Что управляет нашим поведением? (Об иерархии приоритетов). Колонка в КомпьютерреOnline #68
Наборы приоритетов у разных людей весьма и весьма сходны. Если мы как следует поскребем механизмы, управляющие конфликтом добра и зла, мы увидим один и тот же набор мотиваций.
Уже в багатьох своїх колонках я порівнював поведінку людини з поведінкою інших тварин. Раз за разом стикався я з однією й тією самою реакцією: ну як же можна порівнювати інстинктивні дії тварин з розумним плануванням людини?
А що керує нашою поведінкою? Традиційно обговорюваний вибір - розум чи інстинкт. У цій колонці я постараюся переконати вас, що ні те, ні інше. Але спочатку давайте просто розберемося в тому, що ж таке «інстинкт».
Мені здається невірним посилатися на «Вікіпедію», як на скільки-небудь авторитетне джерело інформації з якогось спірного питання. Звісно, пошуки інформації найчастіше починаються з неї, але я намагаюся використовувати текст, написаний анонімними авторами, лише як допомогу в пошуку інших джерел.
Читаю «Вікіпедію»: «Інстинкт — сукупність вроджених тенденцій і прагнень, що відіграють мотиваційну роль у формуванні поведінки. У вузькому сенсі, сукупність складних спадково зумовлених актів поведінки, характерних для особин даного виду за певних умов». Після цієї чудової думки стоїть посилання на «Біологічний словник» Радянської Енциклопедії. Я подумки потираю руки: ось і добре, процитую в колонці пристойну енциклопедію, яку редагував М. С. Гіляров. На жаль! У словнику читаю: «Інстинкт (від лат. instinctus - спонукання), сукупність складних, спадково зумовлених актів поведінки, характерних для особин даного виду за певних умов».
Невідомий мені автор «Вікіпедії» створив ситуацію, коли читачеві здається, що посилання стосується всього визначення, хоча воно підпирає лише його другу частину, тільки другий зі згадуваних сенсів поняття. Вільно чи мимоволі, це виявляється способом легалізувати перше, широке визначення. На жаль, такі двозначні ситуації підстьобують найгарячішу й найбезглуздішу категорію дискусій: суперечки, викликані різним слововживанням. Один з прикладів плутанини міститься в тій самій статті «Вікіпедії»: «Абрахам Маслоу стверджував, що люди не мають інстинктів, оскільки можуть подолати свої бажання. Він вважав, що те, що описується як «інстинкти», фактично є дуже сильними мотивами для поведінки певного типу. На його думку, інстинкти були властиві людям у минулому, але згодом були замінені свідомістю». У першому реченні тут, з посиланням на Маслоу, висловлюється цілком резонна думка, що інстинктів у вузькому сенсі слова в людей немає. У другому, фактично, ідеться про те, що нам властиві інстинкти в широкому сенсі, вроджені мотивації. Нарешті, у третьому, відбувається перескок до вузького розуміння й протиставлення інстинктів узагалі (вочевидь, і у вузькому, і в широкому трактуванні) свідомості як такій.
Звісно ж, інстинкти у вузькому сенсі слова, у якому їх розуміє словник за редакцією Гілярова, нам не властиві. Свідомий контроль поведінки не дозволить реалізуватися більш-менш складній автоматизованій послідовності дій. А ось вроджені мотивації в нас є, і їхня робота показана в безлічі досліджень.
Ось і висікаються іскри в гарячих суперечках. Ті, хто тлумачить обговорюване поняття в класичному вузькому сенсі, доводять, що жодних інстинктів у людини немає (і, наприклад, «Інстинкти людини» Протопопова та Вязовського присвячені тому, чого зовсім не існує). У свою чергу, ті, хто бачать, як поведінку людини спрямовують ірраціональні вроджені механізми, не розуміють, як можна заперечувати очевидне.
Чесно кажучи, по суті визначення «Вікіпедії» мені подобається навіть більше, ніж визначення інстинктів, яке дає Анатолій Протопопов: «...під інстинктами ми будемо розуміти вроджену схильність (прагнення, бажання, нахил, і проч.) індивідуумів поводитися в певних ситуаціях певним чином, але зовсім не обов'язково невідворотно-машинальну, і практично фіксовану послідовність рухів».
Тут є інша проблема. Чи виправдане використання для позначення вроджених мотивацій того самого поняття, що й для видоспецифічних фіксованих комплексів дій? Протопопов вважає, що виправдане, і перелічує чимало рис подібності між цими феноменами: емоційне забарвлення, запуск від досить простих сигналів, залежність від стану самого організму, пристосувальний характер в еволюційному минулому. З іншого боку, якщо одне слово використовується для позначення двох принципово різних явищ, навколо них завжди будуть кипіти суперечки.
Як було б добре, якби обговорення дискусійних питань сторони завжди починали б з обміну повідомленнями, побудованими приблизно так. «Змінна А використовується мною для позначення феномену, що відповідає такому визначенню... ; змінна Б - для вказівки зміни, що відповідає такій-то дефініції...» Ми (за винятком небагатьох математиків) так не робимо, тому ми володіємо мовою - засобом комунікації та способом генерації непорозумінь.
Отже, говорячи про інстинкти людини, як вроджені тенденції та прагнення, що відіграють мотиваційну роль, необхідно або щоразу чітко пояснювати сенс, у якому використовується це поняття, або використовувати якийсь інший термін. Я, мабуть, виберу такий компроміс. Такі механізми, як мені здається, оптимально називати інстинктивними мотиваціями. Така назва і підкреслює спорідненість обговорюваних феноменів з інстинктами, і показує, що йдеться про щось інше, ніж класичні поведінкові схеми, які досліджували батьки етології.
Навести приклад інстинктивних мотивацій? Будь ласка!
Простий тест. Людина отримує деяку суму грошей. Їй кажуть, що вона повинна в довільній пропорції розділити цю суму з невідомим їй партнером (насправді, відсутнім). Її запевняють, що партнер ніколи не дізнається про деталі прийнятого рішення й навіть просто про те, ким воно прийняте. Автомат, що максимізує власну вигоду, повинен залишити в цій ситуації всі гроші собі; реальні люди «відстібають» деякі гроші віртуальним партнерам. Те, як ділиться вихідна сума - кількісний показник. Можна експериментально встановити розподіли частот різних варіантів такого вибору в різних умовах експерименту, порівняти їх, і з використанням статистичних критеріїв оцінити, як різні фактори впливають на такий вибір.
Так ось, коли за людиною спостерігають, вона віддає віртуальному партнеру значно більшу суму грошей. Той самий ефект працює, якщо в дизайні приміщення використовуються стилізовані очі. Ба більше, у присутності таких очей люди суворіше оцінюють чужі аморальні вчинки. Саме ірраціональність такого ефекту (розуму зрозуміло, що намальовані очі не еквівалентні наявності дійсного спостерігача), є свідченням того, що ми маємо справу з інстинктивною мотивацією.
Чи запускає така мотивація тісно визначений комплекс фіксованих дій? Ні, вона лише зсуває розподіл здійснюваних виборів у той бік, який сприяє поліпшенню репутації. Нагадаю, репутація - не людський винахід. Відстеження своєї та чужої репутації - важливий механізм, що підтримує реципрокний (взаємний) альтруїзм. Є серйозні підстави стверджувати, що цей механізм працює в цілого ряду видів з розвиненими внутрішньогруповими взаємодіями.
Знаєте, у чому сила мантри «Великий Брат дивиться на тебе»? Вона звертається до еволюційно вшитих у нас архетипів...
І ось тепер я спробую пояснити, яку проблему я схильний вважати найважливішою в поясненні поведінки й у керуванні нею. Мені здається, що набори пріоритетів у різних людей вельми й вельми подібні. Якщо ми як слід пошкребемо механізми, що керують конфліктом добра і зла, то побачимо один і той самий набір мотивацій. Різниця між людьми, що діють по-різному, значною мірою корениться в тому, як відбувається вибір, до якого з мотивів вони прислухаються насамперед.
І не кажіть, що вибір пріоритетів, що керують нашою поведінкою, здійснює розум. Іноді (на жаль, рідко), він виявляється причетним до такого вибору. Частіше йому дістається інша роль - забезпечувати реалізацію пріоритету, вибраного незрозумілим для нього чином. Приклад? Та скільки завгодно.
...У мене перед очима - виразний приклад: подружня пара моїх друзів. Разом уже два десятки років. Успішно пройшли разом через найважчі випробування. Підходять одне одному в усіх відношеннях. Напевно, таки люблять одне одного. На жаль, вони безперервно сваряться. І не тому, що між ними - нездоланні суперечності. Безперервні їхні конфлікти розгоряються за накатаним сценарієм. Один (одна) говорить іншому якусь неприємну, колку чи звинувачувальну фразу. Підстав для цього більш ніж достатньо: до цього штовхає вся їхня багаторічна історія сварок. Інша (інший) відповідає на цю колку фразу своєю, агресивною чи ображеною, але, загалом, цілком обґрунтованою з урахуванням попередньої репліки. Відповідь виявляється лише малою мірою спрямованою на ескалацію конфлікту, але для потрапляння в пастку цього достатньо. Перший (чи перша, неважливо, вони в цьому відношенні - цілком «одна сатана») відчуває незаслужену образу й робить наступний хід у словесній перепалці, ще якоюсь мірою піднімаючи градус конфлікту. Так вони гризуться до того, поки не розбігаються по своїх справах. Біль, завданий сваркою, такий, що часто підштовхує обох до дій на зло одне одному. Переживання незаслуженої образи чи реакція на нові болючі другої сторони приводять до того, що до наступної спроби заговорити одне з одним кожен з них має солідний рахунок, щоб знову продовжувати бойові дії...
Важлива ремарка. Обоє - гідні поваги люди з високим інтелектом; кожен - хороший фахівець, успішний у своїй галузі роботи. Коли на них обрушувалися якісь зовнішні удари, вони діяли разом, доводячи, що справді люблять одне одного й здатні на самовіддані вчинки. Коли я звертаю їхню увагу на той патологічний сценарій, який раз за разом приводить до їхніх сварок, вони цілком погоджуються зі мною - і тут же продовжують діяти за звичною схемою.
Що керує їхньою поведінкою? Не розум. Розумом вони розуміють, що задавнені образи заважають їм реалізовувати свої дійсні інтереси. Не інстинкти. Типових інстинктів у них немає, а інстинктивні мотивації, що підштовхують їх відповідати на агресивний випад агресією, є у всіх. Попередні спрацьовування цих мотивацій відточили стереотипи суперечки. Такі мотивації й такі стереотипи є майже в кожного з нас, але не всі ми потрапляємо в їхню пастку. А де ухвалюється рішення, продовжувати суперечку чи змінити платівку?
Близько року тому мене осяяло, чим є стратегії, що керують нашою поведінкою. Стратегії - це ієрархії пріоритетів. Фактично, усвідомлювана чи неусвідомлювана зміна відносної важливості пріоритетів у результаті підвищення якоїсь мотивації є зміною стратегії, що керує нашою поведінкою. Але... Хто чи що їх змінює?
Розум? Ні. Свідомість? Ні. Інстинкти? Ні. Янгол-охоронець? Ні. Демон-спокусник? Ні. Господь Бог? Теж ні. Так що ж?
У мене є відповідь. Відповідь на поставлене питання - всього одне слово, усім добре знайоме й відоме. Не хочу вживати його в самому кінці колонки, оскільки поясненням воно все одно не є. Важлива не назва, якою ми нагородили те, що здійснює такий вибір, а правила, за якими цей вибір робиться. Може, якось іншим разом...