасні технології фрекінгу знижують ризик несприятливих наслідків до допустимого мінімуму. Інші стверджують, що видобуток сланцевого газу – це неминуча загибель української природи і катастрофа для здоров'я населення. У ході американський фільм-агітка; він, хоч і був викритий в обмані, впливає на обивателів. А ось заголовки статей за пару останніх днів: "Видобуток сланцевого газу – запорука екологічної катастрофи на Харківщині" (у статті навіюється, що всі ризики – оспорювані, до речі, газовиками – обов'язково втіляться в життя); "Як страшно жити: у Краматорську обговорили проблему видобутку сланцевого газу". Кому вірити? З моєї точки зору – тим, хто підтверджує свої судження посиланнями на оцінки ймовірності ризиків, готовий обговорювати порівняльні характеристики різних варіантів технології. Рефрен "як страшно жити" не допомагає знайти правильне рішення, а тільки заважає цьому.
Протести протестами, але договір з компанією Shell про розподіл продукції з Юзівського родовища вже підписаний. Деякі деталі дають підстави підозрювати, що в ньому враховані не лише державні, а й приватні інтереси. Дивно, що Shell звільнена від так званих "екологічних зборів", у тому числі плати за водні ресурси, яких для фрекінгу потрібно чимало.
Прихильники видобутку сланцевого газу стверджують, що він звільнить від необхідності закуповувати газ у Росії. Те, що одразу після підписання договору з Shell Газпром висунув позов Україні на 7 мільярдів доларів за недостатню кількість закупленого газу, говорить про те, що російські інтереси вражені. Одні стверджують, що позов за недобір контрактної кількості газу обґрунтований, інші – що українська сторона виконала умови договору і санкції необґрунтовані. У будь-якому разі, за теперішнього стану української економіки і на тлі загальносвітових передкризових явищ такий крок Газпрому спрямований скоріше на добивання клієнта, ніж на максимізацію прибутку.
Звичайно, протести "екологістів" проти видобутку сланцевого газу – на руку Газпрому. Іноземні експерти припускають, що протести інспіруються і підживлюються Газпромом. Ця версія здається мені вартою уваги.
Я далекий від думки, що всі активісти, які борються проти сланцевого газу, отримують підживлення від Газпрому. Ситуація ще цікавіша. Переважна їх частина ведені власною совістю і страхом. Багато хто з активістів рішуче приєднається до будь-якої кампанії протесту, якщо заклик прийде зі "своїх", "екологічних" джерел. Я писав про протести зоозахисників проти законів, які існували тільки в їхніх фантазіях ("Я сама з голови його вигадала!"). Після виходу цієї колонки я просив активістів, що піднімали протест, пояснити, проти чого вони протестують. Вони настільки вражені чорно-білою логікою, що розуміли моє питання однозначно: "Раз він не підтримує нашу боротьбу, значить, він прихований дог-хантер". До речі, ту колонку я писав, коли обдумував спільну зі студентами роботу з обліку поголів'я безпритульних собак. Я відмовився від своїх планів, побачивши в зоозахисників заклики давати відсіч тим, хто видивляється безпритульних собак. Ясно ж, що це шпигуни дог-хантерів, слідами яких прийдуть убивці. Я не ризикну наражати студентів на небезпеку з боку фанатиків.
Повернемося до газу. Здається, для замовника громадських кампаній достатньо підтримувати лише небагатьох агентів впливу. Приміром, виробникам отрутохімікатів достатньо лише підтримати вкидання вірусних страшилок про ГМО. Безліч "корисних ідіотів" піднімуться на барикади самостійно. Можливо, у ситуації зі сланцевим газом ситуація аналогічна. Протести з найрізноманітніших приводів сформували мережу активістів, яку можна перенаправити на розв'язання тієї чи іншої проблеми.
На жаль, мережі однодумців суцільно й поряд виявляються мультиплікаторами марення. Наведу приклад з іншої галузі. Надсилає мені студентка днями текстик: "15 серйозних причин, щоб відмовитися від м'яса". Там, приміром, ось що:
"5. М'ясо надмірно закислює внутрішнє середовище організму, що пригнічує азотофіксуючі бактерії в дихальних шляхах, менше азоту засвоюється з повітря, отже, збільшується потреба в їжі ("жор")".
Це – чистої води марення. Жодних азотфіксуючих бактерій у нашому тілі немає. Начебто почерпнуті ці одкровення з книги Гаррі Буковського "Вік живи!". Пошукайте фрагмент з наведеної мною цитати за допомогою Гугла, подивіться, у скількох місцях викладена ця дикість. І це не іронія, усе це повторюється зі звіриною серйозністю! А тепер пошукайте матеріали про фрекінг і про сланцевий газ. Переконливо?
Такий механізм самозалякування спрацьовує несвідомо чи відображає задум організаторів кампанії? Не можу відкинути другу версію. Ось один з прикладів. Один з активістів антифрекінгової кампанії викладає у Фейсбуці посилання на матеріал з підзаголовком "Видобуток сланцевого газу в Україні не зможе ввійти в цивілізоване русло без серйозних коректив законодавчої бази". У матеріалі – інтерв'ю з цим активістом і, загалом, цілком конструктивна розмова. Так, для регуляції видобутку сланцевого газу потрібна відповідна законодавча база. На жаль, даючи посилання на цей матеріал, автор представляє його інакше: "Ще один цвях у кришку труни для фрекінгу!"
То все-таки розробляти законодавчу базу треба для того, щоб увести видобуток сланцевого газу в цивілізовані рамки, чи для того, щоб укласти його в труну? Імовірно, перше завдання – спосіб увести громадськість в оману, а справжнє завдання – друге…
Поговорити б про другу опору протестів, про партію "Свобода" (колишню соціал-націоналістичну!), та місця вже немає… Так-так, про ту саму, що розколює країну на частини, виштовхуючи з неї громадян "нетитульної" національності. Ну, може, якось потім…
Ой, як багато я тут написав різного; треба запропонувати читачам сухий залишок. Отже.
Я не знаю, чи треба видобувати сланцевий газ, чи ні. Приймати рішення треба, порівнюючи і плюси, і мінуси (включно з ризиками з оцінкою їхньої ймовірності) для всіх можливих альтернатив. Кампанії "громадськості" (читай активістів), що піднімаються залякуванням і наданням однобічної інформації, не повинні бути аргументом при пошуку таких рішень; вони тільки заважають пошуку оптимального способу дій.
Матеріали на близьку тему:
"Екологія" і брехуни Про неприпустимість обману в природоохоронній пропаганді.
Про збочену любов до природи Про "природоохоронну" діяльність, спрямовану проти суспільства.
"Я сама з голови його вигадала!" Про використання оманливих приводів при організації кампаній зоозахисників.
Ефект індульгенції Про те, як блага мета дає привід забути про моральні норми.
Цінності і ризики; Механізми вибору; Справжні цінності; Унікальність і творчість; Ставка на безсмертя Обґрунтування механізму вибору між етично значущими цінностями (про РПЕ - раціональну природоохоронну етику).
Спір інформованих з дезінформованими: як знайти оптимальне рішення? Продовження теми.