Сколько крови стоит дерево?

Харків — півторамільйонне місто на північному сході України, біля кордону з Росією. Свого часу розквіт міста був значною мірою визначений появою одного з перших у тодішній імперії університетів. На самому початку XIX століття Василь Назарович Каразін, активний діяч александрівської Росії, переконав царя, що якщо той дозволить створення в Харкові університету, харківські купці знайдуть для цього гроші, а харківських купців переконав, що якщо вони зберуть гроші для університету, цар дозволить його відкриття. Радянська епоха додала індустріалізацію, роль першої столиці Радянської України (з якої керували штучним голодом 1930-х років), кривавий казан часів війни і поступове відтирання на задній план в епоху торжества київської бюрократії.

Харківська міська влада прославилася на всьому російськомовному просторі Мережі, коли в широкий обіг був викинутий ролик зі зйомками запису агітаційного виступу майбутнього міського голови. Поєднання нецензурщини і виразності породило цілу низку харківських місцевих приказок («по-дебільному написано…»). Зараз цей ролик сприймається гумористично.

Днями мій колега допоміг дівчині, що до того заїкалася під час публічних виступів, прочитати свою доповідь легко і природно. Він просто відрепетирував з нею фразу «У міський бюджет надійде значно більше грошей…» з того самого запису. Її герої очолили Харків, ставши міським головою (людина перед камерою) і секретарем міськради (голос за кадром). Після перемоги політичних сил, що оголосили курс на зближення з Росією, мер став губернатором, а колишній секретар — в.о. мера. Колишній, «помаранчевий» губернатор, залишився депутатом облради і одним з головних подразників для регіональної влади.

Одна з міських пам'яток — парк Горького (у якому великому радянському місті не було ЦПКіВ ім. А.М. Горького?), що поступово переходить у лісопарк. Це природна ділянка лісу, що вторгається майже в центр міста і з'єднана з лісовим масивом на півночі міста. Парк Горького і лісопарк перерізані лише однією трасою, що «переступає» через парк капітальним мостом.

Останні роки ознаменувалися відкушуванням від парку нових і нових ділянок землі. Околиці парку прикрасилися котеджними будівлями. Однак такого наступу на залишки старого лісу, як цього року, парк не знав давно.

У травні 2010 року почато рубку просіки для траси, яка мала розсікти парк навпіл. На жаль, щодо необхідності цієї траси автор не може повідомити нічого певного. Начебто, будівництво цього об'єкта є частиною підготовки міста до Євро-2012 — пріоритетного спортивного проекту сучасної України. Міська влада каже, що ця дорога зменшить затори в центрі.

Опоненти міської влади вказують, що шляхопровід, що йде від вузької звивистої вулиці під прямим кутом і виходить на одну з магістралей, жодних проблем розв'язати не може. Та й узагалі, складно обговорювати суть проекту, коли про нього майже нічого не відомо. Одні з тих, хто бачив генплан міста, кажуть, що ця траса в ньому передбачена, інші — що дорога через парк запланована в іншому місці. Одні стверджують, що суть здійснюваних дій у розв'язанні транспортних проблем, інші — що будівництво готелів і житлового комплексу на парковій території будуть дуже важливі для підготовки Харкова до інтернаціонального футбольного свята.

Так чи інакше, починаючи рубки, їхні виконавці не дуже-то турбувалися про оформлення документів. На самому початку знищення дерев змогли призупинити активісти-громадськість, серед яких члени природоохоронної групи «Печеніги». Коли рубки були продовжені, природоохоронці звернулися до громадськості, і на захист парку вийшла значна кількість жителів міста (спочатку переважно жителів сусідніх районів). Здавалося, широкий громадський резонанс змусить міську владу переглянути свої плани. Однак цього разу мерія виявилася непохитною.

Протягом кількох днів автор цих рядків дізнавався про протистояння в парку свого рідного міста з повідомлень загальноукраїнських мережевих інформаційних агентств. Я багато років знаю природоохоронців із групи «Печеніги». Скільки разів і теперішня, і минула, і позаминула влада оголошували їх провокаторами, які за гроші ворогів країни і регіону намагаються протидіяти законній діяльності органів державного управління! У дрібних питаннях природоохоронці іноді виграють, але у великих зазвичай програють. Навіть програючи, як мені здається, усе-таки змушують владу відповідальніше ставитися до своїх обов'язків. З іншого боку, мені не до душі їхній спосіб роботи, коли кожна чергова акція здається їм мало не кінцем світу, рішучою битвою із силами темряви. Я вважаю хорошу біологічну освіту і всіх громадян, і студентів-біологів (а я викладач біологічного факультету) більш ефективним способом природоохоронної роботи.

Останні дні травня виявилися якимись особливо клопіткими, але поступово з'являлося усвідомлення, що в парку Горького відбувається щось таке, що перевершує за масштабами звичайну природоохоронну акцію. Повідомлення про поранених… Пікетування консульства України в Нью-Йорку… Студенти, що передають мені вибачення від одногрупників: ті не можуть прийти на заняття, оскільки цілодобово живуть у парку…

Приходжу ввечері додому. Сідаю працювати, а для розгойдування починаю дивитися новини. Потрапляю на блог, де бачу фотографії зіткнення природоохоронців з якимись дивними формуваннями — «муніципальною охороною». Дивно, судячи з фотографій, більше схоже на банду рекетирів в однотипному чорному вбранні. Бачу обличчя наших колишніх і теперішніх студентів серед захисників парку і розумію, що поява постраждалих і серед них — питання часу. Треба поїхати і зрозуміти, що ж там відбувається.

Ось заради того, щоб спробувати передати відчуття, що панувало в таборі природоохоронців увечері перед ніччю його останнього штурму, я і пишу цю статтю. Думаю, що мій погляд може бути комусь цікавий. Хоча я співчував (і співчуваю) захисникам парку, я не був одним з них. Я, як і раніше, не згоден з ними щодо методу їхніх дій. Я не розгортатиму зв'язну картину, а опишу лише певні деталі, що звернули на себе мою увагу.

…Широка просіка, що розсікає парк. По краях — важка будівельна техніка, міліція. У середній частині, між двома ще не зустрілися зонами вирубки — острівець збережених дерев і наметовий табір. У ньому багато знайомих облич.

…Багаття, співаюча молодь. Харківська поетеса читає свої вірші, бард розспівує пісні. Розповідають про недавній концерт, на який з'їхалися гурти з усієї України.

…П'яних немає; активісти стежать за тим, щоб у таборі не було навіть пива; випивших просять піти з табору, щоб міській владі не було за що зачепитися.

…Дерева в альпіністському спорядженні. На них — верхолази, яких тут називають «птахами». Вони навіть ночують на висоті, щоб не дати рубати дерева. Хтось із «птахів» спускається, підходить до багаття, їсть, а потім знову піднімається нагору.

…Кажуть, і жителі навколишніх районів, і бізнесмени, що залишають на під'їздах до парку круті машини, приходять, висловлюють співчуття, залишають їжу або гроші на неї. Теперішній губернатор оголосив, що в таборі перебуває купка маргіналів, проплачених попереднім губернатором; неадекватність цього звинувачення видно неозброєним оком.

…Дерева обвішані плакатами, листівками з віршами. Захисники роздали деревам імена, присвятили мало не кожному з них вірші. Переказують, як плакала якась бабуся: зрубали вікову сосну, під якою вона вперше в житті цілувалася зі своїм коханим, що йшов тоді на фронт, з якого не повернувся.

…Голова групи «Печеніги» пішов з табору. Мені пояснюють, що його чи то залякав, чи то купив в.о. мера. Дивно. Телефоную йому (ми старі знайомі, співавтори колишнього шкільного підручника зоології). Той удома. На його думку, опір потрібно продовжувати в інформаційному просторі, не наражаючи на небезпеку людей. Ті, що залишилися в таборі, вважають його зрадником.

…Група з дітьми. Вони гуляли тут у своєму дитинстві, водять сюди тепер дітей і не розуміють, як парк можна зносити.

…Один з активістів пояснює мені юридичний бік справи. Судячи з його слів, рубка абсолютно незаконна. Інший стверджує, що всі документи, правдами чи неправдами, не лише на будівництво дороги, а й на забудову суттєвої частини парку, уже отримані. У будь-якому разі, влада не вважає за потрібне щось пояснювати, обмежуючись звинуваченнями на адресу захисників парку.

…Один з організаторів табору пояснює, що ситуація розвивається поза звичними схемами. Коли міліція побила оператора центрального телеканалу (що належить, крім іншого, найбагатшій людині України), ті, хто в курсі, чекали, що міліцію вкоротять. Коли перед камерами міліцейський начальник бив ногами лежачу людину, юристи обіцяли, що вже через годину цей начальник буде знятий. Нічого подібного! Ситуація отримала міжнародний розголос, і учасники опору очікували, що губернатор спробує розрядити протистояння. Губернатор повністю підписався під вирубкою, огульно звинувативши захисників парку. Ну що ж, громадяни голосували за сильну владу — ось вони її і отримали…

…Саме колишнього губернатора (теперішнього лідера харківської опозиції) звинувачують у тому, що він фінансує табір. Перебуваючи в таборі, простіше простого зрозуміти, що це не так: люди стоять не за гроші, а з найвищих спонукань. Але все-таки напад «муніципальної охорони» в чорному рано-вранці 1 червня зупинив саме колишній губернатор. Штурм був о четвертій ранку. Нападники намагалися витіснити захисників табору, але завдяки присутності впливової персони, атаку вдалося зупинити. Коли «чорні» б'ють захисників табору, міліція стоїть поряд і дивиться, а потім вивозить по одному захисників, а не нападників.

…До мене підходить одна зі студенток нашої кафедри. Я переконую її, що її життя, здоров'я і майбутні перспективи значать не менше, ніж доля цих дерев. Вона згодна зі мною, але каже, що зараз піти від інших захисників — зрада, здійснити яку вона нездатна.

…У таборі під забороною прапори і партійна символіка. Біля одного багаття сидять і сперечаються українські і російські націоналісти. Коли суперечки починають «іскрити», одразу з'являються ті, хто готові їх гасити.

…На дереві — ланцюги. Під час нападів захисники приковують ними себе до стовбурів. «Так, якщо знадобиться, ми зупинимо їх своїми тілами, своєю кров'ю».

…Мене впізнає хтось, кого я не пам'ятаю. Так-так, я викладач. Ні, я прийшов не стояти разом зі студентами, я хочу зрозуміти, що їм загрожує. Ні, я не підтримую вирубку, я просто вважаю, що протистояти їй треба так, щоб не наражати людей на небезпеку. «Викладачі повинні, як Януш Корчак, разом зі…» Ні, тільки не треба підштовхувати ситуацію до людських жертв!

Коли я йшов, мені по секрету сказали, коли буде наступний штурм. Прогноз справдився. Під час другого штурму колишнього губернатора не було. Штурмували табір «чорні» муніципали і робітники, які йшли на захисників з увімкненими бензопилами. Якщо цікаво, подивіться відео в Мережі. Є поранені. Є затримані. Дерева валили, наражаючи на серйозну небезпеку життя альпіністів, що перебували на висоті. Дивовижно, що в такому хаосі постраждалих виявилося відносно небагато. Особисто мене додатково радує, що ні серед поранених, ні серед затриманих немає студентів факультету, де я працюю.

Колишній губернатор з'явився вже потім. Він переконав захисників зняти табір, що став безглуздим, і пройти від місця протистояння до облради; і йшов на чолі колони сам. Перед облрадою був пікет, міліція арештовувала його учасників, а колишній губернатор «оформив» цей захід як свою (у ролі депутата) зустріч з виборцями. Здається, якщо територія рубки не розширюватиметься, протистояння переміститься в суди.

Що в сухому залишку?

Мені не хочеться обговорювати дії міської влади. Я чудово розумію: місто має рости і розвиватися, і для цього розвитку доводиться чимось жертвувати. Однак влада, що представляє містян, має бути максимально відкритою і максимально переконливою. Опублікуйте генплан, обговоріть альтернативи розвитку міста, покажіть, що зроблено для компенсації шкоди — і здійснюйте те, що буде визнано правильним. Нічні напади «чорних» і міліцейські побої — дії принципово іншого ряду, з арсеналу окупантів.

Не можу сформувати своє ставлення до дій колишнього губернатора. Він політик. Він грамотно використав ситуацію: очолив протест, розпочатий без його участі, допоміг відбити передостанню атаку, був відсутній під час останнього штурму, але зате очолив відступ учасників табору і трансформував його в політичну акцію.

Мене радує, що немає вбитих. Чия це заслуга? Можливо, організаторів акції — природоохоронців. Але серед організаторів були також готові проливати кров — і свою, і чужу. Можливо, колишнього губернатора. Він зацікавлений у протистоянні, але не став його роздмухувати. Напевно, відсутність убитих — результат підготовки «чорних» і в кінцевому підсумку дій міської влади, якій потрібен був розчищений будівельний майданчик, а не скандал з трупами. Свідки штурму «муніципальної охорони» кажуть, що «чорні» намагалися саме лякати, а не калічити. Але на одного з верхолазів дерево обвалили цілком свідомо — для залякування. І затримували не тих, хто відчайдушно чинив опір, а тих, хто діяв спокійно, протистоячи психічній атаці. Отже, жодна з протиборчих сторін не заігралася до краю в тій грі, яка могла привести до людських жертв. Але ця гра була розпочата, і розвивалася вона вже за своїми законами, не завжди залежними від організаторів.

Кажуть, якщо об'єкт атаки приймає стиль поведінки жертви, він збільшує небезпеку, на яку наражається. Прекраснодушні, щирі захисники природи, поети, студенти і обивателі підштовхували до насильства щодо себе, приковуючи себе до дерев. Харків обурений, що робітники валили дуби, між якими висіли «птахи»-верхолази, наражаючи на небезпеку людські життя. Але хіба не для того лізли ці «птахи» на дерева, щоб наражати себе на небезпеку?

Хоча… Можливо, рубка парку обмежиться дорогою. Може дійде черга і до готельного комплексу. Що може втримати бізнесменів при владі від вирубки «серця Харкова»? Тільки побоювання ексцесів і розголосу.

То як було правильно діяти? Я не знаю.

Опубліковано в інтернет-виданні "Частний кореспондент"