Заочна розмова двох випускників університету та проблеми Гомольшанського парку
Останнім часом пріоритети в управлінні Національним природним парком «Гомольські ліси» стали приводом для емоційних суперечок. Я спробую викласти свою точку зору щодо цього — сподіваюся, що більшість учасників дискусії вважатиме її зваженою. А для початку розмови можна просто запр...
Нещодавно пріоритети в управлінні Національним природним парком «Гомільшанські ліси» стали приводом для емоційних суперечок. Я спробую викласти свою точку зору щодо цього — сподіваюся, що розумні учасники дискусії вважатимуть її зваженою. Для початку розмови пропоную спробувати краще зрозуміти позиції учасників цього спору, навівши фрагменти з виступу голови районної державної адміністрації Євгена Володимировича Мураєва та члена Науково‑технічної ради парку Олександра Юрійовича Акулова. Обидва — випускники нашого університету.
Передісторія така. Гомільшанський парк славиться сильним науковим відділом, отримував престижні міжнародні знаки відмінності. Одна з постійних тем для суперечок — необхідність або недопустимість санітарних зрізів. Практика лісничих спрямована на підтримання лісу в такому стані, коли в ньому максимізовано обсяг товарної деревини, а її використання максимально спрощено. Практика біологів, спрямована на підтримання природного біорізноманіття, орієнтується на забезпечення природного стану екосистем (тобто такого стану, коли в лісі є хворі та мертві дерева, що забезпечують екологічні ніші для специфічної біоти).
Цей конфлікт, загалом кажучи, має інституційний характер і спостерігається, мабуть, на всіх лісових природоохоронних територіях. У Гомільшанському лісі цей конфлікт останнім часом загострився. Глава районної адміністрації Є.В. Мураев виступив з критикою роботи парку, підкресливши необхідність зрізів. Контракт із попереднім директором не був продовжений, посаду директора зайняла інша особа. Сучасний директор, депутат Задонецького сільської ради Олександр Іванович Северин, ініціював у свій час обговорення проблем парку і, нібито, пропонував його ліквідувати (проте в мережі цитують твердження не про те, що парк слід ліквідувати, а про те, що «такий парк нам (місцевим жителям) не потрібен»). Природоохоронці заявили, що бачать у такій зміні спробу знищити або суттєво зруйнувати парк («Місцева влада Харківщини прагне знищити національний парк»). Потрібно сказати, що така реакція спирається не на заяви представників влади, а на спробу вгадати їхні приховані наміри.
Науково‑технічна рада парку направила в цій ситуації відкритий лист на ім’я Президента України, що містить критику виступу Є.В. Мураєва. Під час представлення нового директора парку О.І. Северіна голова районної адміністрації жорстко відгукнувся про діяльність вчених у НТР парку, персонально згадавши А.Ю. Акулова. Повний виступ Є.В. Мураєва доступний тут, а тут я навожу лише невелику витримку, що складається з двох фрагментів. 
Якщо ви хочете детальніше зрозуміти суть претензій місцевої влади до парку, вам допоможе цей фільм. Ймовірно, варто було б обговорити аргументи, висловлені в ньому, докладніше; можливо, з часом я це і зроблю. А поки лише навожу відповідь Олександра Юрійовича Акулова, удостоєного персонального згадування у виступі голови адміністрації. Мені здається, що просте порівняння позицій цих двох людей допоможе читачам цього сайту краще зрозуміти конфлікт, пов’язаний із парком.
Шановний пане Мураеве.
На жаль, я не мав можливості бути присутнім особисто на призначенні директора нацпарку і відповісти на ваші висловлювання у мій бік. У ті дні я перебував у Німеччині і стежив за ситуацією через інтернет. Оскільки ви висловилися про мене публічно у присутності камер, а відео виступу доступне в мережі, мені здається правильним відповісти аналогічно. Зробити це на YouTube не вдається (текст занадто великий), тому посилаюся на всі ресурси, присвячені парку. Сподіваюся, хтось розмістить.
Я не буду коментувати ваші слова про хвороби лісу, розгул диких звірів на полях і необхідність забудови в парку. Судячи з усього, це був би «розмова сліпого з глухим». Зупинюся лише на головному.
Ви радили мені «починати з вивчення законодавства». Це зауваження можна сміливо переадресувати вам. Наприклад, згідно Закону про природно‑заповідний фонд України (ст. 20): «Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно‑освітніми, науково‑дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів…». Зауважте, що на першому місці стоять збереження і відновлення природних комплексів, а не їх експлуатація. У тому ж законі (ст. 21) сказано, що: «Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території проводяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації території», а не рішень голови штабу цивільної оборони…
Я згоден, що у випадку надзвичайної ситуації (наприклад, техногенної катастрофи), як голові штабу ГО, вам надаються особливі повноваження, проте я не чув про те, щоб для території нацпарку був встановлений такий статус. І воєнного стану, слава Богу, на території нацпарку ще не ввели. Посада голови району не дає вам права на царювання. Якщо ви, як народом обраний депутат, прийдете на якийсь підприємець і попросите віддати гроші «на благо громади», це буде розбій, а якщо повідомите директору фірми, що тепер вам вирішувати, кому, що і за яку ціну продавати — рейдерство. Чи не нагадує ваша діяльність щодо нацпарку наведені вище приклади?
Мене засмучує ваша позиція щодо Науково‑технічної ради нацпарку. Висловлювання типу «я бачив відео вашого зібрання в лапках» виглядають недостойними чиновника вашого рангу. А висловлювання «як співробітники нацпарку ви зобов’язані…» свідчить про вашу необізнаність щодо складу і ролі НТР. Науково‑технічна рада складається з незалежних експертів, які контролюють діяльність парку зовні і на громадських засадах. З 20 членів ради лише кілька (директор, заступник, головний лісничий) за сумісництвом є співробітниками парку і входять до складу НТР за службовим обов’язком. Інші члени НТР не є співробітниками парку і не отримують зарплату чи іншу матеріальну вигоду за роботу в раді. Ваші натяки на «особисте збагачення» та покровительство браконьєрству зі сторони НТР не мають підстав і можуть стати предметом судового розгляду.
Повідомляю, що рішення направити відкритий лист Президенту було одноголосно підтримано всіма членами НТР, які брали участь у засіданні, та подавляючою більшістю від загальної (спискової) кількості членів Ради. Тому ви коментуєте не просто ініціативу «купки ботаніків», а колегіальне рішення уповноваженого органу управління національним парком. Той факт, що мій підпис під цим документом стоїть першим, визначається лише тим, що моє прізвище починається на «А», а підписи наведені в алфавітному порядку. Тому я не зовсім розумію, чому ваше гнівне звернення було адресовано саме до моєї персони, а не до всієї Ради.
Ваше бажання надати рішенню НТР політичну окраску також необґрунтовано. Ви, і будь-хто інший, можете переглянути відео з засідання НТР, де однозначно озвучується позиція: нас турбує доля нацпарку і ми проти політизації питання. Текст листа Президенту був розісланий великій кількості державних структур і інформаційних агентств, включаючи УНІАН і ІНТЕРФАКС (за потреби можемо надати список розсилки). Той факт, що серед відповідавших і небайдужих до долі парку джерел домінують опозиційні, не може свідчити про нашу політичну ангажованість.
Ваше твердження, що НТР «багато на себе бере і намагається замінити собою і Президента, і Верховну раду», знову ж таки без підстав. Якщо ви уважно читали лист, то в ньому лише викладається стурбованість ситуацією і рекомендації щодо вирішення проблеми. При цьому, у якій мірі ці рекомендації будуть враховані, повністю залежить від компетенції Президента, і лише йому вирішувати, наскільки вони обґрунтовані.
Завершуючи свій лист, хочу зазначити, що, незважаючи на різницю позицій щодо організації нацпарку, я ставлюсь до вас шанобливо і сподіваюся на аналогічне ставлення з вашого боку. Ми можемо не погоджуватись один з одним, але це не виправдовує переходу на особистості. Це недостойно чиновника вашого рівня і, в кінцевому підсумку, просто не по‑чоловічому. Якщо і ви, і НТР парку дбаєте про одне й те саме — про національний парк, мені здається правильним перевести діалог у конструктивне русло і почати слухати один одного.
Заслужений працівник освіти України, номінант почесного знака Харківської облради «Слобожанська слава»
Акулов Олександр
Наводячи тут відеоцитату з виступу голови районної адміністрації, хочу пояснити, що, ймовірно, він має на увазі. Як і належить представнику влади, він говорить про проблему повноважень. Дійсно, під час режиму ЧП його повноваження надзвичайно розширюються. В звичайному режимі в нашій державі діє принцип розподілу влади. Голова адміністрації критикує Акулова (і разом з ним — інших «науковців») за те, що їхні пропозиції стосуються повноважень різних гілок влади.
Наскільки вагомий цей аргумент? Так, межі парку встановлюються Указом Президента. А на якій підставі з’являється цей Указ?
На початку ХХ століття на сусідній з нинішнім парком території з’явилася Донечська гідробіологічна станція, яка потім перетворилася на Біологічну станцію університету. Протягом десятиліть вчені університету описували цю територію, підготували відповідне обґрунтування, і в кінцевому підсумку це призвело до створення парку. Визначення території парку (яка належить до компетенції однієї гілки влади), режими його охорони (які належать до ведення іншої гілки) і режими його використання не є незалежними один від одного питаннями. Їхні рішення мають бути тісно пов’язані між собою, і завдання узгоджувати ці аспекти таким чином, щоб парк виконував свої функції — це завдання науки.
До речі, я колись був співавтором Акулова та ряду інших колег у статті, присвяченій саме оптимізації території парку (Акулов О.Ю., Атемасова Т. А., Бартенєв О. Ф., Вітер С. Г., Влащенко А. С., Зіненко О. І., Коршунов О. В., Саідахмедова Н. Б., Скоробогатов Є. В., Шабанов Д. А., Утєвський А. Ю. «До реорганізації зонування Національного природного парку «Гомільшанські ліси» // Заповідна справа в Україні. – 2006. – Т. 12, вип. 2. – С. 73‑79»). Виконання таких функцій — пряма задача наукових працівників. Розв’язуючи її, вони повинні обговорювати питання, що стосуються компетенції різних гілок влади. Різні гілки влади — не різні голови, а різні руки. А наука повинна шукати оптимальний спосіб узгодження дій цих рук.
Підкреслю, що хочу доповнити цей пост аналізом аргументів обох сторін, але вважаю, що він може представляти інтерес для читачів і в наявному вигляді.