Уникальность и творчество. Колонка в КомпьютерреOnline #79

Попередню колонку я закінчив характеристикою двох критеріїв, важливих для того, щоб визнати якийсь об'єкт етично цінним, цінним не в силу його вартості чи корисності, а в силу якихось інших, моральних причин. Одна з цих осей — унікальність, зв'язок з творчістю.

У першому наближенні вам зрозуміло, що унікальність — неповторність, єдиність у своєму роді. Це слово походить від латинського unicus — єдиний, що, у свою чергу, іде від unus — один. Ми легко розрізняємо унікальні й неунікальні (стандартні; звичайні; серійні; розхожі; ...?) об'єкти. Мона Ліза унікальна, номер «Вісника державних тендерів» — ні; Софійський собор унікальний, похмура дев'ятиповерхівка з пізньобрежнєвської забудови — ні. Однак якщо ми захочемо порівнювати унікальність різних об'єктів, нам знадобиться якась загальна шкала. Унікальність тексту порахувати просто: обчислюється міра незбігу послідовностей символів порівняно з доступними аналогами. Однак при спробі оцінити унікальність якихось складних об'єктів ми одразу ж стикаємося з якимось парадоксом.

Унікальний об'єкт — єдиний у своєму роді. Як можна порівняти його з іншим, якщо вони в силу своєї унікальності незрівнянні з будь-чим? Чи можна порівняти унікальність людини з унікальністю інкунабули? Гаразд, візьмемо однопорядкові об'єкти, порівняємо Ісаакіївський і Казанський собори.

А чому б не вчинити, як з текстом? Виділяємо сукупність властивостей, яка типова і для цих двох соборів, і для багатьох інших, і оцінюємо її одним чином; ті риси, які вони поділяють з небагатьма об'єктами, оцінюємо «дорожче». Далі розглядаємо дійсно унікальний залишок; намагаємося оцінити, якою мірою він відображає епоху та її неповторні обставини. Згадуємо, які особистості були пов'язані з історією цих об'єктів, як відобразилися на їх проектуванні та побудові неповторні історичні обставини. Виділяємо набір критеріїв; визначаємо їхню відносну важливість; по кожному проводимо експертну оцінку (хоча б способом ранжування); обчислюємо інтегральну міру...

Конкретної числової міри унікальності так не отримати. Однак, усе-таки, вибудувати відносини «більше-менше» — з труднощами, але можна.

Але чи всяка неповторність об'єкта робить його по-справжньому унікальним, що має етичну цінність? Візьміть жменю зовні однакових монет і детально дослідіть їхню структуру. Напевно з'ясується, що, хоча всі ці монети виготовлені на одній формі, за одним зразком, між ними є безліч дрібних відмінностей, наприклад, пов'язаних з розподілом дефектів поверхні та кристалічної ґратки металу. Це наслідок шуму, стохастичних ефектів при виробництві та використанні цих монет.

Отже, для нас цінна не всяка неповторність. А яка все-таки цінна?

Версія відповіді, яку ми з Мариною Кравченко дали, придумуючи концепцію, яку назвали РПЕ — раціональною природоохоронною етикою, така.

Істинна, етично цінна унікальність виникає в результаті творчості.

А що таке творчість? «Продуктивна форма активності та самостійності людини». А праця штампувальника, що випускає монети на монетному дворі, є творчою? У типовому випадку, імовірно, ні.

Недовгий пошук у мережі дозволяє знайти безліч визначень поняття «творчість». Багато з них суперечать одне одному. Більшість (на мій погляд, даремно) пов'язують це поняття виключно з діяльністю людини. Але я у своїх міркуваннях використовую таку думку.

Отже, частіше поняття «творчість» застосовується до нашої діяльності, але очевидно, що воно перебуває в спорідненості з природним процесом розвитку життя.

Я думаю, що фразу про створення людини за образом і подобою Божою слід розуміти, спираючись насамперед на уявлення про Бога, як про Творця. У нас є та творча здатність, яка перебуває в тісній спорідненості із силою, що створила наш світ. Звісно, наукове вивчення цієї творчості щодо «всіх процесів органічного й неорганічного життя» зробило посилання на Бога необов'язковим для їх розуміння. Це не Бог створює нас за своєю подобою, це ми конструюємо його, персоніфікуючи ту творчу здатність, прояви якої ми бачимо у світі навколо нас. Як відобразити в нашому сприйнятті нашого життя ці подоби? Можна вірити в Бога, якого ми можемо пізнавати завдяки власній здатності до творчості. Можна почуватися частиною цього світу, результатом тієї самої еволюції, яка створила його унікальні риси й сама відображає її здатність до сотворіння нового...

Я відволікся. У будь-якій творчості є основа, цілком логічно детермінована зовнішніми обставинами, тими рамками, у яких вона відбувається. Але, імовірно, ми цінуємо результати творчості не за ті його результати, які були однозначно визначені наперед.

Отже, непередбачуваність (точніше, неповна передбачуваність) — найважливіша властивість творчості. Питання про те, чи передбачуваний світ (і чи можливий демон Лапласа) — складна тема, у яку я не хочу зараз заглиблюватися. Схоже, на квантовому рівні світ дійсно непередбачуваний; схоже, ця непередбачуваність прориває й у людську поведінку, незважаючи на всю її детермінованість зовнішніми обставинами.

Музика Вівальді детермінована його епохою, його вірою, стилем життя Венеції XVII-XVIII століть, тодішнім рівнем розвитку композиції та музикування. І все одно, хоч би як глибоко ми врахували ці обставини, залишиться незвідна до них частина, що є породженням унікальної особистості творця цих творів. Саме ця, жива, непередбачувана частина музики «рудого священника» зробила самого Вівальді безсмертним, саме вона дозволяє сьогоднішньому слухачу відчути рухи душі людини, що жила три століття тому.

Старшим сучасником Вівальді був Томазо Альбіноні. У його музиці чути багато з того, що відобразилося і в музиці Вівальді, але є й своя хвиля, відбиток іншої унікальної особистості. До речі, і Вівальді, і Альбіноні не пощастило. Вівальді зараз знають передусім як автора чотирьох «Пір року» — прекрасних, але надмірно заграних скрипкових концертів, забуваючи про інші, не гірші (а іноді, на мою думку, і кращі; чого вартий хоча б передостанній концерт з 11-го твору, RV 202; у найбільш привабливому для мене виконанні три його частини розкидані тут). Але Вівальді хоча б дійсно сам писав ці концерти...

Альбіноні був недооцінений і співвітчизниками, і нащадками. Значна частина його архіву була знищена під час другої світової війни при бомбардуванні союзниками Дрездена, у пожежі Дрезденської бібліотеки. Закоханий у творчість Альбіноні, його біограф і популяризатор Ремо Джацотто (чи Джадзотто, Giazotto) стверджував, що знайшов на згарищі Дрезденської бібліотеки обгорілий шматочок паперу з партією генерал-баса. Йому, нібито, стало ясно, що це сольна партія інструментального твору, і він, використовуючи улюблені прийоми Альбіноні, «відновив» цей твір. «Адажіо Альбіноні» для органа й струнних, одночасно ніжне й трагічне, стало одним з найпопулярніших творів, і цьому не завадило розуміння того, що жодних обривків Джацотто не знаходив, і написав його сам, наслідуючи стиль свого улюбленого автора. (Послухайте просте й прозоре анданте Альбіноні - власне Альбіноні! - з 5-го концерту в 10-му творі). Отже, Альбіноні знають за твором, який він не писав. Ох, грали б його менше — сприймався б він свіжіше...

Вибачте, я пішов убік. Але тема, яка нас відволікла, дає яскравий приклад болісного переживання безповоротної втрати чогось невідновного. Я не так часто слухаю Альбіноні (частіше — невичерпного Вівальді); багато його творів збереглися, але мені боляче від того, що згорілі його твори ніхто вже не почує. Вони загинули по-справжньому... А музичні тексти, що збереглися, мають для мене етичну цінність. І для Джацотто мали, як і пам'ять про їхнього автора, — він навіть пішов заради неї на обман і самозречення.

Отже, творчість породжує унікальність і виростає з неї. Саме це дає підставу розглядати унікальність і творчість як дві грані єдиного цілого.

Придумуючи РПЕ, ми дійшли висновку, що фактори, що впливають на будь-які процеси, у тому числі — формування всякого об'єкта, можна розділити на три групи:
— стохастичні (грец. stochasis — здогад) — випадкові, неспрямовані, хаотичні;
— детерміновані (лат. determinare — обмежувати, визначати) — передбачувані, закономірно зумовлені;
— емергентні (лат. emergere — спливати, з'являтися) — заздалегідь невизначені, що виникають у результаті взаємодії частин системи, яка розвивається.

У ході розвитку складної системи моменти, коли її розвиток визначений наперед її попередніми станами, чергуються з моментами біфуркації — вибору траєкторії подальшого розвитку з певного набору альтернатив. Стійкі ділянки траєкторії визначені детермінованими факторами. На вибір майбутньої траєкторії в точці біфуркації впливають стохастичні фактори, що виростають, можливо, з квантової невизначеності Гейзенберга. Що складніша система, що більшу кількість точок біфуркації проходить вона у своєму розвитку, то несподіванішим може бути результат розвитку. Емергентні властивості виникають у результаті стохастичного впливу на перебіг детермінованих процесів. Так чи інакше, мені здається, що цінуємо ми саме прояви їхньої дії.

Залишилося зрозуміти, якою може бути творчість. Вона може бути природною й людською, причому сама людина — результат природної творчості. Процеси природної творчості — це еволюція життя (філогенез), розвиток біосфери та екосистем, індивідуальний розвиток (онтогенез), формування людської особистості й просто процес історії. Людська творчість може бути індивідуальною (це саме те, що найчастіше позначають цим словом), а може бути й суспільною. Епохи в житті соціуму створюються тим, що називають «творчістю мас».

Повернемося до прикладу з монетами. Стохастичні дефекти на їхній поверхні не роблять їх цінними. Безповоротне знищення такої монети — певний збиток, але не етично значуща втрата, що залишає відчуття втрати чогось неповторного. Але деякі монети набувають рис, які роблять їх по-справжньому унікальними.

Унікальність набуває монета з далекої епохи, що несе відбиток минулого часу.

Унікальність набуває зім'ята монета, що затримала кулю, яка летіла у її власника.

Унікальність набуває монета, зроблена за ескізом генія.

Унікальність набувають монети, що лежали біля очниць похованої людини, чия могила була досліджена в ході археологічних розкопок.

Унікальність набуває монета, яку підкидав полководець, що роздумує, чи переходити Рубікон.

У цих прикладах унікальність монети — відображення унікальності рідкісної, малопередбачуваної події, неповторної епохи, людської винятковості. Унікальність переноситься на ці об'єкти в результаті процесів природної та людської творчості.

Монета — відносно простий об'єкт. Складніше розкласти на компоненти унікальність людини, виду чи біосфери. На жаль, для наших дій часто буває потрібно порівнювати унікальність саме таких, складних об'єктів. Не будемо далеко ходити за прикладом. У ряді повідомлень «Комп'юлента» розповідала про суперечки серед природоохоронців. Як спланувати наші зусилля з охорони природи? Чи треба зосередитися на зусиллях виняткової складності з охорони видів-улюбленців, на кшталт великих панд та уссурійських тигрів, чи на виведенні з господарської діяльності ділянок території, багатих на рідкісні види рослин і безхребетних?

Унікальність у світі навколо нас народжується й гине на кожному кроці. Але чи можемо ми зберегти все, що вважаємо гідним безсмертя?