Организация курса "Адаптогенез в биологических системах"

Загальні концептуальні положення викладання курсу «Адаптогенез у біологічних системах» можуть бути сформульовані таким чином:
1. Дослідження проблеми адаптогенезу неможливе без вивчення певних адаптацій і повинно включати такі аспекти:
- виявлення та аналіз спектра адаптацій біологічних об'єктів;
- аналіз механізмів та процесів, які забезпечують ці адаптації;
- аналіз умов та факторів, які впливають на дані механізми та процеси.
2. Адаптація проявляється на таких рівнях організації біологічних систем - молекулярному, клітинному, тканинному, органному, організменному, популяційно-видовому, екосистемному та біосферному.
3. Загальні тенденції адаптогенезу можливо виявити на підставі порівняльного аналізу, який дозволяє виявити загальні та специфічні риси адаптацій у представників різних еколого-систематичних груп.
4. В адаптогенезі біологічних систем знаходять своє відображення закономірності виникнення адаптацій, особливості їх прояву та успадкування у живих організмів у процесі еволюції.

Завдання курсу не стільки ознайомити студентів з новими даними, скільки узагальнити вже наявні розрізнені уявлення, що стосуються механізмів, закономірностей та напрямів адаптогенезу в біологічних системах. Саме теоретико-прикладний характер змісту курсу сприятиме формуванню у студентів комплексного уявлення про адаптогенез у біологічних системах на різних рівнях організації; розвитку системного мислення, творчого підходу до наукового аналізу фактів, явищ, процесів. У результаті вивчення курсу студенти вдосконалюють цілу низку навичок та вмінь, які будуть їм необхідні в подальшій професійній діяльності:
- уміння розпізнавати та грамотно з наукової точки зору описувати особливості вегетативних (соматичних) та репродуктивних структур, у яких знаходить своє відображення процес адаптогенезу;
- уміння виявляти адаптивний характер життєвих циклів та життєвих стратегій видів, проводити експертну оцінку їх адаптивних можливостей;
- уміння давати науково обґрунтоване пояснення адаптивного характеру функціонування біологічних систем на різних рівнях їх організації
- уміння планувати та проводити на сучасному науковому рівні дослідження з вивчення адаптогенезу біологічних систем, аналізувати теоретичні аспекти експериментальних даних, виявляти прикладне значення результатів цих досліджень;
- уміння у своїй професійній діяльності, пов'язаній з біологією, виявляти широкий соціальний сенс, а також системний характер усіх об'єктів, форм, явищ та процесів, залучених до цієї діяльності.
Нині все більше вчених приходять до розуміння необхідності використання у своїх дослідженнях системного підходу. Будь-який біологічний феномен може розглядатися як складна багаторівнева система, ознаки та властивості кожного рівня організації якої визначаються синергетичною сумою зв'язків та взаємодій її елементів та елементів екологічного оточення. Розвиток таких якостей мислення як системність, глибина, діалектичність, проблемність є важливим психолого-педагогічним завданням. Можливості предметного змісту саме біології (яке є за своєю суттю одночасно і системним і діалектичним) має багаті потенції для такого формування.
При формуванні системності мислення цілі викладання не повинні обмежуватися тим, що студент отримає певну конкретну інформацію з курсу, що вивчається. Вони набагато ширші та орієнтовані на віддалені результати - формування та розвиток пізнавальних та професійних мотивів, засвоєння різноманітних способів та підходів до розв'язання тієї чи іншої проблемної ситуації, удосконалення навичок теоретичного мислення, прищеплення смаку до інтелектуальної роботи тощо. Самостійне розв'язання студентом поставленої перед ним конкретної проблеми є лише засобом для досягнення цих ширших цілей. У протилежному випадку весь навчальний процес стає формальним, залишається «річчю в собі». Для успішного засвоєння загального змісту курсу «Адаптогенез у біологічних системах» і формування у студентів системності мислення організація аудиторних занять передбачає читання лекцій, проведення семінарських та практичних занять.
Лекції дають можливість проаналізувати проблеми, поставлені перед студентами для самостійного розв'язання. При цьому для студентів відкриваються їх нові грані або ці проблеми зводяться до іншої, більш загальної проблеми, стосовно якої вони вже виступають як засоби її розв'язання.
Перевага семінару, як одного з видів аудиторних занять, полягає в тому, що, по-перше, створюються умови для студентів з високим інтелектуальним потенціалом успішно його реалізувати; по-друге, менш підготовлені або менш здібні студенти можуть поглибити та розширити свої знання; по-третє, є можливість проконтролювати знання та практичні навички студентів, виявити прогалини і провести відповідне коригування. Для формування системності мислення на семінарі доцільно не просто прослуховувати доповіді студентів, а проводити бесіду, влаштовувати наукову дискусію, полеміку тощо. Бажано, щоб кожен студент мав можливість виступити з одного з питань як доповідач (або співдоповідач), а з інших як опонент. Перед останнім повинна стояти мета не тільки доповнити зміст доповіді, а критично проаналізувати його - виявити найсильніші, добре опрацьовані, доступно викладені місця і у своєму виступі ще раз зупинитися лише на найважливіших або важких для сприйняття моментах, а також усунути неточності та помилки, допущені доповідачем. На семінарі викладач, оцінюючи виступ студента на підставі таких критеріїв як змістовність, науковість, логічність, доступність, може також виявити і рівень розвитку в нього теоретичного мислення.