Розрада у важкі часи, або про наближення до ідеалу

Час зараз дуже напружений. Регіональна війна палає на повну, ось-ось може початися повномасштабна, якщо не світова. Моєму молодшому синові пішов п’ятий місяць; коли він ще лише мав був з’явитися на світ, ми напружено чекали нападу Росії на Україну. Чекаємо і зараз...
У мене — море роботи. Я взяв на себе зобов’язання подати підручник на міністерський конкурс і докторську дисертацію в раду. Намагаюся працювати, але занепокоєння заважає. Тут я спробую трохи відвести душу.
Тут — різні виконання і трансформації великого музичного тексту: концерту Вівальді RV 565 і його транскрипції, зробленої Бахом, BWV 596. Іноді мені здається, що все, що потрібно, в цій музиці вже є, а чого немає — то вже і зайве....
На щастя, зараз на YouTube лежить маса відео- і аудіозаписів справжньої музики. Я лажу по цих записах, шукаю те, що мені подобається, намагаюся визначити оптимальне виконання. Тут я зберу те, що дозволяє краще зрозуміти один з найулюбленіших моїх концертів. Щоб слухачеві не треба було йти з цієї сторінки, викладу завантажене відео на ній. Посилання на сторінки-джерела додаються. На жаль, як я зрозумів, ця сторінка перевантажена: не ображайтеся, якщо програвачу потрібно скількись секунд, щоб почати працювати... 
Отже, вихідний текст. Антоніо Вівальді, концерт ре мінор для двох скрипок, віолончелі і струнних. Це передостанній, одинадцятий номер з "L'estro Armonico", "Гармонійного натхнення" — абсолютно неймовірного циклу з 12 концертів, опублікованих три з лишком століття тому, в 1711 році. У логіці опублікованих творів Op. 3, № 11. Відповідно до каталогу Ріома (найбільш авторитетним тематичним каталогом робіт Вівальді, який опублікував у 1974 році Петер Ріом) — RV 565.
Щоб зрозуміти структуру твору, цікаво прослухати його, стежачи за голосами і партитурою. Це можна зробити на цьому записі.
Скрипалі — Willi Boskowsky і Jan Tomasow.  Якщо я правильно розумію, це і є вихідний текст Вівальді в його мінімалістському варіанті (джерело). 
Ширший склад виконує його ось на цьому записі Словенського оркестру. Функції диригента, як колись, виконує тут один з виконавців (джерело).
А тут цей концерт грає камерний оркестр Франца Ліста. Звучить набагато потужніше і енергійніше (джерело).
І, нарешті, останній запис концерту Вівальді, який я сюди скопіюю. Оркестр бароко Європейського Союзу (джерело). Грають у високому темпі, з додатковим мелодичним малюнком. На мою думку – чудово, і відповідає духу Вівальді, наскільки я його розумію!
В останньому записі на скрипці солює Енріко Онофрі, керівник і диригент оркестру. Знаєте, чию роль він у даному випадку виконує? Вівальді! Новаторство Вівальді в історії музики полягало (крім багато чого іншого) в тому, що він приніс у класичну форму concerto grosso, що йде від Арканджело Кореллі, роль соліста. У безлічі випадків саме Вівальді солював на скрипці під час виконання своїх концертів. До речі, наскільки можна довіряти класичним портретам, Онофрі на нього схожий... 
Цілий ряд творів Йоганна Себастьяна Баха (у тому числі – належних до числа найкращих його творів) є транскрипціями музики інших авторів. Його концерт для органа ре мінор, BWV 596, є сумлінним перекладенням концерту Вівальді. Це, звичайно, не механічне переписування. Це переосмислення – дбайливе і шанобливе по відношенню до тексту Вівальді. Тут знову можна простежити за партитурою (джерело).
З виконань баховського концерту, в якому можна стежити за роботою рук і ніг виконавця, я вибрав це (джерело). Виконавець – Massimo Gabba. Зверніть увагу, що баховський концерт часто (і в цьому випадку теж) виконують без другої частини. 
Природно, такий величний музичний текст неодноразово транскрибували і для фортепіано. Ось варіант, що виконується в чотири руки. Грає дует Новосибірської філармонії: Геннадій Пістін і Дмитро Карпов (джерело). Якщо вам здається, що виконавці смішно гримасують, врахуйте: це напевно допомагає їм працювати в одному темпі і одному стилі. Широко розмахуючись і підстрибуючи, вони синхронізують гру так, що два акорди зливаються в один. Зате виконання для чотирьох рук звучить багатше, ніж звичайні "дворукі" транскрипції.
Третя частина цього концерту – повільний і ліричний танець, сициліана. Її часто виконують окремо (на безлічі різних інструментів, між іншим). Варіанти виконання на флейті або на акордеонах мене не дуже гріють, а ось чудове виконання Аркадія Володося я викладу (джерело). Когось може напружити його міміка… Мені вона здається цілком відповідною тому, що він виконує. Зате можна зрозуміти, як він майстерно інтонує кожну фразу. Це варто того, щоб послухати!
Ось повне виконання всього концерту Олександром Гіндіним (джерело). Це вже, на мій погляд, дуже близько до ідеалу. Це баховський концерт у транскрипції Вільяма Девіда Мйордока (William David Murdoch; 1888–1942), австралійського піаніста.
І, нарешті, та трактовка, яку я слухаю найчастіше. На жаль, у мене лише аудіозапис, причому я навіть не знаю, хто виконавець. Це теж транскрипція Мйордока. У мене є мрія (з категорії нездійсненних) дожити до такого часу і до такого життя, коли я у вільний час зможу її розучити і грати прохолодними вечорами.
Ось цей запис.
1. Largo
2. Fuga
3. Largo
4. Allegro non troppo
У цьому виконанні початок першої частини різко загальмований, його навіть не одразу можна впізнати. Але коли до голосу, що відміряє важкий скорботний ритм, на восьмій секунді додається другий, у мене просто перехоплює дух. Друга частина готує до четвертої... Третя, сициліана, облямована сумним і низьким вступом і завершенням, але зате в її середній частині – ніжність, розуміння і прийняття. Там, де ближче до кінця середньої частини  (на аудіозаписі III частини – з хронометражу 1:58) кілька разів повторюється основна фраза, піаніст може міняти відображену в музиці філософію, просто міняючи інтонування і виділяючи ту або іншу ноту. І по тому, як виконуються такого роду місця, мені ближче виконавець на аудіозаписі, а не Гіндін. 
Начебто, підстав для надії немає. Але до кінця четвертої частини виривається голос, завдяки якому стає ясно, що все має сенс, і що цей сенс не схильний до руйнування. Це – розрада... Якщо ви прослухали суттєву частину того, що я виклав на цій сторінці, ви, я сподіваюся, зрозумієте, чому мені здається, що в цьому, фінальному фрагменті закладена якась блага звістка. Вона явно входила в задум і самого Вівальді. Ось заради цього я і викладав цю сторінку.