Житомир-2015. Всеукраинская олимпиада по биологии

Не можна увійти в одну річку двічі, але можна ще раз увійти в річку, яка вже встигла змінитися. Два роки тому я брав участь у роботі журі біологічної олімпіади в Житомирі. Ось фотозвіт. Минулий рік я пропустив, а цього — приїхав до Житомира заново. Щось залишилося колишнім, щось досягло свого остаточного розвитку, щось змінилося.

Коридори природничого факультету, наприклад, залишилися колишніми

Керівники: декан, ректор, голова журі

Відкриття — завжди певний офіціоз. Урочистих слів був мінімум. Виступали студенти й співробітники університету. Дуже непогано виступали. У програмі був навіть єврейський фрейлехс (танцювальна мелодія, прикладом якої є "7-40")

Одразу після відкриття — теоретичний тур (із двох частин). Узагалі, практично вся олімпіада побудована на тестах. Звірячих

Працювали по-різному...

Члени журі й супровідники команд стежили за порядком

Майбутній переможець...

У всьому Житомирі, і в навчальних аудиторіях у тому числі, було холодно

Студенти, що написали тести, потихеньку розходилися. Через якийсь час "контролерів" (членів журі разом із супровідниками) і студентів стало порівну...

...ну а під кінець чисельна перевага виявилася в "контролерів"

Узагалі, звичайно, треба зазначити, що організація роботи (а також побуту й відпочинку) іногородніх членів журі була неймовірною. Нас вели й підтримували на кожному кроці. Нижче — той стіл, який чекав на нас на сніданок. Кожного чекають таблички з індивідуальним, попередньо замовленим меню. Ми за цю їжу (на мій подив) не платили нічого.

Знаєте, яка зворотна сторона такої турботи? Від приїжджих членів журі не залежало, насправді, нічого...

Практичний тур. Я допомагав проводити заняття, яке, по суті, складалося з обширного тестового завдання, присвяченого черепномозковим нервам, нервовим сплетенням etc. Це завдання виявилося для студентів найскладнішим. На жаль, навіть 12 пар черепномозкових нервів не пам'ятає практично ніхто. Мало того, що не пам'ятають: вигадують що завгодно. Значна частина учасників припускала, що якась частина черепномозкових нервів виходить через великий потиличний отвір. Звичайно найяскравіше відкриття — "мовно-письмовий нерв", знайдений одним з учасників

"Офіційний фотограф" заходу

Думають...

...або вже розслабилися

Цей кабінет, як і багато інших, ретельно оформлений. Ось бінокуляр у ставку...

...ось скорпіони з павуками в гіацинтах...

...а ось моє "селфі" на морському дні

Коробки з колекціями уніфіковані за оформленням, але дуже різні за змістом

Іноді немає латини. Іноді немає самих комах. Не знаю, що гірше. Утім, це — локальний недолік

Багато хто зі студентів працював, як автомати. Ось. Дівчина здала роботу й чекає команди переходити в наступну аудиторію

У короткій перерві можна почати перевірку результатів

Наступна група

Пам'ятаєте в "Матриці" цифрові роз'єми на потилицях? Це поліпшена, сучасніша модель, привезена з Харкова

Я вийшов подивитися, що коїться в інших кімнатах. Для цього знадобився супровід голови журі; інакше охорона (на кшталт цих довгоногих дівчат) не дозволила б мені заходити в кімнати

Тут займаються ботанікою

Член журі на бойовому посту

А тут — фізіологією рослин

Знання з цитології перевірялися в комп'ютерному класі. Фактично — теж тестування

...і знову анатомія нервової системи

Скоро кінець. Після цього — третій, останній тур. Комп'ютерне тестування...

Після того, як члени журі виставили оцінки за зашифровані роботи, їх повели на концерт. Розшифровка робіт і складання списків — завдання організаторів. Після цього членам журі, які працювали з шифрами, залишиться лише розписатися на відомостях, де з'являються вже не шифри, а прізвища.

А концерт справді був непоганий! Він був присвячений 110-річчю Житомирського музичного училища. На фото нижче директор училища диригує оркестром народних інструментів

Тут офіційних промов було багато. Крім керівництва різних рівнів віянням часу стала поява архієпископа й військових. Природно, архієпископ постарався встановити однозначний зв'язок між любов'ю до музики й релігійністю. Зате найцікавішим з привітань був виступ ляльковода з лялькового театру. Принаймні, його маніпуляції були цілком прозорими

Тут я попався в пастку. Після якоїсь кількості виступів я зрозумів, що виконуються в основному композиції більш-менш сучасних авторів з українськими й російськими прізвищами. Я готовий їх слухати з ввічливим виразом обличчя, але душу вони мені не чіпляють. Коли оголошували цей номер, я якось прослухав ключові слова, запам'ятавши тільки якісь "наші" прізвища. Ну, значить треба чекати чергових експериментів...

Починають грати. Як добре! Як стримано! Я навіть лякаюся. Якщо це хтось із сучасних, то зараз цей ряд із повторів однієї й тієї ж красиво трансформованої фрази якось зіпсують (ну, з точки зору людини, естетичний ідеал якої належить епосі бароко). Уявіть собі: цього не сталося! Усе було вибудувано гармонійно, стильно й воістину бездоганно

Мені стало так цікаво, що я попросив у сусідки програму. А-а-а-а... Усе стало зрозуміло. Я прослухав. Усе просто: це Перселл, Генрі Перселл. Ну так, Англія, кінець XVII століття. Уже після Люллі, одночасно з Кореллі і ще до Вівальді (і, тим більше, до Баха й Генделя). Соромно, що я не знав цю річ. Повернувшись додому, пошукав. Здається, це було ось це рондо із сюїти "Абделазар". Природно, я дав посилання на запис інших виконавців, який знайшов у мережі, але й оркестр Житомирського училища зіграв більш ніж пристойно. "Людина бароко" у мені була повністю задоволена.

Виступали зіркові випускники училища. Наприклад, на фото нижче — генделівський Ксеркс, що співає мало не фальцетом

Усе відбувалося в невеликій, але надзвичайно стильній будівлі філармонії

І, звичайно, наявність такого училища й такої філармонії — важлива частина культурного середовища.

Я б сказав, що рівень солістів був досить скромний, але рівень оркестрової культури — на серйозній висоті. Для характеристики наведу ще шматочок. Студентка грає фінал Другого концерту Сен-Санса. Краса!

Але все добре бути не може. І одразу після Сен-Санса — ігрища представників лялькового театру, стилістика яких добре зрозуміла з фотографії (зверніть увагу: я зміг обійтися без вживання слова "вульгарність"!)

Дуже пристойний духовий оркестр...

Я тут критиканствував, але загальне враження — по-справжньому хороше. Усе вибудувати на одному рівні не вийшло, але те, що в Житомирі жива музична культура — очевидно

Ну, а це — останній день. Музей старожитностей

Це не що-небудь, а друшляк!

Два різних типи колисок. Щось став я чадолюбний: одразу на душі потепліло, як уявив, як у них заколисували крикливих дітей

Ну, і підбиття підсумків. Це наша Аня Федорова цілується з ректором-філософом

Аня виявилася першою "під рискою", тобто без призового місця. Отримала грамоту за один з турів. Міша Шлахтер посів III місце. Географія переможців непогано відповідала складу приїжджих членів журі (головний переможець — з медінституту Богомольця, представниця Житомира — на другому місці). Утім, з урахуванням того, про що я писав, це, звичайно, не було результатом зусиль членів журі, що представляли іногородні команди.

Добре, що вивели на сцену всіх нагороджених. Статус переможців отримали не всі (є обмеження за кількістю переможців, що задаються міністерством), але розумних студентів тут по-справжньому чимало.

Ну і, нарешті, спільне фото (з деякими втратами; наприклад, Шлахтер уже поїхав на конференцію в Чернівці; як і в минулу мою поїздку, харківський переможець, що посів третє місце, їде, не дочекавшись закриття)

Після такого заходу хочеться осмислити, чому і як він був проведений так, а не інакше. Найменше мені хотілося б, щоб у тому, що я зараз напишу, побачили критику організаторів. У рамках наявних правил гри (наскільки про це можна здогадатися), організатори вибрали найкращий з можливих компромісів. Але ті правила гри й ті рамки, у яких була організована олімпіада, теж можуть бути змінені.

Олімпіада проводиться на замовлення міністерства. Яка її мета? Напевно, явно не сформульована. Спроба підстьобнути конкуренцію, заохотити кращих. Прийнято, що один виш проводить олімпіаду три роки, а потім передає іншому. Ось, Житомир відіграв свої три роки і, як здається, досяг досконалості. Хто буде наступним — ще не вирішено. Ми жартували, що олімпіаду проведено так добре, що треба ще на три роки повісити її на шию тих самих організаторів. Звичайно, це несерйозно: якщо підхід "хто везе — того й поганяють" стає провідним принципом, пропадає сенс тягнути свою лямку.

Ну ось, організує олімпіаду міністерство. Не дає воно на це ні копійки. Те, що за олімпіадою стоять великі організаційні витрати — проблеми вишу, який її проводить (члени журі, по правді кажучи, могли їсти й за свій рахунок, але тільки цим витрати не обмежуються). Це — велика робота зі складання й перевірки завдань; по-хорошому, при чесній грі, за таку роботу треба було б давати погодинку. Не дають. Значить, ці проблеми організатори з кожного вишу вирішують якось так — і нехай скажуть спасибі, що їх не перевіряють і не карають!

А заради чого вишу проводити такий захід? Престиж? Тут треба всерйоз рахувати, у що він обходиться, і багато що залежить від того, як виступить виш. Уявіть собі: факультет проводить олімпіаду, дістав начальство проханнями про допомогу, а потім виявилося, що виступив погано. Скандал! Альтернатива: а потім виявилося, що "свої" (як мінімум, ті, хто знав місцеві можливості й специфіку інтересів) позабирали призові місця. Теж скандал! Ну так, є приїждже журі... Добре уявляю (не тільки гіпотетично) ситуацію, коли журі — це команда лобістів, кожен з яких тягне у свій бік. Учасники олімпіади, які бачать, що вони опинилися не в рівних умовах, роз'їжджаються незадоволені. Який там престиж: купа зусиль, а врешті-решт — шкода для репутації...

Саме тому я вважаю, що в Житомирі вибрали оптимальний компроміс (хоч і невтішний для приїжджих членів журі). Від мене й моїх колег залежало вкрай мало: так, представницькі й декоративні функції виконували... Я не згоден з гіпертрофією ролі тестів. Звичайно, тести, які перевіряють креативне мислення, існують, але сподіватися, що їх зроблять для олімпіади, не доводиться. Разом, більша частина олімпіади — це перевірка запам'ятовування студентами величезного масиву фактів.

А як треба проводити олімпіаду? Точно не знаю. Наприклад, сподіватися, що міністерство не тільки видасть наказ, але й виділить кошторис на оргвитрати й погодинку, не доводиться. Воно (досить обґрунтовано, хоча, часом, і незграбно) намагається перекласти відповідальність на університети. Якийсь університет захоче проводити олімпіаду сам? Для чого? Як цілі університету відобразяться на самому процесі?

А в чиїх інтересах може бути проведення олімпіади? Асоціації профільних факультетів? Асоціації роботодавців? Громадської організації? Благодійного фонду?

Коли буде зрозумілий замовник олімпіади, тільки тоді можна буде усвідомити її мету і, відповідно до мети, можуть бути явно й прозоро сформульовані її завдання. З них повинно випливати прозоре (і повне, без будь-яких зворотів "нехай самі якось викрутяться...") фінансування. Звідси стає зрозумілою процедура. Так можна прийти й до прозорих результатів...

Я мрію про олімпіаду, на сайті якої одразу видно: яке завдання дав кожен член журі, і як він вважає правильним це завдання виконувати. Як упорався з ним кожен учасник і як його роботу було оцінено. Як склалися оцінки і що вийшло на виході...

Доживемо ми до цього? Не знаю...

А Житомиру й організаторам олімпіади — велике спасибі!