Екологія: біологія взаємодії. 6.13. Військова небезпека
Як ми встановили, глобальне людство стоїть перед серйозним викликом, що загрожує самому його існуванню. Якби зусилля, які докладають люди, були пропорційні цій небезпеці, зміна характеру відносин нашого виду із середовищем стала б головним завданням кожного уряду й кожної людини. Але, попри свою глобальність, людство розділене на частини, кожна з яких переслідує насамперед свої вузькоегоїстичні інтереси.
Українська мова (найновіша версія) / Українська мова (оновлення припинено)
6.12. Смог
Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Розділ 6. Екологія людини та охорона природи
6.14. Концепція сталого розвитку
6.13. Військова небезпека
Як ми встановили, глобальне людство стоїть перед серйозним викликом, що загрожує самому його існуванню. Якби зусилля, які докладають люди, були пропорційні цій небезпеці, зміна характеру відносин нашого виду із середовищем стала б головним завданням кожного уряду й кожної людини. Але, попри свою глобальність, людство розділене на частини, кожна з яких переслідує насамперед свої вузькоегоїстичні інтереси. «Розвинені» країни прагнуть зберегти контроль над основними багатствами планети й не допустити його перерозподілу. «Країни, що розвиваються», прагнуть змінити геополітичну нерівність, що склалася. Різноманітні терористичні угруповання готові жертвувати людськими життями задля руйнування усталеного стану речей. У результаті цього прямі витрати на військові цілі у світі суттєво перевищують витрати на охорону здоров'я та освіту. Непрямі витрати на оборону значно вищі. Військово-промислові комплекси розвинених країн є наймогутнішими економічними групами з власними політичними інтересами. Військові об'єкти становлять особливу небезпеку з погляду катастроф — як диверсійного походження, так і «випадкових» та екологічно зумовлених. Військова діяльність проходить під завісою таємності, що ускладнює контроль і створює умови для зловживань.
Ядерні вибухи (приблизно близько трьох тисяч) різко збільшили радіаційне забруднення середовища. Вибухи у верхніх шарах атмосфери, проведені СРСР у 60-ті роки, суттєво змінили будову магнітосфери та радіаційних поясів Землі.
Розроблені й розробляються нові види екологічної зброї, наприклад технології, що викликають землетруси й виверження вулканів, тайфуни та інші катастрофічні зміни погоди, створення штучних озонових дір над територією супротивника. Продовжується вдосконалення хімічної й бактеріологічної зброї, способів впливу на психіку.
Підготовка до війни завдає величезної шкоди середовищу, але ведення бойових дій ще небезпечніше. Змінюється характер жертв. У І Світовій війні мирне населення становило серед жертв 5%, у ІІ — близько 50%, нині — до 95%.
Вперше масовано екологічну зброю було застосовано США у В'єтнамі (1964–1975 рр.). У цій війні було розсіяно близько 100 тис. тонн отрутохімікатів, що знищують рослинність. 325 га тропічних лісів (2% усієї території В'єтнаму) зрізано бульдозерами вагою 33 т. Ці бульдозери дотепно назвали «римськими плугами» — на згадку про одне з перших застосувань екологічної зброї в історії. Захопивши Карфаген, Рим переорював поля переможеного противника, попередньо засипавши їх морською сіллю.
Відступаючи в 1991 р. з Кувейту, Ірак зруйнував і підпалив близько 700 нафтових свердловин, у результаті чого у фонтанах полум'я висотою понад 100 м згорало близько 1 млн. т нафти на добу. Пожежі були загашені лише через півроку. Величезні території виводяться з використання у зв'язку з мінуванням (міна-малютка коштує 3 долари США, а її знешкодження — 300–1000 доларів; у Кувейті Ірак розмістив не менше 7 млн. мін).
Специфіка бойових дій полягає в тому, що нерідко в ході їх проведення знищуються ті ресурси, задля заволодіння якими вони й розпочиналися.
Створення ядерної, а потім і термоядерної зброї стало одним із тріумфальних досягнень людського розуму, що поставили під загрозу саме існування людства. Твердження про те, що ядерна війна спричинить «ядерну зиму», було висловлено в 1983 році й стало одним із важливих результатів комп'ютерного моделювання клімату. Моделі, з якими в СРСР працював колектив за участю М.М. Моїсеєва, а в США — група К. Сагана, було побудовано за різними принципами. Проте в обох цих моделях ядерний конфлікт із виникненням пожеж у великих містах мав призводити до утворення у верхніх шарах атмосфери димового шару. Протягом короткого часу такий шар мав поширитися на всю планету. Порушення нормальної циркуляції атмосфери, згідно з цими моделями, мало призводити до того, що такий димовий шар зберігався б протягом кількох років. За цей час поверхню практично всієї планети мав скувати найсильніший мороз, який призвів би до руйнування всієї біосфери.
Сценарій «ядерної зими» отримав широку огласку і став однією з причин, що змінили ставлення людства до накопичення ядерних арсеналів. Припинення холодної війни і навіть розпад СРСР — події, певним чином пов'язані з результатами описаного моделювання.
За минулий час не досягнуто суттєвого прогресу в моделюванні кліматичних наслідків ядерної війни. Імовірно, «ядерна зима» можлива, але який конфлікт може її запустити, досі незрозуміло. Припущення М.М. Моїсеєва та К. Сагана, що вона може бути наслідком локального ядерного конфлікту на території великого міста, досі не спростоване й не підтверджене. Противники сценарію «ядерної зими» стверджують, що, оскільки близько 3 000 ядерних вибухів, здійснених людством, не запустили описаного ефекту, його можна не боятися. Це заперечення не видається достатньо обґрунтованим. За винятком американських бомбардувань Хіросіми та Нагасакі, ядерну зброю не застосовували (поки що не застосовували…) у бойових діях. Однак очевидно, що кліматичні зміни запускаються не сумою бойових зарядів, підірваних у різний час і в різних точках планети, а певним осередком конфлікту, в якому в атмосферу підніметься кількість диму, що перевищить певний поріг. Викид диму й пилу в атмосферу пов'язаний при цьому не лише з вибухами самих атомних бомб, а з викликаним ними ефектом «вогняного смерчу».
Найстрашніші приклади вогняних смерчів, відомі людству, були пов'язані з бомбардуванням англійською та американською авіацією Гамбурга 27 липня 1943 року, а також Дрездена 13 і 14 лютого 1945 року. Пожежі від окремих будівель зливалися при цьому в єдині стовпи вогню. Стрімкий підйом гарячого повітря (дим під час цих бомбардувань піднімався на 8–12 кілометрів!) викликав потужний приток навколишнього повітря, що сприяло інтенсивному горінню. Очевидці описували, що потужний вітер підхоплював людей, які металися палаючим містом, і підіймав їх угору, у полум'я.
Перша атомна бомба, підірвана над Хіросімою 6 серпня 1945 року, спричинила вогняний смерч, а друга, скинута через 3 дні на Нагасакі, не призвела до таких наслідків, хоча й була потужнішою. Це пояснювалося тим, що Нагасакі розташований на сильно пересіченій місцевості і частина міста була затінена від ядерного спалаху.
Якого збочення мав досягти людський розум, щоб для «захисту мирного населення» створити зброю, застосування якої може спричинити загибель усього людства!
Додаткові матеріали:
Навчальна модель: Наслідки локального ядерного конфлікту («ядерна зима»)
6.12. Смог
Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Розділ 6. Екологія людини та охорона природи
6.14. Концепція сталого розвитку