Екологія: біологія взаємодії. 4.18. (доповнення) Як паразити «підставляють» своїх господарів

Українська мова (найновіша версія) / Російська мова (оновлення припинено)

4.17. (доповнення) Стратегії внутрішньопопуляційної взаємодії

Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Розділ 4. Популяційна екологія

5.01. Навколишнє середовище та екологічне середовище

4.18. (доповнення) Як паразити «підставляють» своїх господарів
Життєвий цикл паразитів будується «з урахуванням» харчових уподобань і поведінки їхнього господаря. Нерідко паразити втручаються у життєдіяльність проміжного господаря, підвищуючи ймовірність його поїдання остаточним господарем. Наведемо три приклади, два з яких добре вивчені, а третій досі є предметом дискусій.
На поверхні дрібних слабопроточних водойм іноді можна побачити рибу, що плаває на поверхні з роздутим черевом. Рибалки називають таку рибу «солітерною»: у порожнині її тіла лежать клубки з білих стрічок. Це проміжна стадія (плероцеркоїд) розвитку стрічкових черв'яків (родичів бичачого сисуна) — лігули та діграми (Ligula, Digramma). Остаточна стадія цих цестод паразитує на рибоїдних птахах — чаплях, мартинах та інших. З послідом птахів яйця паразитів потрапляють у водойми. Личинка, що виходить з них, заражає першого проміжного господаря — циклопа; коли такого циклопа з'їдає риба, у ній розвиваються плероцеркоїди. Після досягнення ними зрілості вони порушують роботу плавального міхура риби, змушуючи її підніматися на поверхню. Це робить рибу легкою здобиччю остаточного господаря паразита — птаха. До речі, для людини «солітерна» риба і навіть самі плероцеркоїди цілком їстівні та не становлять жодної небезпеки.
До тієї ж групи, що й печінковий сисун, належить сисун лейкохлоридіум (Leucochloridium paradoxum). Його остаточним господарем є співочі комахоїдні птахи. З послідом птахів яйця цих паразитів потрапляють на траву, де їх поїдають рослиноїдні наземні слимаки — бурштинки. Життєвий цикл у цього паразита скорочений, і в тілі бурштинки з'являються спороцисти, які одразу ж продукують майбутніх марит. Спороциста пронизує все тіло бурштинки, і її вирости виходять у щупальця слимака. Крізь тонкі покриви щупалець добре просвічують яскраво-смугасті вирости спороцисти. Ці вирости здійснюють досить різкі рухи, то розслаблюючись, то скорочуючись завдяки своїй потужній мускулатурі. Птахи звертають увагу на таких бурштинок, приймають їхні звивисті щупальця за личинок комах і склевують їх, заражаючись паразитом.
Третій, дискусійний приклад впливу паразитів на їхніх проміжних господарів стосується токсоплазми (Toxoplasma gondii) — широко поширеного паразита котів і щурів. Це найпростіше, далекий родич малярійного плазмодія, що належить, як і він, до типу Апікомплексні. Щур є проміжним господарем токсоплазми. Щоб проміжний господар вірніше потрапив до зубів остаточного (кота), і токсоплазми могли пройти стадію статевого розмноження, вони змінюють поведінку щура. Заражений щур втрачає обережність, у нього зникає страх перед запахом кота і котячої сечі. Щур, що несе паразитів, заходить на котячу територію і стає здобиччю хижака.
Небезпеку токсоплазмозу для людини раніше пов'язували лише із зараженням під час вагітності. Якщо, погравши з симпатичною кішкою, жінка вперше заражається цим паразитом під час вагітності, той передається через плаценту плоду і може спричинити сліпоту, гідроцефалію (водянку мозку) або звапнення в мозку. Вважалося, що крім цього токсоплазмози перебігають у людини практично безсимптомно, хоча було відомо, що ними заражена значна частина населення планети (приблизно 40%). Джерелом зараження є кал котів, які їли щурів, або непрожарене м'ясо тварин, що контактували з цим калом. Втім, низка отриманих останнім часом даних вказує, що паразит може впливати на психіку не тільки щурів, а й людей. Хоча паразиту, що перебуває в мозку людини, важко домогтися того, щоб його з'їв кіт, токсоплазма може впливати на поведінку господаря, змінюючи біохімію його мозку. Наприклад, американські страхові компанії достовірно зареєстрували, що ризик розбити свій автомобіль майже в три рази вищий у носіїв токсоплазм, ніж у людей, вільних від цих паразитів. Можливо, токсоплазми певною мірою пристосовані й до використання людини. Наших предків, африканських приматів, їли хижаки родини котячих: і нинішні леви з леопардами, і вимерлі шаблезубі коти.
Через особливості клімату та культури токсоплазмоз поширений нерівномірно. Ним уражено лише близько 7% жителів Англії та Японії та 80% населення Бразилії (сприятливий для паразита клімат) і Франції (там люблять м'ясо з кров'ю). У США зараженість коливається для різних штатів від 18 до 29%. Вдалося виявити зв'язок між рівнем зараженості різних народів токсоплазмами та особливостями культури цих народів. Судячи з наявних даних, паразит посилює у людини відчуття тривоги, невпевненості, депресії та провини. Якого характеру набуде аномалія — побутового неврозу, хворобливого відчуття особистої гріховності чи просто посиленої релігійності — визначається рівнем культури та соціальним оточенням зараженої людини. Жінки від дії токсоплазм стають більш інтелектуальними та свідомими, співчутливими та схильними до моралізаторства; вони заводять більше подруг, роблять багато покупок. Для чоловіків же характерна тенденція до послаблення інтелекту, догматичності, емоційної мінливості, ревнощів. При цьому представникам обох статей стає важче зосередитися на вирішенні якогось завдання. Оцінюючи наведені дані, не слід забувати, що, крім паразитів, процеси в психіці сучасної людини зрушують і безліч інших факторів (наприклад, дія алкоголю, нікотину, кофеїну, штучного освітлення, надмірної щільності населення тощо).

4.17. (доповнення) Стратегії внутрішньопопуляційної взаємодії

Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Розділ 4. Популяційна екологія

5.01. Навколишнє середовище та екологічне середовище