Екологія: біологія взаємодії. 6.24. Екоконверсія
Мабуть, умовою виживання людства є комплексна перебудова суспільної свідомості, пов'язана зі зміною взаємовідносин із середовищем існування, — екоконверсія. Готових відповідей, яким має стати людство, немає — є лише розуміння того, яким воно мусить перестати бути.
Українська мова (найновіша версія) / Українська мова (оновлення зупинено)
6.23. (доповнення) Принципи раціональної природоохоронної етики
Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Розділ 6. Екологія людини та охорона природи
Додаток I. Програма курсу
6.24. Екоконверсія
Якщо люди хочуть вижити, їм знадобиться суттєво нове мислення.
Альберт Ейнштейн
Обдумано і рішуче покласти край зростанню — це найважче рішення, з яким нелегко погодитися.
«Межі зростання. Доповідь Римського клубу»
Я часто кажу, що піклуватися про себе цілком необхідно. Але по-справжньому подбати про себе можна, лише виявивши турботу про благо інших, адже ми суспільні тварини. Сьогодні майбутнє кожного з нас залежить від усього семимільярдного людства. Подбайте про людство, і це принесе вам самим найбільшу користь. А якщо думати лише про себе, виявляти короткозорий егоцентризм, результат виявиться прямо протилежним. Турбота про інших найкраще відповідає вашим інтересам.
Далай-лама XIV
На діяльність людини і соціуму загалом впливають і вроджені властивості, і культурно зумовлені норми. Суспільна свідомість — дуже інерційна система. Багато її особливостей формувалися, коли людство складалося з антагоністичних груп, що експлуатували зовні невичерпні природні ресурси. Зараз, попри політичну роздробленість, людство стало глобальним. Уже не окремі народи експлуатують свої території, а людство загалом використовує біосферу, ресурси якої близькі до вичерпання. Хоч і звичний нинішній спосіб дій, він аж ніяк не є єдино можливим.
Нинішня суспільна свідомість ґрунтується на попередньому досвіді людства. Ті форми поведінки, які забезпечували успіх малих ізольованих груп (груповий егоїзм, ксенофобія, протистояння ворожому навколишньому середовищу), стають неадекватними для глобального людства. Уже не окремі народи експлуатують свої території, а людство загалом використовує біосферу, ресурси якої близькі до вичерпання. Хоч і звичний нинішній спосіб дій, він аж ніяк не є єдино можливим.
Мабуть, умовою виживання людства є комплексна перебудова суспільної свідомості, пов'язана зі зміною взаємовідносин із середовищем існування, — екоконверсія. Вірогідно, з прочитаного вами в цьому підручнику стало зрозуміло, що готових відповідей, яким має стати людство, немає — є лише розуміння того, яким воно мусить перестати бути.
Для екоконверсії необхідно звільнитися від багатьох широко поширених міфів — явних і неявних установок нашої свідомості, що формують сприйняття дійсності й відносини з нею. Природно, ніхто не може запропонувати «правильний» список таких міфів, а тим більше — набір тих положень, які мають прийти їм на зміну. Автори цього підручника пропонують читачам розглянути один із варіантів списку цих міфів — як основу для роздумів і обговорення. Комусь деякі з цих міфів здадуться азбучними істинами. Це наслідок або помилки авторів, або несвободи сприйняття читача.
Отже, на думку авторів, наш розвиток обмежують, зокрема, такі міфи:
— міф про людину як вінець творіння та господаря природи;
— міф про те, що існує авторитет (політичний лідер, начальник, Бог, пророк, геній, Великий Брат тощо), який може приписати правильний спосіб дій;
— міф про те, що земне життя не є чимось самоцінним і слугує лише для випробування тих якостей, що визначать справжнє, посмертне існування (наприклад, у раю чи в пеклі);
— міф про те, що «проста людина» може не ламати голову над глобальними проблемами; вирішувати їх — справа вчених, які «щось придумають»;
— міф про всесилля або надлюдську цінність науки як одного зі способів нашої взаємодії з дійсністю;
— міф про те, що соціальна природа людини дозволила їй позбутися вроджених біологічних властивостей;
— міф про те, що вроджені біологічні властивості людини можуть бути оцінені як «хороші» або «погані» (наприклад, що людина від природи егоїстична і тому погана);
— міф про те, що навколишні нас види можуть бути поділені на «корисні» та «шкідливі»;
— міф про те, що всі властивості організму містяться в його генотипі (а цінність організму вичерпується особливостями цього генотипу), характерний для вульгаризованого розуміння сучасної науки;
— міф про жінку як призначений для репродукції сорт людських істот (характерний для примітивно-патріархальних суспільств);
— міф про жінку як про істоту, яка має стежити за модою, блищати красою, вести світський спосіб життя і не бути надто розумною (характерний для суспільства споживання);
— міф про існування націй як чогось, що об'єднане «кров'ю» (спорідненістю) і заслуговує жертв з боку окремих особистостей;
— міф про імперськість, про завдання з управління народами, яке стоїть перед «великими націями»;
— міф про самоцінність держави, хоч би в чомусь таку, що перевищує цінність її громадян;
— міф про «природні ресурси» як про щось, природними господарями чого ми є;
— міф про те, що кожна людина має природні права на корисні копалини, поховані всередині кордонів держави, громадянином якої вона є, і не має відношення до копалин, похованих за межами цих кордонів;
— міф про те, що щастя і цінність життя окремої людини зростають зі зростанням рівня її споживання або багатства;
— міф про те, що людина, яка себе поважає, мусить відповідати стандартам споживання, які пропонує сучасна індустрія реклами;
— міф про існування «об'єктивних» оцінок, надійніших, ніж «суб'єктивні» оцінки окремих людей;
— міф про існування «об'єктивної науки», в якій дослідник лише обирає методологічно правильний алгоритм, збирає вихідні дані і перекладає їх обробку на бездоганну комп'ютерну програму, яка «сама» робить необхідні обчислення й висновки;
— міф про те, що наука має пізнавати «об'єктивну реальність» як світ окремих об'єктів (речей, тіл), які існують незалежно від нас і від нашої взаємодії з ними;
— міф про те, що нас самих можна зрозуміти, якщо розглядати нас не як суб'єктів, що сприймають, пізнають і адаптуються, а як певні об'єкти «світу речей» — «реальності»;
— міф про більшу моральність або цінність традиційного, патріархального способу життя та його придатність для нинішнього етапу розвитку людства;
— міф про те, що дідівський досвід, здоровий глузд, прикмети і структура цінностей, сформовані в одну епоху, можуть бути застосовані в умовах екологічної кризи;
— міф про те, що постіндустріальне суспільство, головним ресурсом якого є інформація, може бути стійким, зберігаючи мораль суспільства землеробів або індустріального суспільства;
— багато інших, ще неявних міфів.
Чи готові ви взяти на себе відповідальність за свій спосіб мислення і за майбутнє Землі та людства?
6.23. (доповнення) Принципи раціональної природоохоронної етики
Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Розділ 6. Екологія людини та охорона природи
Додаток I. Програма курсу