Екологія: біологія взаємодії. II-15. (доповнення) Венера, Земля, Марс

II-15. (доповнення) Венера, Земля, Марс

Венера дає нам приклад загальнопланетної катастрофи.
Карл Саган

Розповідають, що багато років тому відомий газетний видавець надіслав телеграму відомому астрономові: ТЕРМІНОВО ТЕЛЕГРАФУЙТЕ П'ЯТСОТ СЛІВ ЧИ Є ЖИТТЯ НА МАРСІ. Астроном з чистою совістю відповів: НІКОМУ НЕВІДОМО, НІКОМУ НЕВІДОМО, НІКОМУ НЕВІДОМО... й так – 250 разів.
Карл Саган

У процесі виникнення зоряних систем частина речовини, яка утворює планети, розподіляється нерівномірно. Планети, які розташовані до зірки ближче, складаються зі щільніших речовин. За своїм висхідним складом і властивостями Земля близька до двох планет-сусідок — Венери та Марсу. До числа планет земної групи входить і Меркурій, але ця невелика планета розташована настільки близько від Сонця, що умови на її поверхні не мають нічого спільного із земними.

Венера дуже близька до Землі за розміром, щільністю та масою. Ця планета розташована ближче до Сонця, ніж Земля. Температура на поверхні Венери сягає 480°C, а тиск – 90 атмосфер! Чи може існувати життя в таких умовах? На поверхні планети існування складного життя на знайомій нам хімічній основі неможливе. Хіба що можна було б уявити бактеріальне життя, яке існує у хмарах із сірчаної кислоти на висоті 45–60 км над поверхнею, — там умови хоч якось прийнятні. Що ж зробило планету, названу на честь богині любові, настільки суворою? Надмір вуглекислого газу, що викликав парниковий ефект!

Марс дуже схожий на Землю зовні. На щастя, ми можемо споглядати его поверхню. Умови на Марсі не такі суворі, й на його поверхні працюють кілька земних станцій. Водночас зрозуміло, що Марсу (точніше, гіпотетичному марсіянському життю) теж не пощастило, хоч і не такою мірою, як венеріянському. Атмосферний тиск на Марсі приблизно у 100 разів слабший за земний; атмосфера на 95,3% складається з вуглекислоти, на 2,7% – з азоту й на 1,6% – з аргону. Кисень присутній тільки у вигляді слідів. Діаметр Марсу приблизно вдвічі менший за земний (0,53), а тяжіння на ньому менше у 2,5 раза. Площа поверхні Марсу близька до площі поверхні земних континентів. Температура на цій планеті коливається в діапазоні приблизно від +25°C до –125°C. З неба на поверхню Марсу ллється світло зі значною часткою ультрафіолетового випромінення, згубного для життя. Тривалість марсіянської доби близька до земної: 24 год. 39 хв. 35 с.

Багато поколінь вчених шукали сліди життя на Марсі. Огляд його поверхні у телескопи викликав цікаву оптичну ілюзію: окремі плями зливалися у недосконалій оптиці у смуги, і спостерігачі змальовували мережу каналів, якими, нібито, був покритий Марс. Наприкінці XIX століття багато хто вірив, що працьовиті марсіяни побудували всепланетну мережу каналів для передачі води з вологих полярних районів у посушливі екваторіальні. Одним із перших, хто зрозумів помилковість цих фантазій, був співавтор дарвінівської еволюційної теорії Альфред Рассел Уоллес. Його розрахунки показали, що температура на поверхні планети настільки низька, а тиск настільки малий, що жодної текучої води на ній бути не може. У XX столітті на Марсі шукали вже мікроскопічне, а не розумне життя.

Здебільшого пошуки життя на Марсі звелися до пошуку води. За прийнятими уявленнями, колись на цій планеті було достатньо тепло і волого. На жаль, розмір Марсу менший від земного, і від Сонця ця планета знаходиться далі. Починаючи з якогось моменту, Марс почав катастрофічно холонути. Вода, яка утворювала його океани, зараз спочиває у вигляді льодових запасів, що лежать під поверхнею планети й прикриті шаром породи та пилу. Доказів таких поглядів немало — від геологічних свідчень (гірських порід, котрі могли утворитися тільки у рідкій воді) чи наслідків просочування води з-під поверхні, до слідів існування древніх океанів.

На поверхні Марсу давно були помічені смуги, які нагадують берегові лінії. Астрономи сумнівались у такому поясненні їх походження. Оскільки ці лінії проходили зі зміною висоти, виходило, що в різних місцях берег і рівень води були то вищі, то нижчі. Однак протягом останнього часу були отримані прості пояснення щодо геологічних процесів, наслідком яких стала зміна висот колишнього берега. Отже, на Марсі 2 мільярди років тому існували два океани – Аравійський океан і Дейтеронілус. В той час у земних океанах були достатньо складні екосистеми, утворені прокаріотами. Чи зберіг марсіянський геологічний («марсологічний») літопис сліди тогочасного життя? Для відповіді на це питання потрібні докладніші дослідження його поверхні.

У метеориті, вибитому з поверхні Марсу, знайшли тільця, що надзвичайно нагадують скам'янілі бактерії. Деякі зміни атмосфери Марсу (наприклад, реєстрація в окремих районах слідів аміаку) можна трактувати як результат «біомарсохімічної» активності живих організмів. У 1976 році американські станції «Вікінг-1» та «Вікінг-2» провели на поверхні Марсу експерименти, які мали зареєструвати сліди життя. Наприклад, у ході цих експериментів пробу ґрунту було змочено бульйоном (водою з органічними сполуками) й нагріто. Було зареєстровано розщеплення органічних речовин бульйону, але визначити, були ці реакції проявом активності мікроорганізмів чи абіотичним процесом, так і не вдалося. Суперечки про життя на Марсі тривають і досі...

Ми можемо тільки порадіти, що, розташована між «закляклим» Марсом і «гарячечною» Венерою, наша рідна Земля надає для життя цілком належні умови.

Дополнительные материалы: