Рефлекс и я. Колонка в КомпьютерреOnline #67

Позаминулу колонку я закінчив наміром установити, які особливості внутрішніх моделей світу є прерогативою нашого виду. Одразу відповім на пару питань, висловлених у коментарях. Ні, наша унікальна здатність полягає не в тому, що ми можемо моделювати психіку інших представників свого виду, і навіть не в тому, що ми здатні до обману. Коли шимпанзе обманює свого родича, хибним сигналом відволікаючи його від руху в бік дбайливо схованого обманщиком корму, ми можемо спостерігати, як він використовує модель психіки свого родича. Не думаю, що здатність до обману у своїх інтересах широко поширена серед наших родичів, але в цьому ми все ж не унікальні.

Як я уже писав, я припускаю, що нашою винятковою особливістю є повноцінна рефлексія, самовідображення. Я чудово усвідомлюю, що це твердження досить вразливе. Проте є деякі обставини, які хоча б опосередковано свідчать про те, що наша здатність до рефлексії - особлива. І, хоч як дивно, її виникнення - закономірний етап ускладнення моделей дійсності, які ми можемо спостерігати в інших тварин.

Давайте уявимо собі деякі етапи появи у внутрішній моделі дійсності образу себе.

Ми вже говорили, що модель дійсності могла виникати для забезпечення пересування. Усі ми бачили запаморочливі відео, що показують крутих лижників, скейтбордистів, велосипедистів чи серфінгістів, і захоплювалися координацією їхніх рухів. Я наведу інший, не пов'язаний з людьми приклад: подивіться, як гібон дражнить молодих тигрів. Звичайно, так спритно можуть пересуватися представники дуже невеликого числа видів. Але навіть далекі від див акробатики істоти, якщо вони рухаються досить активно, мають моделювати майбутнє положення свого тіла і діючі на нього сили.

Цікаво, що для передбачення динаміки свого тіла можуть використовуватися ті ж алгоритми, що й для чужих тіл. Гібон на відео мав прораховувати не лише свої власні рухи, а й рухи тигра!

Для тварин, що використовують маскування, корисна здатність моделювати, як вони виглядають збоку. Подивіться: камбала знаходить закономірність у візерунку поверхні, на якій вона лежить, реконструює цей візерунок на тій ділянці, яка закрита її тілом, і добудовує його на самій собі!

Чи тільки динаміки і зовнішнього вигляду може стосуватися погляд на себе збоку? Я вже колись писав, що у становленні групової поведінки важливу роль, цілком імовірно, відігравав феномен репутації. Є експериментальні докази того, що в групах, де особини впізнають одна одну "в обличчя", вони пам'ятають історію взаємодії одна з одною, і ця пам'ять сприяє реципрокному (взаємному) альтруїзму. Кожен індивід, взаємодіючи з родичем, на підставі передісторії їхніх відносин оцінює, наскільки ймовірна альтруїстична поведінка з боку старого знайомого. Які чинники впливають на цю ймовірність? Не лише те, як родич поводився в попередніх контактах, а й те, як у них поводився сам той індивід, з точки зору якого ми й розглядаємо ситуацію. Адаптивною виявляється здатність і до оцінки репутації іншого зі свого погляду, і до аналогічної оцінки своєї репутації в чужих очах!

І ось тут-то закладається можливість погляду на себе як на іншого, істинна рефлексія...

У людському погляді на самих себе і на інших є одна унікальна особливість: здатність сміятися. Я й далі перебуваю в переконанні, що правильно зрозумів (і виклав свого часу в КТ) причини виникнення і призначення сміху. Викладу тут коротко. Сміх - трансформований вияв агресії, що слугує для внутрішньопопуляційного контролю за поведінкою окремих особин. І - зверніть увагу! - ми можемо сміятися не лише з інших, а й із самих себе.

Ні-ні, я не стверджую, що ВСІ люди здатні сміятися із себе. В академічному середовищі, де я працюю, зрідка трапляються особини, настільки сповнені почуття власної значущості, що будь-яку іронію над своєю персоною сприймають як неприпустиме глузування з Науки, Освіти, Прогресу, Демократії та Авторитету Керівних Органів. Чи випадково таке сприйняття самих себе називають звіриною серйозністю? Ми ж розуміємо, яка реакція на такі форми поведінки є здоровою і природною - сміх!

Отже, істинно людською властивістю внутрішніх моделей дійсності є включення до них образу себе самого. Ця модель себе може використовуватися не лише для планування рухів чи оцінки зовнішнього вигляду, а навіть для оцінки власних соціально значущих якостей. Так-так, я думаю, що навіть феномен совісті сягає корінням у наше еволюційно-біологічне минуле!

Чи мають нові психічні функції спиратися на якісь специфічні структури в мозку? У загальній формі, як мені здається, - можливо, хоча не обов'язково. Дуже груба аналогія: інсталяція нової програми на комп'ютер не потребує зміни структури процесора. Однак спеціалізація процесора на виконанні якихось функцій буде ефективнішою, якщо відобразиться в його будові. Оскільки будова і функції мозку еволюціонують у тісному взаємозв'язку, наявність у мозку людини специфічних структур, пов'язаних з особливими функціями його психіки, вельми ймовірна. Які ж вони?

Цікавими структурами, що забезпечують соціальні взаємодії, є дзеркальні нейрони. Уперше їх було виявлено в нелюдських мавп, а пізніше їх знайшли і в людей. Ці нейрони збуджуються не лише при виконанні якихось дій самою особиною, а й при спостереженні за виконанням тих самих дій іншими індивідами (і навіть при думці про такі дії). Ці нейрони забезпечують наслідування, пов'язуючи сенсорні (сприймальні) і моторні (відповідальні за рухи) зони кори. Збуджуючись у момент спостереження за дією іншої особини, дзеркальні нейрони полегшують здійснення тієї самої дії самим піддослідним.

Якщо хочете, наявність у нашому мозку дзеркальних нейронів є фізіологічним утіленням апріорного знання про те, що інші люди - такі самі істоти, як і ми самі. Їхнє існування здається мені вагомим аргументом, що спростовує соліпсизм.

Але все-таки за всієї важливості дзеркальних нейронів для життя людини та інших вищих мавп, вони не дуже підходять на роль фізіологічного фундаменту рефлексії. Дзеркальні нейрони, якщо я правильно розумію, відповідають за сприйняття іншого, як себе. Рефлексія ж, навпаки, пов'язана з відстороненим поглядом на себе самого, зі сприйняттям себе як об'єкта.

Нові кандидати на роль носіїв цих істинно людських якостей - гігантські веретеноподібні нейрони або нейрони фон Економо. Судячи з усього, вони відповідальні за складну соціальну поведінку та емоційний інтелект. Докладніше прочитати про них можна тут. Переважна їх частина розвивається вже після народження; пік їх утворення припадає на восьмимісячний вік, коли дитина починає відрізняти себе від матері. До чотирирічного віку, з дозріванням "я", відбувається остаточне формування комплексу цих нейронів. І навпаки, ураження цих нейронів у дорослих людей тісно пов'язане з проблемами в їхній адаптації в групі, із згасанням "соціального інтелекту".

Дивовижно те, у яких ще тварин знайдено ці клітини. Такої кількості, як у нас, їх немає ні в кого, але в менших кількостях їх мають:

1. "великі" мавпи (люди в широкому зоологічному сенсі слова, тобто представники родини Hominidae - шимпанзе, горили й орангутани);
2. в одиничних кількостях - макаки (знайшли нещодавно, а в гібонів, наче, немає);
3. кити;
4. слони.

Наявність нейронів фон Економо в нашої близької рідні ("великих" мавп і навіть макак) може бути ознакою, успадкованою від спільного предка. Набагато дивовижніша наявність тих самих структур у китів і слонів. Кити - вельми далекі наші родичі; якщо ви ще не забули про це, кити - це такі дивно змінені парнокопитні. Вони належать до гілки ссавців, яка названа Laurasiatheria. "Наша" (разом із гризунами і дрібнішими групами) гілка називається Euarchontoglires. Еуархонтогліри об'єднуються з лавразіатеріями у величезну гілку Boreoeutheria. Її розділення з гілкоюAfrotheria, до якої належать слони, було чи не найранішою подією в історії плацентарних ссавців. Якби нейрони фон Економо були успадковані від наших спільних з китами предків, вони початково мали б бути характерними для всіх плацентарних. Слід було б припустити, що переважна більшість гілок (від їжаків до кажанів, від мурахоїдів до собак) їх мала, але чомусь втратила. Малопереконлива версія. А альтернатива її така: у трьох групах, у приматів, китів і хоботних, незалежно виникли подібні мозкові структури, відповідальні (принаймні, якщо судити з приматів, за соціальний інтелект).

Якщо певна еволюційна подія відбувається в кількох гілках паралельно, можна припускати, що вона має закономірний характер. Щоб зрозуміти особливості будови нейронів фон Економо, давайте для прикладу розглянемо особливості будови іншої групи високоспеціалізованих нервових клітин.

Як влаштовані клітини, що безпосередньо керують рухом (наприклад, забезпечують контроль пози гібона, що смикає за вухо тигра)? У нашому (і гібона) мозку це - клітини Пуркіньє в корі мозочка. Вони мають безліч "вхідних воріт" для потоків інформації. Їхні дендрити утворюють величезну мережу, пов'язуючи їх з безліччю інших клітин. Зібрана дендритами інформація обробляється за певними алгоритмами і керує передачею сигналу на вихід із клітини - на аксон. Аксони клітин Пуркіньє виходять із мозочка, запускаючи команди, які йдуть до м'язів.

Нейрони фон Економо влаштовані зовсім інакше. Це довгі-довгі клітини з одним малорозгалуженим входом (дендритом) і одним довгим виходом (аксоном), який іде за межі шару, де розташовані ці клітини. Вони пов'язують відділи мозку, що відповідають за контроль внутрішніх функцій, і центри, що забезпечують вищі психічні процеси. Імовірне призначення нейронів фон Економо - моніторинг власного стану.

Промальовки клітини Пуркіньє (ліворуч); а - аксон; і нейрона фон Економо (праворуч). Масштаб не дотримано

Щоб зрозуміти їхню роль, можна ще раз згадати метафору Карла Юнга, який порівняв свідомість з колом світла від лампи в кімнаті на верхньому поверсі старого будинку. Ті психічні процеси, які перебувають у цьому колі світла, бачать одне одного. Ті, що розташовані в темних кутках - невидимі з освітленої зони. Верхній поверх спочиває на спорудах, зведених в інші часи...

У ході нашої еволюції (а також, меншою мірою, в еволюції слонів і китів) ріс мозок, і зростала складність соціальних взаємодій. Інтегруючі різні відділи мозку нейрони дозволили дивитися на себе самого, як на об'єкт. Різнорідні процеси "побачили" одне одного, відкривши можливість для появи свідомості і самоусвідомлення. У зв'язній свідомості виник образ "Я" - модель себе самого, що включає і тіло, і характерні соціальні ролі, і сприйняття себе збоку. Так і вийшло, що ми стали першими істотами, здатними сміятися із себе...

З одного боку, така зміна стала найважливішим фазовим переходом у нашому розвитку. З іншого - вона виявилася зумовленою тенденціями, що протягом тривалого часу проявлялися в нашій еволюційній передісторії.

І, знаєте, що найцікавіше? Ой! А, гаразд, якось потім...