Три диалога
Впечатления о "Компьютерре" для последнего, "прощального" номера журнала Три диалога № 1. С человеком из другой организации, который пришел с вопросом по делу. № 2. С редактором издательства. № 3. С коллегой.
Три діалоги
№ 1. З людиною з іншої організації, яка прийшла з питанням у справі.
— Так, і ще… Ви, кажуть, розумієтеся на земноводних? Як Ви гадаєте, це жарт (простягає роздруківку статті «Люди, гібриди, жаби» з КТ # 664; /node/92)?
— Це ж моя стаття.
— Який збіг! І Ви це написали серйозно, що люди схрещувалися із шимпанзе?
— Я припускаю можливість цього, виходячи з викладених у статті припущень.
— Але як Ви могли це написати, якщо Ви в цьому точно не впевнені? Раптом Ви введете читача в оману?
№ 2. З редактором видавництва.
— А вузька галузь мого інтересу — еволюція земноводних, теорія еволюції.
— Ну, нічого за цією темою для читача-нефахівця опублікувати неможливо.
— А ось уявіть собі, що є навколокомп’ютерний журнал, який може надрукувати й таке… (згодом показую статтю «Тиктаалік та еволюція»; /node/98).
№ 3. З колегою.
— Для людини, яка займається наукою, писати статті до «мурзилок», тобто нерецензованих і неспеціалізованих журналів — неетичний вчинок.
— Чому? Це дає привід подумати про щось нове для себе, висувати гіпотези в цікавій для мене галузі. Я, ймовірно, навіть і не сформулюю свою думку з якогось приводу, якщо не напишу про це. Якщо завдяки журналу це прочитають зацікавлені читачі — це велика вдача, яка нікому не завдає шкоди!
— Якщо ти хочеш висунути гіпотезу, тобі необхідно надіслати статтю з її викладом до журналу, де її рецензуватиме компетентний фахівець у цій галузі. Він має перевірити відповідність твоїх думок прийнятій науковій методології, коректність твоїх міркувань і зобов’язаний припинити будь-які безвідповідальні твердження. Усе інше — неприпустима профанація.
І чому Комп’ютерра — не лише журнал, який цікаво читати, а й журнал, до якого цікаво писати?