Екологія: біологія взаємодії. I-10. (доповнення) Істоти Денієла Деннета: моделювання як головна функція психіки

Д. Шабанов, М. Кравченко Екологія: біологія взаємодії
БІОСИСТЕМИ. БІОСФЕРА I розділ. Екологія та біосистеми, які вона вивчає II розділ. Біосферологія ЕКОСИСТЕМИ. ПОПУЛЯЦІЇ II розділ. Біогеоценологія та біоценологія IV розділ. Популяційна екологія ОРГАНІЗМИ У ДОВКІЛЛІ V розділ. Аутекологія та основи середовищезнавства ЛЮДСТВО ТА ЙОГО ДОЛЯ VI розділ. Екологія людини та збереження біосфери R-МОДЕЛЮВАННЯ  VII розділ (додатковий). Імітаційне моделювання на мові R в курсі екології Додатки: Програма. Питання. Література. Персоналії. Глосарій. Команди R.
← I-09. Моделювання як пізнання — і біосистем, і усього іншого	I-10. (доповнення) Істоти Денієла Деннета: моделювання як головна функція психіки		I-11. (доповнення) Науковий метод →

 

I-10. (доповнення) Істоти Денієла Деннета: моделювання як головна функція психіки

Розглянемо цікавий приклад класифікації тварин за особливостями механізмів, що забезпечують їхню поведінку. Ця класифікація запропонована американським еволюціоністом та філософом Денієлом Деннетом (1942–2024).

Головна проблема, яку розглядає Деннет, полягає у порівнянні механізмів, що забезпечують адаптивну (тобто таку, яка відповідає середовищу) поведінку тварин (і інших організмів). Деннет виділяє чотири рівні вдосконалення механізмів, що забезпечують поведінку. Ці рівні названі на честь чотирьох видатних вчених, роботи яких дозволили зрозуміти відповідні механізми.

Почнемо за порядком. До першого за Деннетом рівня належать дарвінові істоти, що названі, як ви розумієте, на честь Чарльза Дарвіна (1809–1882), головного автора концепції природного добору (рис. I-10.1). 

Рис. I-10.1. Дарвінові істоти за Деннетом: пояснення у тексті

Пояснимо наведено схему. На рис. I-10.1.A ви бачите, як з важкопередбачуваним середовищем (важкопередбачуваність середовища показана його дивною формою) стикаються п'ять істот з різною поведінкою (різниця у поведінці показана через різну форму випнених частин фігурок, що позначають ці істоти). На рис. I-10.1.B схематично показано, що лише четверта істота демонструвала поведінку, яка відповідала запиту середовища (випинання, що позначає поведінку, співпало за формою з певною особливістю середовища). Наслідок ми бачимо на рис. I-10.1.C: вижила та залишила потомство лише успішна істота. Усі істоти наступного покоління — її потомки. Тепер, завдяки добору, вони відразу демонструють готовність до тієї поведінки, яка виявилася адаптивною.

Як можна зрозуміти, механізм еволюції поведінки дарвінових істот принципово не відрізняється від механізму еволюції усіх інших ознак: від морфології до фізіології.

Наступний крок — скіннерові істоти, що названі так на честь Берреса Фредерика Скиннера (1904–1990), американського  псіхолога-біхевіориста, автора концепції оперантного обумовлення (рис. I-10.2).

 

Рис. I-10.2. Скіннерова істота за Деннетом: пояснення у тексті

На рис. I-10.2.A можна побачити, що до взаємодії з важкопередбачуваним середовищем приготувалася одна-єдина істота, яка може реалізувати різні форми поведінки (ці форми поведінки показані виростами тієї самої фігури). На рис. I-10.2.B ця особина спробує різні способи взаємодії з середовищем; видно, що вдалою виявилася лише одна. На рис. I-10.2.C показано, що скінерова істота навчилася: тепер вона відразу готова застосовувати той спосіб дій, який привів її до успіху. Так виробляється те, що називають асоціацією або умовним рефлексом.

Чи використовують скіннерові істоти механізм пристосування, що є характерним для дарвіновських істот? Звісно. Сама здатність пробувати різні способи дій, враховувати досвід і надалі діяти таким чином, який раніше приводив до успіху, є здатністю, що розвинулася за дарвіновим механізмом. Забегаючи наперед, скажемо, що і людина (яка належить до останнього, грегорієвого класу істот) використовує і дарвінівський механізм пристосування, і скіннеровський, і третій — попперовський. Приналежність до певного класу за Деннетом визначається за найскладнішим механізмом, який використовує та або інша істота; усі простіші методи також входитимуть у її арсенал.

Таким чином, третій етап еволюції поведінки є характерним для попперовських істот. Вони названі на честь Карла Поппера (1902–1994), австрійського та британського філософа і соціолога, автора концепції фальсифікованості у філософії науки (рис. I-10.3).

 

Рис. I-10.3. Попперова істота за Деннетом: пояснення у тексті

На рис. I-10.3.A ми бачимо істоту, яка у своїй психіці створює модель того середовища, з яким вона буде взаємодіяти; ця модель показана на світлому тлі всередині контуру, що символізує цю істоту. Підбір адекватного способу дій відбувається всередині психіки попперової тварини; з використання створеної нею моделі, тобто уявлення про середовище. Вдалі та невдалі спроби відбуваються не у дійсності, а у моделі. Коли попперова істота знаходить вдалий спосіб дій, вона застосовує його на практиці (рис. I-10.3.B).

Які тварини реалізують такий механізм пристосування? Не лише люди, а й чимало інших тварин зі складною поведінкою. Наведемо лише один, класичний приклад; історії, що подібні наведеній далі, багато разів реєструвалися різними спостерігачами. ...Ґава діставала їжу зі струмка і випадково оборонила шматок хліба у воду. Течія занесла цей шматок під місток, під який ґава не могла залетіти й навіть побачити переміщення об'єкта, що її цікавив. Птах екстраполював (продовжив у своїй картині світу) рух втраченого шматка хліба, перелетів на іншу сторону містка, дочекався коли течія винесе хліб і вихопив його з води. Як ґава узнала, як діяти, щоб заволодіти цим шматком хліба? У картині світу (моделі), яку вона створює у своїй психіці, вона обрала той спосіб дій, що є адекватним для її ситуації, та успішно його реалізувала.

Можливо, ґава про яку ми розповідали, раніше вже опинялася у подібній ситуації, і цього разу її дії забезпечував скіннерів механізм. Втім, колись цей птах мав переміститься туди, де має виплисти шматок хліба, не маючи при цьому відповідного досвіду.

Останній, четвертий рівень керування поведінкою названо на честь Ричарда Грегорі (1923–2010), британського психолога та дослідника когнітивних процесів. Грегорієва істота не просто будує у своїй психіці модель середовища (рис. I-10.4); вона це робить з використанням спільних з іншими істотами когнітивних (пов'язаних з розумінням) інструментів. Головним з таких інструментів є мова.

 

Рис. I-10.4. Грегорієва істота за Деннетом: пояснення у тексті

Єдиними відомими нам грегорієвими істотами є представники Homo sapiens Linnaeus, 1758. Коли ви взаємодієте з даними текстом та схемами, ви реалізуєте саме той спосіб вдосконалення моделей, що є характерним для грегорієвих істот.  До речі, вам зрозуміло, чому на рис. I-10.4 всередині моделі, яка будує зображена там істота, показано й саму цю істоту і побудовану нею модель? Здатність моделювати самого себе має назву рефлексії і є важливим механізмом формування образа «Я».

Усі показані механізми пошуку адаптивної поведінки реалізують спосіб спроб та помилок. У дарвінових істот «спробою» є поява організму, що здатний забезпечувати певну поведінку, а у попперових та грегорієвих істот спроби розв'язання задач, які ставить перед ними середовище, відбуваються у їхній психіці. Зверніть увагу: у сталій назві пошукового алгоритму «спосіб спроб та помилок» не згадано третій компонент: випадкові удачі. Коректніше було б казати про «спосіб спроб, помилок та удач». Саме цей алгоритм забезпечує і дію природного добору, і переміщення навпомацки, і геніальні осяяння людини-творця.