Екологія: біологія взаємодії. 3.04. Класифікація біомів
Біом — це великий тип біогеоценозів, що характеризується подібним характером рослинності й займає певні регіони планети. Біоми регулюються макрокліматом і, насамперед, — кількістю опадів і температурою. Як відобразити взаємовідносини різних типів угруповань один відно...
Українська мова (найновіша версія) / Російська мова (оновлення припинено)
3.03. Приклади екосистем
Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Розділ 3. Біогеоценологія та екологія угруповань
3.05. Екологічний баланс
3.04. Класифікація біомів
А якими бувають біогеоценози? Усім відомо, що біогеоценоз, продуценти в якому представлені переважно деревами, називається лісом. Розташовані в посушливому кліматі біогеоценози, у яких домінують трави, у Євразії називають степом, у Північній Америці — прерією, у Південній Америці пампою, а в Південній Африці — вельдом. Для того щоб розібратися в різноманітті біогеоценозів, потрібна певна класифікація. Таких класифікацій доволі багато, і тут буде використано ту, яка, ймовірно, частіше за інші застосовується в міжнародному науковому співтоваристві. Одиницею цієї класифікації є біом.
Біом — це великий тип біогеоценозів, що характеризується подібним характером рослинності й займає певні регіони планети. Біоми регулюються макрокліматом і, насамперед, — кількістю опадів і температурою (рис. 3.4.1).
Рис. 3.4.1. Розподіл деяких наземних біомів залежно від кількості опадів і температури
Біоми мають певну цілісність. Наприклад, між зонами листопадних лісів і степів розташована лісостепова зона, де «зустрічаються» біоми лісу і степу. За існуючого клімату на території лісостепу можуть бути стійкими обидва типи біогеоценозів. Ліс потребує більшої кількості води, ніж степ, але лісовий ґрунт ефективніше утримує її, ніж степовий. Там, де вже існує ліс, у ґрунті затримується достатньо вологи для існування лісу. Там, де розташовується степ, — для розвитку лісу води виявляється недостатньо. У разі зміни вологості або температури клімату відбувається поступове переміщення межі лісу і степу. Посушливий ліс змінюється степом, зволожений степ заростає лісом. Проте залишається широка смуга, де мозаїчно чергуються два типи екосистем. Навколоводні ділянки, балки, низовини виявляються залісненими, а ділянки з піщаним ґрунтом, добре прогрівані схили — остепненими. Характерний тип рослинності залежить від ґрунту й клімату та впливає на них, а також визначає практично весь склад угруповання, що розвивається в тому чи іншому місці.
Як відобразити взаємовідносини різних типів угруповань одне відносно одного? Існує два основні методи — ординація (тобто розташування в певному просторі в певному порядку) і класифікація (тобто розподіл за відокремленими одна від одної групами — класами або таксонами). Ординація підкреслює континуальність змін властивостей, класифікація — дискретність розривів. Приклад ординації угруповань показано на рис. 3.4.1, приклад багаторівневої ієрархічної класифікації біомів наведено нижче.
Основні біоми на Землі такі.
Наземні біоми
Тундра. Біом холодного вологого клімату, який характеризується від'ємними середньорічними температурами, кількістю опадів близько 200-300 мм на рік і, найчастіше, наявністю шару вічної мерзлоти. Виділяють арктичну тундру, розташовану у високих широтах, та альпійську тундру, розташовану у високогір'ях. Рослинність — низькорослі багаторічники: лишайники, мохи, трави й чагарники.
Тайга. Лісовий біом холодного клімату з довгою багатосніжною зимою та кількістю опадів, що перевищує випаровування. Основні лісоутворювальні породи — хвойні, видове різноманіття дерев невелике (1-2 домінантні види).
Листопадний ліс. Ліс помірного поясу. Розвивається в регіонах із помірно теплим літом і відносно м'якою зимою з морозами. Характерний рівномірний розподіл опадів, відсутність посух, перевищення опадів над випаровуванням. Восени, у міру скорочення довжини світлового дня, відбувається листопад. Листопадні ліси відносно багаті на види, характеризуються складною вертикальною структурою (наявністю кількох ярусів).
Степ. Територія трав'янистої рослинності в напівпосушливій зоні помірного клімату. Найчисленніші трави — злаки та осоки, багато з яких утворюють щільну дернину. Потенційне випаровування перевищує кількість опадів. Характерні багаті на органічну речовину ґрунти — степові чорноземи. Синоніми — прерія, пампа, вельд.
Савана. Тропічні злаково-деревні угруповання, що розвиваються в областях зі стійким чергуванням сухого і вологого сезонів. Окремі дерева або масиви чагарників розкидані між відкритими трав'янистими ділянками.
Пустеля. Досить різноманітна група біомів, розташована в областях із украй посушливим кліматом або, у випадку арктичної чи альпійської пустелі, украй низьких температур. Відомі піщані, кам'янисті, глинисті, солончакові, льодові та інші пустелі. Типово (за винятком льодових пустель, які розвиваються в дуже холодних умовах) або середньорічна кількість опадів менша за 25 мм, або умови, що забезпечують дуже швидке випаровування вологи.
Чапараль. Жорстколисті чагарникові зарості в середземноморському кліматі з м'якою дощовою зимою й посушливим літом. Характеризується значним накопиченням сухої деревини, що призводить до періодичних пожеж.
Сезонний тропічний ліс. Поширений в областях із жарким кліматом і великою кількістю опадів, у яких опади розподіляються протягом року нерівномірно, з наявністю сухого сезону. Надзвичайно багатий на види.
Вічнозелений дощовий ліс. Найбагатший біом, розташований у регіонах із великою кількістю опадів (>2000) і майже сталою температурою (близько 26°C). У цих лісах зосереджено 4/5 усіх видів рослин Землі, переважає деревна рослинність.
Прісноводні біоми
Лентичні (стоячі) води. Калюжі, стариці, природні й штучні ставки, озера та водосховища. Умови життя визначаються насамперед глибиною (і освітленістю) та кількістю біогенів. Обмін біогенами й газами між поверхнею та глибиною часто ускладнений.
Лотичні (текучі) води. Струмки, потоки й річки. Умови дуже залежать від швидкості течії. Здатні переміщувати значні кількості води та інших неорганічних і органічних речовин, тісно пов'язані з навколишніми наземними системами.
Болота. Водойми з великою кількістю органіки, руйнування якої сповільнюється через нестачу у воді кисню; переважно характерні для помірного й помірно холодного клімату.
Морські біоми
Пелагіаль. Відкритий океан і морські глибини далеко від узбереж. Продуценти (насамперед фітопланктон) зосереджені у відносно тонкому приповерхневому шарі води, куди проникає світло. Характерне безперервне опускання біогенів від поверхні вглиб.
Континентальний шельф. Прибережна зона морів і океанів, що сягає приблизно глибини 200 м. Багаті на види й різноманітні морські угруповання. Найрізноманітніші водні екосистеми характерні для коралових рифів, які теж належать до континентального шельфу. «Гарячі плями» біорізноманіття характерні й для великих глибин — наприклад, для місць виходу у морську воду вулканічних газів («чорні курці» та інші феномени).
Зони апвелінгу. Відносно невеликі за площею зони океану, де відбувається підйом на поверхню глибинних вод, збагачених біогенами. Мають винятковий вплив на продуктивність усього океану загалом.
Естуарії. Зони змішування річкових і морських вод, що утворюються в морях навпроти гирл великих річок. Характеризуються значною кількістю органіки, яку виносять у море річки, і постійними коливаннями солоності.
Додаткові матеріали:
Навчальна модель: Розміщення біомів на Землі
3.03. Приклади екосистем
Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Розділ 3. Біогеоценологія та екологія угруповань
3.05. Екологічний баланс