Свобода или демократия?

Уже багато років сперечаюся я з одним своїм колегою. З часом суперечка виповзла за межі нашої організації. Ось, отримав днями здивованого листа від своєї знайомої. Читаючи інтерв'ю з палеонтологом Олександром Марковим на одному російському сайті, вона зустріла в коментарях моє прізвище, хоч я і ніяк не згаданий у тексті. Це мій колега знайшов місце, де повідомити, що я не демократ… Марков теж не демократ: він співчутливо згадав Платона. Після того як Сократа цілком демократично змусили випити цикуту, його учень Платон став ставитися до демократії погано і за це потрапив у число ворогів відкритого суспільства (за версією Карла Поппера та мого колеги). А в чому винен я? Я написав, що в демократичній процедурі слід було б враховувати тільки самостійні думки, а не результати масового промивання мізків.

У ЖЖ мого колеги - ті самі звинувачення проти мене. Одне з його занять з методології науки проходить так: студент зачитує вголос мою колонку з «КТ»¹, а викладач пояснює, чому я - не демократ.

Навіщо я витягую на поверхню приватну суперечку? Вона відображає більш загальні причини. Колезі потрібно довести, що він - Демократ, щоб заборонити іншим висловлювати погляди, з якими він не згоден. Ми з ним - прихильники різних шкіл у теорії еволюції та систематиці. Мій колега переконаний у правоті кладистики, вельми популярної в західній науці. Я - прихильник еволюційної філогенетики та систематики. Він вимагає заборони на згадування поглядів, які не підтримуються більшістю західних учених. Я вважаю правильним викладати студентам обидва підходи. Іноді його завзяття просто анекдотичне. Знаєте, чим гарна, з точки зору цього колеги, кладистика? Вона «об'єктивна», оскільки результат дослідження отримує не людина, а комп'ютерна програма. Що, нібито, урівнює молодих дослідників та наукові авторитети. На цій підставі він намагався заборонити нашій молодій співробітниці згадувати імена критиків кладистики (навіть у тих галузях науки, де заслуги цих учених безперечні) - мовляв, вони не демократи.

Тож чому ми з колегою сперечаємося не про еволюцію із систематикою, а про демократію? Для мене важливіша свобода усвідомленого вибору, а для мого опонента - відображення волі більшості.

А інші стикалися із суперечностями свободи та демократії? Ще й як! Ідеологи лібералізму - Джон Локк, Бенджамін Франклін, Томас Джефферсон - не були демократами! Перша редакція американської конституції була ліберальною, а не демократичною і захищала свободи громадян від волі народних мас. Цьому служили і непрямі вибори (виборці голосували за виборників, які й обирали посадових осіб), і майновий ценз для виборців. У міру розвитку «ліберальної демократії² Америка стала демократичнішою, але й зараз за президента США голосують виборники, і неповнолітнім (чию цінність як особистостей ніхто не заперечує) виборчі права ніхто не надає.

А ось голос з іншого табору. «Залишилася не розбитою тільки одна ідеологія, ворожа теоретично ліберальним радикалам, - демократія, що стверджує (у нормальному випадку) перевагу народного над особистим» (О. Дугін)³. Прочитав - і особливо гостро усвідомив себе лібералом. Так, для мене моя свобода важливіша за «народні» цінності. Так, я розумію всю складність узгодження свобод однієї людини зі свободами інших. Але в одній, особливо важливій для мене сфері приватні свободи окремих людей поєднуються цілком гармонійно. Я говорю про академічні свободи⁴. У навчальних та наукових організаціях допустимо ставити будь-які питання та прагнути до істини будь-яким способом; обрана та висловлена дослідником точка зору не може бути підставою для обмеження його діяльності.

На жаль, академічні свободи необхідно захищати від зазіхань. І я говорю не тільки про перекоси, відомі нам з історії радянської науки, - лисенківські чистки, боротьбу з кібернетикою та «низькопоклонством перед іноземщиною». Зараз актуальний захист академічних свобод від демократичних перекосів - на кшталт заборон на «неполіткоректні» дослідження у США або наїздів на теорію еволюції «наукових креаціоністів», що апелюють до профанів.

Як розв'язати проблему зростання в сучасній демократії «ваги» систем промивання мізків? Не знаю. Можливі рішення (надання права голосу тільки тим, хто працює в суспільно корисній сфері; освітній або кваліфікаційний ценз; непрямі вибори…) страждають безліччю недоліків, а шляхи їх упровадження залишаються туманними. Але відсутність готового рішення не знімає саму проблему.

А насправді ж вільним бути страшно. Простіше услід за більшістю вибрати істинну ідеологію, справжнього лідера, і позбутися сумнівів у власній правоті!:

…Залежати від царя, залежати від народу -
Чи не однаково нам? Бог з ними. Нікому
Звіту не давати, лише собі самому
Служити й догоджати, для влади, для лівреї
Не гнути ні сумління, ні помислів, ні шиї…

О. С. Пушкін