Екологія: біологія взаємодії. 5.12. Склад сонячного випромінювання
Температура зовнішньої поверхні Сонця становить близько 6000 К, і максимум випромінювання Сонця припадає на видиму область спектра, з довжиною хвилі близько 550 нм. Земля значно холодніша, і температура її поверхні становить лише близько 300 К. Природно, Земля випромінює значно менше енергії, ніж Сонце.
Українська мова (найновіша версія) / Російська мова (оновлення припинено)
5.11. Особливості організмів, пов'язані з їхніми розмірами
Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Глава 5. Аутекологія та основи середовищезнавства
5.13. Біологічні ефекти електромагнітного випромінювання
5.12. Склад сонячного випромінювання
Будь-яке тіло, температура якого відрізняється від абсолютного нуля, випускає електромагнітне випромінювання (ЕМВ). Чим вища температура цього тіла, тим більше енергії воно випромінює. Крім того, зі збільшенням температури зменшується довжина хвилі, на якій випромінюється основна кількість енергії. Так, температура зовнішньої поверхні Сонця становить близько 6000 К (кельвінів, градусів від абсолютного нуля), і максимум випромінювання Сонця припадає на видиму область спектра, з довжиною хвилі близько 550 нм. Світність Сонця (сумарно за всіма довжинами хвиль) становить 3,8×10²⁶ Вт.
Земля значно холодніша, і температура її поверхні становить лише близько 300 К. Природно, Земля випромінює значно менше енергії, ніж Сонце, і її максимум припадає на довжину хвилі 10 000 нм, що відповідає далекому інфрачервоному випромінюванню.
За межами Землі кожен квадратний сантиметр перпендикулярної до сонячних променів поверхні отримує близько 2 калорій за хвилину (точніше — 1,93 кал/см² за хв). Ця величина називається сонячною сталою. Інакше її можна виразити як 1400 Дж на 1 м², а щільність потоку енергії сонячного випромінювання становить 1,4 кВт/м². 40% енергії відбивається в космос, 15% поглинається атмосферою. Зрештою, надходження енергії від Сонця компенсується тепловим випромінюванням Землі.
У цілому спектр електромагнітного випромінювання складається з таких частин (рис. 5.12.1):
< 150 нм — іонізуюче випромінювання, рентгенівське і гамма-випромінювання;
150–400 нм — ультрафіолетове випромінювання (УФ);
400–800 нм — видиме світло;
800–1000 нм — інфрачервоне випромінювання (ІЧ);
> 1000 нм — далеке інфрачервоне випромінювання, після нього наднисокочастотне (НВЧ) і радіодіапазон (аж до 100 м).
Рис. 5.12.1. Спектр частот електромагнітних коливань
5.11. Особливості організмів, пов'язані з їхніми розмірами
Д. Шабанов, М. Кравченко. Екологія: біологія взаємодії
Глава 5. Аутекологія та основи середовищезнавства
5.13. Біологічні ефекти електромагнітного випромінювання