Додаток V. Глосарій
Абіогенез (грец. a — не, без; bios — життя; genesis — походження) — теорія походження життя з неживої матерії (за сучасними уявленнями — у результаті хімічної еволюції органічних речовин і ускладнення геохімічних циклів).
Абіотичні фактори (грец. а — не, без; bios — життя) — група екологічних факторів, пов'язаних за своїм походженням із неживою природою.
Агросистеми (лат. ager — земля; грец. systema — складене з частин, з'єднання) — штучні сільськогосподарські екосистеми, які заселені зміненими людиною рослинами і тваринами.
Адаптація (лат. adaptare — пристосовувати) — пристосування, морфофізіологічна, поведінкова чи інша відповідність організмів певного виду і їхнього способу життя.
Адитивні властивості системи (лат. additio — додавання) — властивості системи, які можуть бути визначені як сума відповідних властивостей її підсистем.
Аксесуари (фр. accessoire — допоміжні деталі) — група екологічних факторів, дія яких не є життєво необхідною для організмів (у класифікації факторів за їхньою важливістю).
Алометричний ріст (грец. allos — інший; metron — міра) — нерівномірний ріст частин тіла в процесі розвитку організму. Може бути від'ємним (уповільнений ріст голови щодо тіла в дітей) і додатним (прискорений ріст рогів у жуйних парнокопитних ссавців).
Альбедо (нім. Albedo — світлий) — відбивна здатність якоїсь поверхні, що вимірюється у відсотках. Абсолютно чорне тіло має альбедо, що дорівнює 0%, а те, що відбиває все падаюче на нього випромінювання, — 100%.
Альтруїстична поведінка (лат. alter — інший) — дії особини, націлені на принесення користі її родичам, які пов'язані зі шкодою або ризиком для самої цієї особини.
Аменсалізм (грец. a — не, без; лат. mensa — стіл, трапеза) — тип взаємовідносин між популяціями або видами, у яких одна популяція зазнає несприятливого впливу іншої, сама на неї ніяк не впливаючи. Крайній прояв конкуренції.
Анабіоз (грец. anabiosis — оживлення, повернення до життя) — пристосування організмів до переживання несприятливих зовнішніх умов (низької температури, відсутності вологи та ін.). Стан організму, при якому життєві процеси уповільнені і видимі прояви життя майже відсутні. При настанні сприятливих умов організм повертається до нормальних життєвих показників.
Анаероби (грец. an — не, без; aer — повітря; bios — життя) — організми, які здатні жити і розвиватися за відсутності вільного кисню. Можуть бути облігатними (існувати тільки за відсутності кисню) або факультативними (здатними виживати і в кисневому середовищі). Як окисники використовують органічні або неорганічні речовини (нітрати, сполуки сірки, СО2).
Антибіотики (грец. anti — проти; bios — життя) — хімічні речовини грибів і бактерій, здатні в малих кількостях чинити токсичний вплив на інші мікроорганізми. До них також часто відносять антимікробні речовини, що виділяються вищими рослинами (фітонциди) і тваринами. У лікувальній практиці вперше антибіотичний вплив було відкрито для пеніциліну А. Флемінгом у 1929 р.
Антропогенез (грец. anthropos — людина; genesis — походження) — походження людини в ході еволюції, її становлення як виду.
Антропічні фактори (грец. anthropos — людина) — група екологічних факторів, пов'язаних із діяльністю людини з перетворення неживої і живої природи. За походженням можуть бути розділені на техногенні та агрогенні фактори. Іноді це поняття використовується як синонім поняття «антропогенні фактори».
Антропогенні фактори (грец. anthropos — людина; лат. genos — рід, походження) — група екологічних факторів, пов'язаних із прямим впливом людини, як живої істоти, на навколишнє середовище. Іноді це поняття використовується як синонім поняття «антропічні фактори». Див. також пункт 5.2.
Ареал (лат.area — площа, простір) — частина земної поверхні, у межах якої поширений і проходить повний цикл розвитку даний таксон (вид, рід тощо) або тип угруповання.
Архебактерії (грец. archaios — давній; bakteria — паличка) — група прокаріотів, що відрізняється за низкою суттєвих фізіолого-біохімічних особливостей від справжніх бактерій (еубактерій). Деякі представники мають особливий тип фотосинтезу, при якому поглинання квантів світла здійснюється не хлорофілом, а бактеріородопсином. До архебактерій належать метаноутворюючі бактерії, окиснюючі й відновлюючі сірку термофіли, галобактерії і термоплазми.
Аутекологія (англ. out — поза; грец. oikos —дім, батьківщина; logos —наука) — розділ екології, що розглядає взаємодію із середовищем окремих організмів. Синоніми — екологія організмів, факторіальна екологія, фізіологічна екологія.
Аероби (грец. aer — повітря; bios — життя) — організми, які здатні жити і розвиватися тільки за наявності в середовищі вільного кисню, що використовується як окисник. Можуть бути облігатними (існувати тільки за присутності кисню) або факультативними (здатними виживати і в безкисневому середовищі). До аеробних організмів належить більшість еукаріотів.
Бентос (грец. benthos — глибина) — сукупність організмів, що мешкають усередині і на поверхні ґрунту морських і континентальних водойм. Включає рослинну (фітобентос), тваринну (зообентос) складові, а також бактерій і нижчі гриби.
Біомаса (грец. bios — життя; лат. massa — купа, грудка) — сумарна маса особин виду або угруповання організмів. Виражається в масі сухої або сирої речовини, віднесених до одиниць площі або об'єму місцеіснування (кг/га, г/м2, кг/м3 та ін.). Для співвіднесення з потоком енергії в екосистемі її виражають в одиницях енергії на одиницю площі поверхні (Дж/м2).
Біотичні фактори (грец. bios — життя) — група екологічних факторів, пов'язаних за своїм походженням із живими організмами.
Біотоп (грец. bios — життя; topos — місце) — ділянка земної поверхні з однотипними значеннями абіотичних факторів, зайнята певним біоценозом. Аналогічне поняття — місцеіснування.
Біогеохімічний цикл (грец. bios — життя; ge — земля; chemeia — хімія; kyklos — коло) — сукупність відносно замкнутих шляхів переміщення речовин і енергії між компонентами біосфери, зумовлених життєдіяльністю організмів. Термін запропонований В. І. Вернадським (1910–1912).
Біогеоценоз (грец. bios — життя; ge — земля; koinos — загальний) — відносно однорідна ділянка земної поверхні з певним типом рослинності і складом живих (біоценоз) і неживих (геоценоз) компонентів, об'єднаних кругообігом речовин і потоком енергії. Сукупність біогеоценозів утворює біосферу. Поняття близьке до поняття «екосистема», відрізняючись від неї певним масштабом. Термін запропонований у 1940 р. В.М. Сукачовим.
Біогенні елементи або біогени (грец. bios — життя; лат. genos — рід, походження) — хімічні елементи, що постійно входять до складу організмів і виконують певні біологічні функції. До них належать приблизно половина з поширених у земній корі елементів.
Біогеоценологія (грец. bios — життя; ge — земля; koinos — загальний; logos — наука, учення) — розділ екології, що розглядає процеси, які протікають у біогеоценозах. Синонім — екологія екосистем.
Біосистема (грец. bios — життя; systema — складене з частин, з'єднання) — жива система. Може включати як живі, так і неживі компоненти (наприклад, до складу екосистем входить місцеіснування).
Біом (грец. bios — життя; лат. -oma — закінчення, що позначає сукупність) — сукупність різних груп організмів і середовища їх проживання в певній ландшафтно-географічній зоні, наприклад у тундрі, пустелі тощо; великий регіональний тип екосистем.
Біосфера (грец. bios — життя; sphaira — куля) — оболонка Землі, склад і процеси в якій визначаються діяльністю живих організмів.
Біосферологія (грец. bios — життя; sphaira — куля; logos — наука, учення) — розділ екології, що розглядає процеси, які протікають у біосфері.
Біоценоз (грец. bios — життя; koinos — загальний) — сукупність живих організмів, що спільно населяють відносно однорідну ділянку; один із компонентів біогеоценозу. Його структура стійко підтримується в часі за рахунок взаємодій усіх його компонентів, передусім — за допомогою трофічних зв'язків. Термін запропонований у 1877 р. К. Мебіусом.
Боротьба за існування — одне з основних понять теорії еволюції Ч. Дарвіна, під яким він розумів сукупність відносин між особинами і факторами навколишнього середовища. Ці відносини визначають успіх виживання і залишення потомства в ході внутрішньовидової і міжвидової конкуренції та інших взаємовідносин між особинами і особин із навколишнім середовищем.
Віденська конвенція про охорону озонового шару — конвенція про припинення виробництва і продажу речовин, що виснажують озоновий шар. Укладена в 1985 році, отримала розвиток у Монреальському протоколі.
Вид — основна структурна одиниця в системі живих організмів, якісний етап їхньої еволюції. Загальноприйняте визначення не розроблене. Зазвичай під цим визначенням розуміється сукупність популяцій особин, здатних до схрещування з утворенням плідного потомства, що населяють певний ареал і мають низку морфофізіологічних особливостей і типів взаємовідносин із навколишнім середовищем.
Вікаристи (лат. vicarius — заступник, намісник) — види рослин і тварин, що належать до однієї життєвої форми і займають подібні екологічні ніші в різних географічних регіонах. Можуть бути як близькоспорідненими, так і таксономічно віддаленими (але подібними в результаті конвергенції).
Віолент (лат. violentia — населення) — тип стратегії (ценотип), виділений Л.Г. Раменським. Аналогічний конкуренту за Граймом.
Віроїди (лат. virus — отрута, грец. eidos — форма, вид) — інфекційні агенти, що являють собою низькомолекулярну одноланцюгову кільцеву РНК (молекулярною масою 150°000–170°000), що не кодує власні білки. Викликають хвороби рослин і тварин.
Газообмін — сукупність процесів обміну газами між організмами і навколишнім середовищем. Склад поглинутих і виділених газів залежить від особливостей обміну речовин організму. Основними поглинутими речовинами є O2, CO2 та ін., а виділеними — CO2, O2, пари H2O тощо.
–галінність (грец. hals — сіль) — корінь, що використовується в термінах, які описують толерантність до солоності.
Гаузе принцип; закон конкурентного виключення — два види, що займають одну екологічну нішу, не можуть стійко співіснувати в одному місцеіснуванні; співіснування видів пов'язане з розділенням екологічних ніш. Сформульований російським біологом Г. Ф. Гаузе на підставі експериментів із лабораторного вирощування інфузорій у 1931–1935 рр.
Геміпопуляція (грец. hemi — половина; лат. populus — народ, населення) — частини популяції, що займають різні екологічні ніші (наприклад, личинки і дорослі особини бабок або жаб). Поняття введене В.М. Беклемішевим.
Геохронологічна шкала (грец. ge — земля; chronos — час; logos — учення; лат. scala — драбина) — послідовність часових проміжків, що відповідають послідовності осадових порід у земній корі, яка використовується для опису земної історії. Найвідоміші підрозділи геохронологічної шкали — ери і періоди.
Геоценоз (грец. ge — земля; koinos — загальний) — нежива частина біогеоценозу.
Гетеротрофи (грец. heteros — інший; trophe — живлення) — організми, що використовують як джерело вуглецю і енергії готові органічні речовини. До них належать усі тварини, гриби, більшість бактерій і безхлорофільні наземні рослини.
Гея; Геї гіпотеза (грец. Ge, Gaia — у давньогрецькій міфології богиня землі) — сформульоване в 1970-х роках ХХ століття англійським хіміком Дж. Лавлоком і американським біологом Л. Маргуліс уявлення про Землю як про цілісну саморегульовану систему, що підтримує умови, потрібні для існування на її поверхні життя.
–гігричність (грец. hygros — вологий) — корінь, що використовується в термінах, які описують толерантність до вологості.
Гідрологічний цикл (грец. hydor — вода, волога; logos — наука, учення; kyklos — коло) — кругообіг води в природі. Забезпечується випаровуванням і транспірацією.
Гіпер- (грец. hyper — над, понад, по той бік) — приставка, що вказує на перевищення норми.
Гіпо- (грец. hypo — унизу, знизу, під) — приставка, що вказує на зниження порівняно з нормою, розташування нижче якогось рівня.
Гліколіз (грец. glykys — солодкий; lysis — розкладання, розчинення) — ферментативний анаеробний процес розпаду вуглеводів. Філогенетично найдавніший шлях розщеплення глюкози, який широко поширений у природі і відіграє важливу роль в обміні речовин живих організмів. Забезпечує клітину енергією в умовах нестачі кисню, а в облігатних анаеробів є єдиним шляхом отримання енергії.
Голофаги (грец. holos — весь; phagos — пожираючий) або справжні хижаки — організми-експлуататори, що вбивають жертву одразу.
Гомойотермність (грец. homoios — однаковий; therme — теплота, жар) — тип терморегуляції, при якому тварина підтримує постійну відносно високу температуру тіла завдяки наявності регуляторних механізмів для підтримання як нижньої, так і верхньої її межі.
Демографічні піраміди (грец. demos — народ; grapho — пишу) — один зі способів графічного відображення зміни вікового і (або) статевого складу популяції, представлених у демографічних таблицях. Дозволяють простежити історію тієї чи іншої популяції.
Демографічні таблиці (грец. demos — народ; grapho — пишу) — метод представлення даних про зміну статевовікового складу популяцій.
Демографія (грец. demos — народ; grapho — пишу) — наука про народонаселення, його чисельність і закономірності зміни, склад, розподіл на поверхні Землі.
Детрит (лат. detritus — стертий) — органічна речовина в процесі розкладання, а також мікроорганізми, що містяться в ній. Відіграє важливу роль у кругообігу органічної речовини (детритний харчовий ланцюг), є запасом біогенів, входить до складу ґрунту.
Детритний трофічний ланцюг (лат. detritus — стертий) або ланцюг розкладання — харчовий ланцюг, основою якого є детрит. Складається з детритофагів і хижаків, що ними живляться.
Детритофаги (лат. detritus — стертий; грец. phagos — пожираючий) — тварини, що живляться детритом.
Динамічні характеристики популяції (грец. dynamikos — той, що стосується сили, сильний; charakter — печатка, особливість) — характеристики популяції, що показують зміну статичних характеристик у часі. До них належать народжуваність, смертність і міграції.
Динамічність (грец. dynamis — сила) — стан безперервних змін, характерний для всіх рівнів організації живої матерії. Прикладами динамічності біосистем є загибель і розмноження особин у складі популяції або рухливість клітин і організмів.
Дихання — одна з основних функцій аеробних живих організмів, ферментативне окиснення органічних речовин киснем із виділенням енергії. Іноді цей термін використовують для позначення газообміну, що забезпечує дихання: отримання організмом кисню і виділення ним вуглекислого газу.
Ємність середовища — змінна K в рівнянні експоненційного росту чисельності популяції, що характеризує рівноважну чисельність популяції, при якій вона споживає всі наявні ресурси.
Природний добір — основний рушійний фактор еволюції, переважне виживання і/або залишення потомства більш пристосованими особинами. Передумовою добору є мінливість організмів. Учення про природний добір уперше розроблене Ч. Дарвіном і, незалежно від нього, А. Воллесом.
Життєва форма — стійкий комплекс адаптацій до певного способу життя, що часто виражається в характерному зовнішньому вигляді. До одних і тих самих життєвих форм можуть належати як споріднені, так і неспоріднені організми. Одним із перших (під назвою «фізіономічні типи») життєві форми описав А. Гумбольдт, відомість отримала класифікація життєвих форм рослин, запропонована К. Раункієром.
Життєвий цикл (грец. kyklos — коло) — сукупність усіх фаз розвитку, пройшовши які організм досягає зрілості і може дати життя наступному поколінню. Простий життєвий цикл характерний для особин із прямим розвитком (коник). Складний — для особин, що розвиваються з метаморфозом. Може включати розвиток у ході онтогенезу однієї особини (травневий жук), так і розвиток із чергуванням поколінь і типів розмноження (сцифоїдні медузи, рослини з поколіннями спорофіта і гаметофіта).
Життя — феномен, частиною проявів якого є наше існування. Не має загальноприйнятого визначення. Пропоноване в курсі визначення: життя — підтримання і відтворення характерних високовпорядкованих структур, яке вдосконалюється в ході еволюції і здійснюється відповідно до внутрішньої програми завдяки зовнішнім джерелам речовини і енергії.
Зоопланктон (грец. zoe — життя; planktos — блукаючий) — див. Планктон.
Мінливість — властивість живих організмів існувати в різних формах. Може реалізовуватися в окремих організмів або клітин у ході онтогенезу або в межах групи організмів у ряду поколінь при статевому і безстатевому розмноженні.
Інформація (лат. informatio — роз'яснення, виклад) — упорядкованість, яка може передати певний сенс; будь-які дані, що передаються за допомогою якихось носіїв.
Каротиноїди (лат. cariotta — морква; грец. eidos — форма, вид) — жовті, оранжеві або червоні пігменти бактерій, грибів і вищих рослин. До них же належать каротини — оранжево-жовті супровідні пігменти фотосинтезу.
Кіотський протокол — міжнародна угода, спрямована на значне скорочення промислових викидів CO2 до 2010 року порівняно з 1990-м. Підписаний у 1997 році як додаток до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.
Коадаптація (лат. coadaptatio — взаємне пристосування) — взаємне пристосування спільно мешкаючих видів (наприклад, конюшина і джмелі, що її запилюють) до взаємодії один з одним у процесі коеволюції.
Коменсал (лат. com — з, разом; mensa — стіл, трапеза) — популяції, що отримують вигоду від популяцій іншого виду в ході коменсалізму.
Коменсалізм (лат. com — з, разом; mensa — стіл, трапеза) — тип взаємовідносин між популяціями або видами. Прямі або опосередковані через середовище відносини, при яких особини одного виду (коменсала) отримують вигоду від особин іншого виду (хазяїна). Присутність коменсала для хазяїна байдужа. Коменсал може отримувати від хазяїна сховище, захист, змінене середовище проживання, переміщення або, найчастіше, їжу.
Компасні реакції (іт. compassare — вимірювати кроками) — спосіб орієнтації, заснований на збереженні постійного кута між напрямком руху і світловими променями від природних джерел світла (сонце, місяць). У тих випадках, коли як джерело світла обирається штучний об'єкт, може приводити до руху по спіралі, що звужується (при русі нічних метеликів на вогонь свічки).
Конвергенція (лат.convergere — наближатися, сходитися) — незалежний розвиток подібних ознак у таксономічно далеких груп організмів, що мешкають у подібних умовах середовища. У подібних місцеіснуваннях можуть розвиватися цілі біоценози, що включають ряди конвергентних видів. Так в Австралії еволюція сумчастих привела до формування конвергентних із плацентарними видів (вовк — сумчастий вовк, кріт — сумчастий кріт тощо). Термін введений Ч. Дарвіном.
Конкурент (лат. conkurro — збігаюся, стикаюся) — учасник конкурентних взаємовідносин. За класифікацією Дж. Грайма — тип C (англ. competitor — конкурент), що витрачає більшу частину енергії на підтримання життя дорослих організмів, домінує в стійких угрупованнях. У класифікації Раменського — віолент.
Конкурентного виключення правило (закон) — див. Гаузе принцип.
Консументи (лат. consumо — споживаю) — гетеротрофні організми, що є в трофічному ланцюгу споживачами органічних речовин, вироблених продуцентами. Консументи I порядку — рослиноїдні тварини, II і наступних порядків — хижаки. Див. також Редуценти.
Кора (геологічне) — зовнішня тверда оболонка Землі, що включає тверді поверхневі шари осадових порід і речовин, подібних до базальту, а також верхні шари мантії. Будова океанічної кори відрізняється від будови континентальної.
Коеволюція (лат. co — з, разом і evolutio — еволюція) — спільна еволюція різних видів, тісно пов'язаних в одному біоценозі. Такі взаємовідносини визначають взаємну необхідність взаємодіючих видів: паразити і хазяї, рослини і рослиноїдні тварини тощо. Результатом коеволюції є коадаптації, що забезпечують їх спільне існування і цілісність біоценозу в цілому.
Креаціонізм (лат. creatio — творення) — концепція, що розглядає виникнення життя (і, ширше, — Всесвіту) як акт Божественного творіння. Є предметом віри, а не науковою теорією. Часто поєднується з фіксизмом — уявленням про незмінність видів у їхньому історичному розвитку. Наукову альтернативу креаціонізму складає гіпотеза абіогенезу в результаті природної еволюції неживої матерії.
Криві виживання — один зі способів графічного відображення інформації про зміну чисельності в різних вікових групах, представленої в демографічних таблицях. Р. Перлом було виділено три основних типи, реальні криві виживання різних організмів є їх поєднанням.
Лібіха закон мінімуму — на ріст і розвиток організму найбільший вплив чинить той ресурс, частка забезпеченості яким мінімальна. Сформульований у 1840 році німецьким агрохіміком Ю. Лібіхом.
Лімітуючий фактор (лат. limitis — межа, границя) — той екологічний фактор, який чинить найбільший вплив на розглядуваний організм і в силу цього визначає межу його розвитку або поширення.
Макро– (грец. makros — великий) — приставка, що позначає великий розмір, вивчення великих об'єктів.
Мантія (геологічне; лат. mantus — покривало, плащ) — оболонка Землі, розташована між корою і ядром.
Мезо– (грец. mesos — середній, проміжний) — приставка, що означає середню величину або проміжне положення.
Мерофаги (грец. meros — частина, частка; phagos — пожираючий) або пасовищні хижаки — організми-експлуататори, що з'їдають тільки частину жертви, часто не завдаючи їй смертельної шкоди.
Місцеіснування — складова частина екосистеми, сукупність її неживих компонентів.
Метапопуляція (грец. meta — після, за, через; лат. populus — народ, населення) — довго існуюча популяція, що складається з недовговічних субпопуляцій, які забезпечують її єдність за рахунок обміну мігрантами.
Міграція (лат. migratio — переселення, переміщення) — закономірні переміщення тварин між різними ділянками земної поверхні або різними середовищами проживання. Розрізняють періодичні (добові, сезонні) і неперіодичні (нерегулярні масові переселення осілих тварин, викликані зміною умов існування) міграції. Як динамічна характеристика популяцій пов'язана з виходом зі складу однієї популяції (еміграцією) і вселенням в іншу (імміграцією).
Мікориза (грец. mykes — гриб; rhiza — корінь) — мутуалізм міцелію гриба і коренів вищої рослини. Гриби розкладають недоступні рослині органічні сполуки ґрунту, сприяючи засвоєнню фосфору і азоту, виробляють вітаміни і активатори росту, а самі отримують вуглеводи, що видобуваються з кореня рослини.
Мікро– (грец. mikros — малий) — приставка, що застосовується для позначення об'єктів малого розміру, обмеженої області чого-небудь.
Мутуалізм (лат. mutuus — взаємний) — облігатний симбіоз. Взаємовигідні відносини між двома популяціями або видами, при якому вони зустрічаються тільки разом.
Моделювання (лат. modulus — міра, зразок) — дослідження якихось явищ, процесів або систем об'єктів шляхом побудови їх моделей — аналогічно влаштованих систем.
Модель (лат. modulus — міра, зразок) — система, створена для вивчення системи-оригіналу. Повинна мати подібний характер взаємодії частин і завдяки цьому мати подібні емергентні властивості.
Монреальський протокол — міжнародна угода, що вимагає повного припинення виробництва і продажу хлорфторвуглецевих речовин, що виснажують озоновий шар, до 2010 року. Підписаний у 1987 р як додаток до Віденської конвенції.
Спадковість — властивість організмів забезпечувати спадкоємність властивостей між поколіннями. Реалізується в процесі відтворення в ряду поколінь специфічного характеру обміну речовин і онтогенезу в певних умовах зовнішнього середовища.
Нейтралізм (лат. neuter — ні той, ні інший) — тип взаємовідносин між популяціями або видами, при яких вони ніяк не впливають один на одного, або таким впливом можна знехтувати.
Нектон (грец. nektos — плаваючий) — сукупність активно плаваючих у товщі води тварин, здатних протистояти течії і долати великі відстані. До них належать риби, кальмари, китоподібні, ластоногі, морські черепахи, морські змії та ін.
Облігатний (лат. obligatus — обов'язковий, неодмінний) — термін, що вказує на обов'язковість виконання якихось умов існування (облігатний паразит — організм, для якого паразитичний спосіб життя єдино можливий).
Обмін речовин — найважливіша особливість біосистем. Сукупність хімічних перетворень і переміщень речовин, що відбуваються в живих системах, яка забезпечує їх нормальне функціонування.
–оксибіонтність (нім. Oxy — кисень; грец. biontos — живучий) — корінь, що використовується в термінах, які описують толерантність до вмісту кисню у воді.
Оліго– (грец. oligos — небагато, незначний) — приставка, що вказує на пристосованість до низьких значень розглядуваного фактора.
Онтогенез (грец. ontos— єство; genesis — походження) — індивідуальний розвиток особини, сукупність її перетворень від зародження до кінця життя.
Осадовий цикл — переміщення елементів (зокрема, біогенів) із вивітрюваних гірських порід в осади на дні водойм, а далі, унаслідок тектоніки плит, їх повторне підняття на доступну вивітрюванню поверхню. Завдяки осадовому циклу забезпечується доступність для живих організмів більшості біогенів.
Осмос (грец. osmos — поштовх, тиск) — дифузія розчинника через напівпроникну мембрану в бік більшої концентрації розчинених речовин.
Осмотичний тиск (грец. osmos — поштовх, тиск) — зовнішній тиск, який необхідно прикласти до розчину для припинення надходження в нього чистого розчинника через напівпроникну мембрану.
Охорона природи — діяльність, спрямована на обмеження несприятливого впливу людської активності на навколишнє середовище.
Паразитизм (грец. parasitos — нахлібник) — тип взаємовідносин між особинами, популяціями або видами. Форма експлуатації, коли представник одного виду (паразит) використовує представника іншого виду як середовище проживання і джерело їжі, завдаючи йому певної шкоди.
Паразитоїди (грец. parasitos — нахлібник; eidos — форма, вид) — організми-експлуататори, що ведуть вільний спосіб життя, але відкладають свої яйця в жертву, на неї або біля неї. Їхні личинки розвиваються в жертві, поїдаючи її живцем. При цьому смерть жертви неминуча, але відстрочена.
Паразити (грец. parasitos — нахлібник) — організми-експлуататори, тісно пов'язані зі своїм хазяїном і забирають у нього лише частину його ресурсів. Не обов'язково спричиняють смерть. Розрізняють облігатних і факультативних паразитів. Залежно від розташування на тілі хазяїна виділяють ендо- і ектопаразитів (багато ектопаразитів є скоріше мерофагами). Розвиток може повністю проходити в організмі хазяїна або включати вільноживучі стадії або життєві цикли зі зміною хазяїв. Для паразитів характерна редукція одних систем органів (травної, нервової, органів чуття) і ускладнення інших (статевої, органів прикріплення).
Парниковий ефект — розігрів системи, поверхня якої краще пропускає вхідне електромагнітне випромінювання, ніж вихідне. Так, атмосфера Землі відносно проникна для сонячного світла, але затримує (завдяки парниковим газам — H2O, CO2, CH4) далеке інфрачервоне випромінювання Землі.
Пасовищний трофічний ланцюг або ланцюг виїдання — харчовий ланцюг, основою якого є автотрофні організми (продуценти). На другому рівні стоять рослиноїдні організми (консументи I порядку), ще вище — хижаки (консументи II і вищих порядків).
Патієнт (лат. patientia — терплячість, витривалість) — тип стратегії (ценотип), виділений Л.Г. Раменським. Аналогічний стрес-толеранту за Граймом.
Планктон (грец. planktos — блукаючий) — сукупність організмів, що ширяють у товщі води морських і континентальних водойм. Утримуються в ній завдяки невеликим розмірам, плавучості, різноманітним виростам, іноді внаслідок роботи органів руху. Включає рослинну (фітопланктон), тваринну (зоопланктон) і бактеріальну (бактеріопланктон) складові.
Щільність популяції — статична характеристика популяції, що визначає чисельність особин на одиницю простору. Виражається в кількості на одиницю площі або об'єму.
Пойкілотермність (грец. poikilos — строкатий, різноманітний; therme — теплота, жар) — тип терморегуляції, при якому організм не підтримує постійну температуру тіла завдяки використанню фізіологічних механізмів терморегуляції. Виживання в умовах змінюваної температури середовища проживання забезпечується поведінковими пристосуваннями або зміною стану організму (сплячка, анабіоз тощо).
Полі– (грец. poly — багато, багато чого) — приставка, що вказує на пристосованість до високих значень розглядуваного фактора.
Популяція (лат. populus — народ, населення) — сукупність особин одного виду, що мають спільний генофонд і займають певну територію. Див. також пункт 4.1.
Правило Аллена — закономірність внутрішньовидової і міжвидової (для близьких видів) мінливості. Полягає в тому, що серед споріднених форм гомойотермних тварин ті, які мешкають у холоднішому кліматі, мають менш виступаючі частини тіла (вуха, ноги, хвіст тощо). Правило сформулював Дж. А. Аллен у 1877 р.
Правило Бергмана — закономірність внутрішньовидової і міжвидової (для близьких видів) мінливості. Полягає в тому, що серед споріднених форм гомойотермних тварин ті, які мешкають у холоднішому кліматі, мають більші розміри тіла. Правило сформулював К. Бергман у 1847 р.
Правило Глогера — закономірність внутрішньовидової і міжвидової (для близьких видів) мінливості. Згідно з цим правилом, серед споріднених форм гомойотермних тварин ті, які мешкають у теплому і вологому кліматі, мають яскравіше забарвлення, ніж ті, що мешкають у холодному і сухому кліматі. Правило сформулював К. Глогер у 1833 р.
Припливно-відпливні ритми — адаптація морських організмів, що мешкають у припливно-відпливній зоні, на вплив Місяця, що обертається навколо Землі, а саме до місячної доби (24 години 50 хвилин), упродовж якої відбувається по два припливи і відпливи. До цих ритмів приурочене розмноження деяких риб і багатощетинкових червів, мечохвостів, вертикальні переміщення планктону, активність молюсків.
Пристосованість — відповідність між особливостями біосистем і властивостями середовища, з яким вони взаємодіють. Не може бути досягнута раз і назавжди, оскільки середовище безперервно змінюється.
Продуценти (лат. producens — що виробляє, створює) — автотрофні організми, що створюють за допомогою фотосинтезу або хемосинтезу органічні речовини з неорганічних. Продуценти є першим трофічним рівнем екосистем (основа екологічних пірамід). Основні продуценти водних і наземних екосистем — зелені рослини.
Прокаріоти (лат. pro — перед, раніше; грец. karyon — ядро) — організми, клітини яких не мають ядра. Нині прокаріотів найчастіше розділяють на два царства: еубактерій (до якого, крім іншого, відносять ціанобактерій) і архебактерій.
Протокооперація (грец. protos — перший; лат. cooperatio — співробітництво) — тип взаємовідносин між популяціями або видами. Форма симбіозу, який характеризується необов'язковими взаємовигідними відносинами між двома популяціями.
Профанна екологія (лат. profanus — непросвічений, темний) — ненаукові, часто ідеалізовані уявлення про «Природу»; неконструктивне засудження особливостей людини і наслідків її діяльності.
Подразливість — властивість біосистем реагувати на зовнішні або внутрішні впливи. Лежить в основі пристосування до змінюваних умов середовища.
Редуценти (лат. reducens — що повертає, відновлює) — організми, що живляться мертвою органічною речовиною і піддають її мінералізації. До них належать організми, що входять до складу детритного харчового ланцюга (бактерії, гриби, деякі тварини).
Реквізити (лат. requisitum — необхідне) — група екологічних факторів, без яких неможливе існування організмів (у класифікації факторів за їхньою важливістю).
Ресурси (лат. resurgere — відновлюватися, відроджуватися) — група екологічних факторів, які споживаються організмами і при цьому витрачаються і вичерпуються.
Репродуктивний потенціал (лат. reproducere — відтворювати; potens — здатний до чого-небудь) — змінна r в рівнянні експоненційного росту чисельності популяції, що характеризує її здатність до цього збільшення.
Риніофіти (Rhyniophyta) — відділ вимерлих давніх вищих рослин. Відомі із силуру до верхнього девону. Мали гладкі пагони із сидячими на верхівках або з боків спорангіями. Листя і коренів не було. Імовірні предки папоротеподібних.
Рудерал (від лат. ruderis — щебінь, сміття) або тип R — тип стратегії, виділений Дж. Граймом. Організми, що належать до цього типу, заміщають віолентів у зруйнованих угрупованнях або використовують тимчасово незатребувані іншими видами ресурси. У класифікації Раменського — експлерент.
Саморегуляція — підтримання сталості властивостей біосистем. Забезпечується дією зворотних зв'язків.
Сезонні ритми — реакція організму на регулярно повторювані зміни комплексу факторів, пов'язані зі зміною сезонів. У помірних широтах у більшості організмів регулюються фотоперіодизмом.
Система (грец. systema — складене з частин; з'єднання) — упорядковане ціле, що складається із взаємопов'язаних частин. Системи можуть бути як матеріальними, так і абстрактними. Для екології особливе значення мають біосистеми.
Симбіоз (грец. symbiosis — спільне життя) — тип взаємовигідних взаємовідносин між популяціями або видами. Основою можуть бути трофічні, просторові та інші відносини. Симбіоз може бути факультативним (протокооперація) і облігатним (мутуалізм).
Синтетична теорія еволюції, СТЕ (грец. synthesis — з'єднання, складання; лат. evolution — розвиток, розгортання) — теорія, що розглядає еволюцію як наслідок зміни частот алелей у популяціях. Склалася в 30-40 рр. XX століття як результат застосування принципів популяційної генетики до опису еволюційних явищ.
Синекологія (грец. syn — разом; oikos —дім, батьківщина; logos —наука) — розділ екології, що вивчає системи надорганізмового рівня.
Сонячна система — зоряна система, що включає зорю — Сонце, дев'ять планет (включаючи Землю), що обертаються навколо неї, і деякі інші компоненти (пояс астероїдів і комети).
Сонце — зоря з групи жовтих карликів. Складається з 24% гелію, 75% водню і 1% інших елементів. У результаті термоядерного синтезу, що йде всередині Сонця, водень перетворюється на гелій, при цьому виділяється енергія, завдяки якій стало можливим виникнення і розвиток життя на Землі.
Угруповання — сукупність живих істот різних видів, що являють собою певну екологічну єдність. Іноді визначається як уся сукупність організмів, що мешкають на певній ділянці земної поверхні, будучи синонімом терміну «біоценоз».
Середовищезнавство — вивчення особливостей середовища проживання і процесів, що на нього впливають. Синонім: енвайронментологія.
Стація (лат. statio — місце, місцеіснування) — ділянка земної поверхні, зайнята особинами певного виду і що характеризується необхідними для них екологічними умовами. Кожному виду відповідає строго визначений набір стацій, що може служити його відмітною ознакою. Частіше термін уживається стосовно наземних організмів, близький до більш загального поняття «місцеіснування».
Статичні характеристики популяції (грец. statos — той, що стоїть; charakter — печатка, особливість) — характеристики популяції, які можна визначити для конкретного моменту часу. До них належать чисельність, статевий, віковий склад, щільність популяції, просторовий розподіл.
Стено- (грец. stenos — вузький) — приставка, що показує вузькість діапазону толерантності.
Стенобіонти (грец.stenos — вузький; bios — життя) — організми, пристосовані до проживання в строго визначених умовах зовнішнього середовища.
Стрес-толерант (англ. stress — тиск, напруга; лат. tolerant — терпляче переносити) або тип S — тип стратегії, виділений Дж. Граймом. Організми, що належать до цього типу, витримують несприятливі умови, використовуючи ресурси в місцях, де з ним за них майже ніхто не конкурує. У класифікації Раменського — патієнт.
Строматоліти (грец. stroma — підстилка; lithos — камінь) — скам'янілі утворення з різноманітною внутрішньою шаруватістю, що виникла в результаті життєдіяльності ціанобактерій і бактерій. Відомі з археєю. У сучасних тропічних морях утворюються в умовах солоності води, що часто змінюється.
K-стратегія (грец. stratos — військо; ago — веду) — характер пристосування видів, що витрачають більшу частину отриманої енергії на підтримання життя індивіда. Назва пов'язана зі сталою K (ємністю середовища) логістичного рівняння росту чисельності популяції. Типологія r- і K-стратегій запропонована П. Мак-Артуром і Е. Вілсоном у 1967 році.
r-стратегія (грец. stratos — військо; ago — веду) — характер пристосування видів, що витрачають більшу частину отриманої енергії на підтримання життя індивіда. Назва пов'язана зі змінною r (репродуктивним потенціалом) логістичного рівняння росту чисельності популяції. Типологія r- і K-стратегій запропонована П. Мак-Артуром і Е. Вілсоном у 1967 році.
Суб- (лат. sub — під) — приставка, що означає знаходження нижче рівня, позначеного основою слова (субпопуляція); підпорядкування або залежність якоїсь дії чи об'єкта; знаходження біля того, що позначено основою слова (субарктичний).
Сукцесія (лат. successio — успадкування, спадкоємність) — послідовна зміна угруповань в одному місцеіснуванні. Виділяють первинні і вторинні, автотрофні і гетеротрофні, автогенні і алогенні сукцесії.
Добові ритми — регулярно повторювані зміни фізіологічних станів організму відповідно до добової періодичності. Регулятори цих процесів: зміна світлового режиму, температура, опади, вологість, вітер тощо.
Тектоніка літосферних плит (грец. tektonike — будівельне мистецтво) — галузь геології, що вивчає рухливість плит у складі літосфери Землі; сама рухливість цих плит.
Терморегуляція (грец. therme — жар, тепло; лат. regula — норма, правило) — функція організму, що полягає в здатності фізіологічно або завдяки відповідній поведінці змінювати температуру тіла у сприятливому для організму напрямку.
Толерантність (лат. tolerantia — терпіння) — здатність організму переносити впливи несприятливих факторів середовища.
Топічні зв'язки (грец. topikos — місце) — відносини між видами (за класифікацією В.М. Беклемішева), що полягають у зміні середовища проживання одним видом у сприятливий або несприятливий бік для інших видів.
Трофічні зв'язки (грец. trophe — живлення) — відносини між видами (за класифікацією В.М. Беклемішева), засновані на живленні (живлення особин одного виду особинами іншого або їх продуктами життєдіяльності).
Трофічні ланцюги (грец. trophe — живлення) або харчові ланцюги — шляхи передачі і трансформації енергії і речовини в екосистемах, засновані на живленні організмів. Від ланки до ланки в ланцюгах більшість потенційної енергії втрачається у вигляді тепла, тому їхня кількість найчастіше не перевищує 4-5. Оскільки в раціон більшості видів, що входять до складу ланцюгів, входять кілька інших видів, коректніше вживати термін «трофічні мережі». Складання трофічних ланцюгів допомагає рознести їх складові до певних трофічних рівнів. Харчові ланцюги ділять на пасовищні і детритні.
Трофічний рівень (грец. trophe — живлення) — сукупність організмів, об'єднаних типом живлення. На першому рівні знаходяться автотрофи (продуценти), на другому — рослиноїдні тварини (консументи I порядку), третій і наступні — хижаки, що ними живляться (консументи II і наступних порядків). Організми різних трофічних ланцюгів, що отримують енергію через рівну кількість ланок, знаходяться на одному трофічному рівні. Співвідношення різних трофічних рівнів графічно можна зобразити у вигляді екологічних пірамід.
Тургор (лат. turgor — здуття, наповнення) — напружений стан клітинної оболонки, що створюється тиском внутрішньоклітинної рідини. Завдяки тургору рослинні тканини мають пружність.
Унікальність (лат. unicus — єдиний у своєму роді, винятковий) — властивість біосистем бути неповторними і відрізнятися від аналогічних систем.
Рівні організації біосистем — ієрархічно співпідпорядковані рівні, на яких спостерігаються прояви життя, від молекулярного до біосферного. Для екології особливе значення мають організмовий і надорганізмові (популяційний, екосистемний тощо) рівні.
Умови — група екологічних факторів, які не витрачаються і не можуть бути вичерпані (але можуть змінюватися) організмами.
Фабричні зв'язки (лат. fabrica — майстерня) — відносини між видами (за класифікацією В.М. Беклемішева), що полягають у наданні середовища проживання (воші у волосяному покриві людини) або «виготовленні» сховищ (дятел робить дупла, у яких живуть інші тварини).
Факультативний (лат. facultas — здатність, можливість) — термін, що вказує на можливість, необов'язковість виконання якихось умов існування (факультативний анаероб — організм, який може жити як в умовах наявності кисню, так і за його відсутності).
Фікобіліни (грец. phykos — водорість; фр. bile — жовч) — пігменти червоних водоростей і ціанобактерій. У клітинах містяться у фікобіліносомах. Поглинаючи в зеленій частині спектра, беруть участь у фотосинтезі як супровідні пігменти, передаючи поглинену енергію молекулам хлорофілу. До них відносять фікоеритрини — червоні і фікоціаніни — сині пігменти.
Філогенез (грец. phylon — рід, плем'я; genesis — розвиток) — еволюційна історія окремої групи організмів або життя взагалі. Термін введений Е. Геккелем у 1866 році.
Фітопланктон (грец. phyton — рослина; planktos — блукаючий) — див. Планктон.
Форичні зв'язки (грец. phoros — несучий) — відносини між видами (за класифікацією В.М. Беклемішева), що полягають у перенесенні особинами одного виду особин іншого.
Фотонастії (грец. photos — світло; nastos — ущільнений) — рухи органів рослини, викликані зміною інтенсивності світла. Пов'язані з ростовими процесами і зміною тургору.
Фотоперіодизм (грец. photos — світло; periodos — обхід, круговорот) — реакція організмів на довжину світлового дня, що виражається в зміні процесів росту і розвитку. Широко поширений в організмів помірної зони.
Фотореакції (грец. photos — світло) — реакції організму на видиме світло. Необхідно відрізняти фотореакції від фотоперіодизму.
Фотосинтез (грец. photos — світло; synthesis — з'єднання) — утворення рослинами і деякими бактеріями органічних речовин з неорганічних за участю сонячного світла. Відбувається за допомогою пігментів, найважливішим з яких є хлорофіл.
Фототаксиси (грец. photos — світло;taxis — розташування, порядок) — переміщення в напрямку до джерела світла (при позитивному фототаксисі) або від нього (при негативному).
Фототропізми (грец. photos — світло; tropos — поворот, напрямок) — орієнтація стосовно джерела світла. Характерна для сидячих тварин і рослин. Ростові рухи приводять до переміщення в напрямку світла (при позитивному фототропізмі, характерному для стебел) або від нього (при негативному фототропізмі, як для коренів).
Фототрофи (грец. photos — світло; trophe — живлення) або фотоавтотрофи — бактерії і рослини, здатні до фотосинтезу. Вони черпають необхідну їм енергію світлового випромінювання і переводять її у форму, доступну для інших організмів.
Фотохімічні реакції (грец. photos — світло) — реакції, що відбуваються під дією світла. До них належать фотосинтез, синтез вітаміну D тощо.
Хемосинтез (грец. chemeia — хімія; synthesis — з'єднання) — один із типів автотрофного живлення в бактерій, заснований на засвоєнні вуглекислого газу за рахунок окиснення неорганічних сполук.
Хемотрофи (грец. chemeia — хімія; trophe — живлення), хемоавтотрофи, хемосинтетики, літотрофи — бактерії, автотрофне живлення яких засноване на засвоєнні вуглекислого газу за рахунок окиснення неорганічних сполук.
Хлорофіли (грец. chloros — зелений; phyllon — лист) — зелені пігменти рослин, за допомогою яких вони уловлюють енергію світла і здійснюють фотосинтез. Основа молекули — магній-порфіриновий комплекс. Фізіологічно активною молекула стає тільки в пов'язаній з білком формі. У клітині міститься в хлоропластах і хроматофорах. Типи хлорофілу відрізняються за деталями структури і спектрами поглинання. Основним пігментом є хлорофіл а, решта є додатковими пігментами фотосинтезу.
Царство — один із вищих рангів таксонів у сучасній систематиці. Одна з найпоширеніших сучасних систем, що належить Р. Уіттекеру, виділяє чотири царства еукаріотів (Рослини, Тварини, Гриби і Протисти) і одне або два (Бактерії і Архебактерії) царства прокаріотів. Суттєво, що, принаймні, деякі з цих царств є не окремими еволюційними гілками, а життєвими формами, схожість яких пов'язана зі схожим способом життя.
Ценопопуляція (грец. kainos — новий; лат.populus — народ, населення) — популяція, що населяє певний біогеоценоз. Частіше термін застосовується до популяцій рослин.
Цілісність — необхідна умова для розгляду того чи іншого об'єкта як системи. Це результат взаємозв'язку і взаємозалежності частин біосистем, основа виникнення в системи емергентних властивостей.
Циркадіанні ритми (лат. circa — близько; dies — день) — навколодобові ритми, що являють собою зміну активності організмів упродовж 20-28 годин. Регулюються зміною світла і темряви. Див. також Добові ритми.
Циркануальні ритми (лат. circa — близько; annus — рік) — річні цикли організмів; контролюються зазвичай довжиною світлового дня.
Часткова екологія — екологія окремих груп організмів.
Шелфорда принцип, принцип екологічної толерантності — серед можливих значень будь-якої умови можна виділити діапазон толерантності, усередині якого лежить її оптимальне значення. Чим сильніше відхилення умови від оптимуму, тим сильніше його несприятлива дія на організм. Сформульований у 1913 р. американським екологом В. Шелфордом.
Еволюція (лат. evolutio — розгортання) — процес історичних змін видів і всієї біосфери.
Еври– (грец. eurys — широкий) — приставка, що показує широту діапазону толерантності.
Еврибіонти (грец. eurys — широкий; bios — життя) — організми, які можуть існувати у вельми різноманітних умовах середовища.
Екзо– (грец. exo — зовні, поза) — приставка, що означає зовні, поза чим-небудь. Те саме, що й екто–.
Екокліна — сукцесія, що спостерігається в просторі. Її прикладом може бути заростання піщаного пляжу на вигинах річки (меандрах). З краю такий пляж порожній, далі — вкритий травою, ще далі — заростає чагарником. Це просторова послідовність відповідає етапам сукцесії в часі.
Екологічна ніша — сукупність усіх факторів середовища, у межах яких можливе існування виду в природі. Термін запропонований Дж. Гріннеллом у 1917 р. для характеристики просторового розподілу видів, що близько до терміну «місцеіснування». У 1927 році Ч. Елтон визначив екологічну нішу як положення виду в угрупованні, підкресливши значення трофічних зв'язків. Сучасне уявлення склалося на підставі моделей, запропонованих Дж. Хатчінсоном (1957, 1965), згідно з якими екологічна ніша є частиною уявного багатовимірного простору (гіпероб'єму), окремі виміри якого відповідають факторам, необхідним виду для нормальної життєдіяльності.
Екологічне середовище — сукупність усіх об'єктів і процесів, які можуть впливати на досліджувану біосистему організмового або вищого рівня; те, з чим взаємодіє і до чого пристосовується біосистема.
Екологічні піраміди — графічне відображення співвідношення трофічних рівнів. Основою піраміди завжди є рівень продуцентів. Виділяють піраміди чисел (чисельності окремих організмів на кожному рівні), біомас (загальної кількості живої речовини) і енергії (величини потоку енергії).
Екологічний фактор — окрема характеристика середовища, певне явище, процес або властивість, які можуть впливати на досліджуваний організм.
Екологія (грец. oikos —дім, батьківщина; logos —наука) — наука, що вивчає взаємодію організмів і надорганізмових систем із навколишнім середовищем; див. також пункт 1.1.
Екосистема (грец. oikos — житло і systema — об'єднання) — єдність сукупності живих організмів (угруповання) і середовища їх проживання (місцеіснування), пов'язаних обміном речовиною, енергією та інформацією. Поняття запропоноване А. Тенслі у 1935 році. Іноді трактується як таке, що стосується тільки відносно однорідних ділянок земної поверхні і фактично ідентичне поняттю «біогеоценоз». Частіше трактується як позамасштабне поняття, що стосується як біогеоценозів, так і менших (наприклад, краплі води) і більших (наприклад, біосфери) систем.
Експлерент (лат. explere — наповнювати) — тип стратегії (ценотип), виділений Л.Г. Раменським. Аналогічний рудералу за Граймом.
Експлуатація (фр. exploitation — використання, видобування вигоди) — несиметричні відносини між популяціями або видами, при якому зміна чисельності популяції виду-жертви веде до зростання чисельності популяції виду-експлуататора, а зростання чисельності експлуататора веде до зниження чисельності жертви. Основними типами є хижацтво і паразитизм у різних формах.
Емергентні властивості системи (лат. emergere — спливати, з'являтися) — якісно нові властивості системи, відсутні в її розрізнених частин.
Енвайронментологія (англ. environment — навколишнє середовище) — учення про навколишнє середовище. Синонім: середовищезнавство.
Ендо– (грец. endon — усередині) — приставка, що означає усередині, у чому-небудь. Те саме, що й енто–.
Енергія (грец. energeia — дія, діяльність) — матерія, позбавлена маси спокою і та, що є загальною мірою кількості руху, причиною змін речовини.
Енергетична субсидія (лат. subsidium — допомога, підтримка) — енергія, отримана з додаткового джерела, що зменшує витрати на самопідтримання екосистеми і збільшує частку енергії, що переходить у продукцію. Наприклад, припливи енергетично субсидують прибережні екосистеми, забезпечуючи газообмін і перемішування осадів.
«Ядерна зима» — модель можливих наслідків ядерного конфлікту, запропонована в 80-х роках XX століття американськими (під керівництвом К. Сагана) і радянськими (під керівництвом М.М. Моісеєва) дослідниками. Передбачає винесення у вищі шари атмосфери великих кількостей сажі і диму внаслідок ядерних вибухів і подальших потужних пожеж, у першу чергу, у містах. Наслідком є утворення атмосферного екрана, що перешкоджає потраплянню на Землю сонячного світла і подальша загибель людства і біосфери.