Selection of Existing Units or Selection of Possible Actions?

Для розігріву — дві цитати. Перша — креаціоністська агітація: Ви вірите, що літаки, комп’ютери, компаси тощо були кимось цілеспрямовано спроєктовані й створені, але водночас вірите, що людське тіло, яке незрівнянно складніше за будь-який нині існуючий технічний апарат, з’явилося в процесі випадкової біологічної еволюції1. Друга — критика гіпотези Геї з боку Річарда Докінза (Гея, за Джеймсом Лавлоком, — уся біосфера, що підтримує сприятливі для себе умови на планеті). За гіпотезою Лавлока миттєво пролягла б смертельна тріщина, якби він поставив питання про рівень природного селекційного процесу, на якому мала б виробитися передбачувана адаптація Землі. Гомеостатичні адаптації2 в окремих тілах розвиваються тому, що індивіди з поліпшеним гомеостатичним апаратом передають свої гени в майбутнє ефективніше, ніж ті, що мають недосконалий3.

В обох цитатах ідеться про механізм виникнення доцільності. Після Арістотеля це питання стало однією з ключових проблем біології та науки загалом. Чому плавець риби відображає властивості води, і звідки крило птаха «знає» аеродинаміку? Автор першої з наведених цитат упевнений, що будь-яка доцільність — результат активності творця. Для Докінза доцільність — результат добору самовідтворюваних одиниць. Якщо впорядкування планети не є умовою для «розмноження» біосфер, про їхню доцільність, за Докінзом, говорити безглуздо.

Ви вже зрозуміли мою думку? Кожна з цитат говорить про один із двох можливих шляхів виникнення осмисленої складності й відкидає другий. А механізм виникнення нової інформації в обох випадках однаковий: випадковий вибір — перевірка — запам’ятовування успіху.

Природний добір старший за саме життя. Життя й виникло внаслідок конкуренції автокаталітичних комплексів реакцій синтезу й розпаду органіки в мінливих (день-ніч, приплив-відплив, зима-літо) умовах молодої Землі або іншої планети. Саме добір створив і гени, і самовідтворювані організми, що відрізняються за своєю поведінкою. У кількох гілках еволюції добір створив організми, здатні до передавання пристосувальних ознак завдяки навчанню — культурному успадкуванню. Спочатку культурно успадковувалися лише деякі ознаки (пісня співочих птахів, прийоми полювання хижих ссавців), а потім — о диво! — в одній опортуністичній4 групі африканських приматів виникли істоти, «заточені» під культурне пристосування до мінливого середовища.

Звісно, автор першої цитати вважатиме, що і життя, і людину створило Божественне диво. Але якщо буття цих феноменів пояснюється і добором, згадаймо голене обличчя Оккама й не згадуймо ім’я Боже намарно.

Як людина може щось винайти? Випадково отримати якийсь цінний результат, а потім навчитися його повторювати, удосконалюючи початкову дію. Маніпулювати предметами й пристроями, пробуючи і так, і сяк, аж поки не вийде те, що потрібно. Випробовувати різні варіанти розв’язання проблеми або у свідомій моделі дійсності, або, у разі «інтуїтивного» процесу, — у позасвідомій частині психіки. У всіх випадках ми бачимо використання методу спроб і помилок. Знайшли часткове рішення, сперлися на нього й відточили доцільний спосіб дії до досконалості. Пам’ять про те, які дії привели до реального або уявного успіху, робить непотрібними знищення чи розмноження окремих одиниць. Добір дій працює швидше за добір сутностей. Ось вона, причина нашого еволюційного ривка!

А чи здатна до добору «дій» біосфера-Гея? Якщо якась локальна зміна забезпечує локальний успіх, то, мабуть, здатна. Так, планктонні водорості, що гинуть від перегрівання, виділяють в атмосферу диметилсульфат. Цей газ сприяє конденсації пари, збільшує хмарність, і водоростям стає прохолодніше. Такий ефект приводить до більшої стійкості планктонних угруповань, які його забезпечують, а отже, може стати нормою для біосфери.

Вітер несе диметилсульфат на суходіл, той випадає з дощами й повертає сірку в наземний колообіг речовин. Наземне життя інтенсифікується й сильніше руйнує гірські породи. Із річками в океан надходить більша кількість елементів-біогенів. Планктонним водоростям і заснованим на них морським екосистемам стає добре.

Цей ефект проявляється не локально, а на рівні всієї біосфери. Якби в біосфери-Геї була пам’ять і вона могла спробувати і так, і сяк, та визначити, як їй краще. А в Геї є пам’ять? У лемівського Соляріса5 вона була. А як насправді?

Якщо біосфера переходить з одного стану в інший, то вона виходитиме з нестійких станів і затримуватиметься в стійких6. За широкого поширення таких угруповань, які, розв’язуючи свої завдання, поліпшують глобальний колообіг речовин, біосфера може виявитися стійкішою, ніж за поширення угруповань-«егоїстів».

Чи може біосфера розвиватися способом спроб і помилок? Треба б іще подумати…

Д. Шабанов. Добір наявних одиниць чи добір можливих дій? // Компьютерра, М., 2009. – № 15(779). — С. 33
1 «40 ознак того, що Ви — атеїст-фанатик»
2 Тобто пристосування для підтримання сталості внутрішнього (у цьому випадку — планетарного) середовища
3 Книжка «Розширений фенотип» у перекладі А. Протопопова
4 Такій, що гнучко пристосовується до наявних умов
5 Джеймс Лавлок припустив, що біосфера може керувати умовами на планеті, 1965 року, а Станіслав Лем описав такий феномен у фантастичному романі «Соляріс» ще 1960 року!
6 Хаотично струшуючи коробочку з кулькою, ми можемо загнати кульку в ямку — відносно стійкіший стан…