Екологія: біологія взаємодії. 6.01. Екологічна криза сучасності

Українська мова (найновіша версія) / Російська мова (оновлення припинено)

5.27. (доповнення) Тиск на глибині: перетерпіння та подолання

БАТРИМГ1БАТР

Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Глава 6. Екологія людини та охорона природи

6.02. Демографічний вибух

Глава 6. Екологія людини та охорона природи
6.01. Екологічний кризис сучасності
Коли про найгірше не хочеться слухати,
Воно на вас обрушиться неслухом…
Вільям Шекспір
Нам усім доводилося неодноразово чути про те, що ми є свідками глобального екологічного кризису. Що означає це поняття?
По-перше, слід розрізняти поняття кризису, катастрофи та колапсу. Кризис є оборотним станом системи, у ході якого вона може як повернутися до нормального стану, так і перейти у інше. Катастрофа пов’язана з руйнуванням механізмів регуляції, що підтримували попередній стан системи, і переходом у іншу якість. Колапс — необоротна зміна, що призводить до руйнування існувалої системи як такої. Екологічний колапс пов’язаний з переходом середовища у стан, що виключає існування в ньому раніше населявших його організмів. Отже, кризис — порушення функціонування системи, катастрофа — її перебудова, а колапс — руйнування.
Слід розрізняти локальні, регіональні та глобальні кризиси. Локальні пов’язані з проблемами окремих угідь та окремих популяцій людини, регіональні охоплюють великі території, а глобальні поширюються на весь земний кулю.
Таким чином, говорячи про екологічний кризис, ми стверджуємо, що сучасна біосфера нестійка і може перейти у якийсь новий стан, суттєво відмінний від того, до якого пристосувалися ми та інші мешканці нашої планети. З цієї точки зору екологічний кризис — спостережувана нами даність. Ймовірно, перед нами стоїть завдання — не «подолати» кризис, а уникнути переходу екологічної катастрофи у колапс біосфери.
Біосфера проходила через кризиси та катастрофи задовго до появи людства. Широку відомість здобув масовий вимирання (у палеонтології його називають «кризисом», хоча у наведеному вище значенні зрозуміло, що йдеться про катастрофу) на межі мела та палеогену. Ще масштабнішою була катастрофа на межі перми та триасу. Те, що палеозойська, мезозойська та кайнозойська ери розділені саме за цими катастрофами, зовсім не дивно: кожна з них означала перехід біосфери у нову якість. Проте, говорячи про ці кризиси та катастрофи, треба зауважити, що їх тривалість становила не менше десятків та сотень тисяч років. Особливість сучасного кризису — у його швидкоплинності (за мірками історії біосфери).
Багаторазово доводилося переживати численним кризисам і нашому виду. Наприклад, популяційно-генетичні дослідження свідчать, що на якійсь стадії нашої історії (ще до розселення Homo sapiens за межі Африки) чисельність усього нашого виду знижувалася до кількох десятків осіб. У популяційній генетиці такі зниження чисельності називають проходженням через «бутилькову горловину»; наслідком є суттєве зниження генетичного різноманіття. Як би не було дивно, незважаючи на расові та національні відмінності, представники нашого виду генетично набагато більш однорідні, ніж, наприклад, шимпанзе. Можна припустити, що шанси на вимирання нашого виду у той момент були досить великі.
У епоху роздробленості (до того, як стати глобальним) людство неодноразово проходило через локальні екологічні кризиси та катастрофи (а можливо, і через колапси окремих екосистем). Ці катастрофи викликалися як незалежними від популяцій людини причинами, так і були наслідком її діяльності. До перших можна віднести локальні екологічні катастрофи, викликані нашествами саранчи, або колапс середньовічних поселень норвежців у Гренландії, спричинений похолоданням клімату. Проте негативні наслідки людської діяльності були значно масштабнішими.
Наш вид сформувався способом життя неспеціалізованого хижака та збирача африканських саван. З поступовим вдосконаленням механізмів взаємодії членів у групі та планування власних дій представники нашого виду стали найефективнішими мисливцями, яких знала історія Землі. Розселяючись по планеті, люди почали експлуатувати різноманітні популяції великих копитних. Зі збільшенням їхньої чисельності зростала їхня здатність скорочувати чисельність своїх жертв. Кризис розгорнувся близько 10–12 тисяч років тому, коли можливості для підтримання такого способу життя були вичерпані. Зросла чисельність людства, інтенсивна полювання та не залежні від людини кліматичні зміни призвели до повного вимирання або різкого скорочення фауни великих ссавців. У найбільшій мірі це зміна торкнулася Євразії, але стосувалася також Африки, Австралії та Америки. Чисельність людства скоротилася в кілька разів. Ймовірно, багато популяцій давнього людини загинули. Проте людству вдалося вийти з кризису, кардинально змінивши характер своїх відносин із середовищем. Розв’язанням проблеми, що постала перед людиною, став перехід до землеробства та скотарства, що призвело до різкого скорочення полювального тиску на природні екосистеми. Цей злам у історії людства отримав назву неолітичного кризису або неолітичної революції.
Описаний перехід відбувався по-різному у різних частинах світу. Залежно від того, у якому регіоні перебували пристосовуючись до середовища популяції людини, вони використовували різні сільськогосподарські культури та переходили до вирощування різних тварин. Найбільш досконалі землеробські цивілізації виникли на Близькому Сході, а найменше перетвореною виявилася культура корінного населення Австралії. Подальший хід світової історії значною мірою був передумовлений цими обставинами.
Цікаво, що вирощуваний зараз набір культур є наслідком того вибору, який зробив неолітичний люд.
Упродовж нашої ери «у культуру (якщо не враховувати етерно-масличні, лікарські та декоративні рослини) були введені лише цукрова буряка, хінне та каучукове дерево (гевея)» (Н.Н. Воронцов, 1999).
Ймовірно, перелік рослин, наведений Воронцовим, можна доповнити кількома видами (наприклад, ріпаком — технічною культурою), але виняткова залежність сучасного сільського господарства від наслідків неолітичної революції це не скасовує. Отже, людство має «досвід» виходу з глобального кризису, який супроводжувався кліматичними змінами. Цей вихід був пов’язаний із болючою ломкою попередніх засад та зміною характеру відносин із середовищем. На жаль, цей вихід призвів до виникнення нових локальних кризисів.
«Найбільшим екологічним наслідком неолітичного скотарства стало виникнення пустелі Сахара. … Ще 10 тис. років тому на території Сахари була саванна, жили гіпопотами, жирафи, африканські слони, страуси. Людина перевипасом стад великої рогатої худоби та овець перетворила саванну на пустелю. Пересохли річки та озера — зникли гіпопотами — зникла саванна — зникли жирафи, страуси, більшість видів антилоп. За зникненням північноафриканських саван зник і колись численний тут великий рогатий скот» (Н.Н. Воронцов, 1999).
Ймовірно, і багато азіатських пустель, як, наприклад, Каракуми, мають таке саме походження.
Сучасне людство проходить через новий кризис у своїй історії. Це перший кризис, через який наш вид проходить з того часу, як став глобальним видом. Завдяки взаємозв’язаності різних частин людства можна припустити, що воно або як ціле подолає сучасний кризис (з більшими або меншими втратами), або підірве можливості для свого існування внаслідок масштабної екологічної катастрофи або колапсу земного середовища проживання. Сучасний характер відносин людства із середовищем, заснований на поспішному розходженні запасів викопного палива, не може тривати довго. Уже протягом XXI століття спосіб життя людства матиме змінитися. Як? Ми поки що цього не знаємо. У певній мірі це залежить від наших дій.
Чим спричинено сучасний кризис?
Складові сучасного екологічного кризису такі. Зростання чисельності людства спричинило нестачу продовольства, нестачу енергії та прісної води. Подолання цих проблем ускладнюється зміною клімату, руйнуванням природних екосистем, зниженням біорізноманіття, забрудненням середовища та військовою загрозою.
Кожен із згаданих тут факторів досить складний. Наприклад, забруднення — це цілий комплекс змін навколишнього середовища. Його часткові складові:
— зміна газового складу та властивостей атмосфери (проблеми СО2 та О3);
— розсіювання продуктів згоряння палива та його наслідки — смог, кислотні дощі;
— отруєння води, повітря та ґрунту токсичними речовинами;
— розсіювання чужорідних елементів та ксенобіотиків;
— зараження повітря, води та ґрунту радіонуклідами;
— забруднення природних середовищ хвороботворними мікроорганізмами з відходів;
— деградація водойм через надмірний надхід біогенів, заморів через надлишок органіки, забруднення насипами змитих насипів;
— теплове, шумове, електромагнітне забруднення;
— локальне забруднення найближчого середовища проживання людини: їжі, повітря в приміщеннях, предметів побуту тощо.
Основні причини сучасного кризису пов’язані з діяльністю людства. Разом із тим його можуть посилювати й зовнішні фактори, не залежні від нашої діяльності. Наприклад, одним із проявів глобального кризису є глобальне потепління. Міжнародні комісії кліматологів дійшли висновку, що, ймовірно, людина впливає на цей процес. Тим вагоміші дані НАСА (космічного агентства США), яке зареєструвало глобальне потепління на Марсі. Ймовірно, у цьому явищі проявляється і зміна сонячної активності, і наслідки промислової діяльності людства. Ми розглянемо наведені компоненти кризису, а потім обговоримо можливі шляхи виходу з нього.
Додаткові матеріали:
Колонка: Горна дорога
Колонка: Dies irae
Дані про забруднення повітря в містах України

5.27. (доповнення) Тиск на глибині: перетерпіння та подолання

БАТРИМГ2БАТР

Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Глава 6. Екологія людини та охорона природи

6.02. Демографічний вибух